Безрідні

Яків Щоголев

Сідлай коня вороного,

Ой брате козаче:

По нас в світі широкому

Ніхто не заплаче.

Хіба воля, стара неня,

Та серце-рушниця, –

Хіба коник, братко милий.

Та шабля-сестриця.

Ой брязнемо кишенею

З грішми золотими, –

Де й візьметься родинонька,

й сестри, й побратими.

Ой ляжемо від турчина

На полі, як треба, –

Одно тільки й побачить нас

Сонечко із неба.

Стане жалібно кувати

Зозуленька вранці;

Стануть вити-голосити

Вовки-сіроманці.

Доле ж моя, доле моя!

Тяжко в світі жити,

А ще таки не хочеться

Рученьки зложити…

Туман з поля підніметься,

И сонечко прогляне:

І минеться негодонька,

И доленька настане.

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Хата», с. 9 – 10. Вдруге, без змін надруковано в збірці «Ворскло» (1883). Твір написано у 1846 р.. про що свідчить дата, проставлена рукою Щоголева в автографі збірки.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 325 – 326.