«Чи я по торжищах блукаю...»

О. С. Пушкін
переклад Михайла Старицького

Чи я по торжищах блукаю,

Чи увіходжу в людний храм,

А чи з юнацтвом ніч кружляю –

Я віддаюсь своїм гадкам;

Я мовлю скрізь: пролинуть роки,

І скільки тут немає нас –

Всі в склепи зійдемо глибокі,

І чийсь уже наблизивсь час;

Чи бачу в полі дуб могутній, –

Я мислю: велетню лісів,

Переживеш мій вік забутній,

Як пережив своїх батьків!

Чи дитинятко я милую, –

Кажу: «Здорове будь, рости!

Тобі я місцем постаткую:

Мені вже тліть, тобі ж цвісти».

Щодня і навіть щогодини

Мене все думка обляга

Про неминучу домовину,

Про час, коли її черга?

І де мені судила доля

Сконать: чи в морі серед хвиль,

Чи в січі лютій, серед поля,

Чи на степу, де гра ковиль?

І хоч для мертвої людини

Байдуже, де б не зотлівать,

А все ж до рідної країни

Волів би ближче я лежать.

І хай до склепу вхід жалобний

Життя новітнє покраша

І світ байдужий та холодний

Красою вічною пиша!

Примітки

Вперше надруковано в газ. «Буковина», 1899, № 62. Друкується за збіркою «Поезії», К., 1908, стор. 74 – 75. Переклад поезії «» (1829 р.).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 262 – 263.