Поворот

Сидір Воробкевич

Щасливий, радий я вертав

Домів з чужого краю,

Коня я свого напував

При синьому Дунаю,

Де шаблю я свою мочив

У вражу кров червону,

Ворожим трупом годував

І крука і ворону.

Щаслив до дому я вертав. –

А вечір вже стелився,

По небі ясний перекрій

Мов човен той носився,

А зорі-зорі без числа

На небі миготіли…

Я наближався до села

І чув, як там шуміли

В лотоках води у млині,

Де любка проживала,

Ся чорноброва дівчина,

То так мене кохала…

І я на небо подививсь:

А зірка, що сіяла,

В ту хвилю блискавкою вниз

Із неба скоро впала…

Затріпоталось серденько,

Бо лихо прочувало!

Ось поспішаю я в село;

Вже око добачало,

Як світло блимало в млині…

Я вхожу – що за горе!

Моя дівчина там лежить!

Умерла вечір вчора!

І я уста поцілував,

Що наче сніг білілись,

І в коси червінця уткнув,

Що як та ніч чорнілись…

А далі що? А далі що?

Ох, бігме, я не знаю!

На вороному конику

Я чвалом до Дунаю,

Неначе вихор полетів…

Там, де сумна могила

Надію всю і щастя все

І радощі покрила,

О, там не жити вже й мені!

Будь же здоров, мій краю!

Велике горе се хіба

Утоплю у Дунаю!…

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 357 – 358,