Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / В / Сидір Воробкевич / Листи / Лист С. Воробкевича до Ю. Федьковича

Лист С. Воробкевича до Ю. Федьковича

Друже єдиний і брате по долі!

От і знов до Вас відзиваюсь. Котрої зачати, щоб Вас трохи розбаркати, розвеселити? Де зачеплю, стану, роздумую, бо ніт вже тих гадок веселих, тих думок буйних. Де они ділись, чорт зна, – ци серце вже здеревіло, ци світ вже так змінився. Хочеш хоч задумою потішитись, а серце з розпачу на кусні рветься.

Вимаширували нині наші кельнери і єори; сумненько они собі маширували, особливо наші, ні співу, ні лику, я і собі нещечком подумав: нема в них нашого любого Юрія, котрий з ними втіху і смуток так щиро ділив і їх тих жалібних, вояцьких коломиєк співати учив. Гей, гей! Минуло, навіки загуло. Сумно вони собі маширували, довго я за ними дивився, – дивився, як та дівиця за любим женихом, і шепнув собі: щаслива їм дорога! А в серці старий біль ворохнувся, душа аж туди, над Наритву, Дрину злетіла, зобачила там те червоне море християнської крові, засмутилась, мов вдова чорною габою завилась, а я собі заплакав – так тихо, щоб ніхто не бачив – отер дрібнії і домів вернув.

Що Ви в Ваших горах ділаєте? Що роблять ті бідні гуцули? Жаль серце наполняє, як на них подумаю. В дрібненьких поезіях Ми їх величаєм… но они, бідні, недолею повиті й латами покриті, губляться, далі і слід їх западеться! Жаль мені їх… далі ніхто не повірить, що раз по тих горах воля буяла-гуляла і ліси гуділи. Де ватажки ділись, а буйність козача, і любов щира, і дич лісова, і струги з потоків, і ліси-праліси густі, і бербениці з червіниями, і топірчикн, і тисові барівки цвітковані… все тоє пропало, у безвісті запалось… бідний люд лишився, мов спорохнілі розвалини бувших мармурових палатів, блідий, хорий, а бідний, що хорони боже, чиста тінь своїх предків… ет пропащою стала, і хіба ще про них згадка жиє у щирому, гарячому серці нашого славного кобзаря Юрія!

Знаю ж бо, що Вам ще написати? Нужуся, брате, в сих вакаціях, хороба дітей і друге подібне не допускають хоч в вакаціях вільного повітря дихнути, сижу тут, мов прикований, і годі кайдани роздробити, а нудьга і жаль каменем тя облягли!

Не раз возмусь щось написати і, пишучи, думаю, що добре й гарне, потом читаю, і все мені здається пустою половою – і то все, що-м дотепер писав, і то все, за що я страдав і мучився… і все, все, навіть і то плюгаве життє пустою половою мені здається. Прочтіте, що Вам щось прочитати шлю, вчера на ум прийшло:

Гарна пані у зеркало

В одне заглядає

І чванится, що русявий,

Густий волос має.

І квіточку затикає,

І гладить рукою,

І не знає, що той волос

Гіркою сльозою

Ізрошений до одного…

Все рукою глади.

Обкрутиться, знов загляни

І в канапу сяде.

І чванится, мов та пава,

Чужою красою –

Єй байдуже, що политий

Той волос сльозою

Гарячею, кривавою

Бідної вдовиці,

Кривавою, гарячею

Нещасной дівиці:

Все вельможа волос глади.

Чванится, як пава,

Хоч на каждім волосочку

Слізонька кривава.

Данило Млака

Бувайте мені здорові, дужі та й веселі!

Ваш друг Ісидор.

8 августа, 1876


Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 554 – 555.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 83

Модифіковано : 30.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.