«Там липа стоїть вже похила…»

Сидір Воробкевич

Там липа стоїть вже похила,

Їй буде зі двісті вже літ.

Весною стара як вбереться

В пахучий листочок і цвіт,

Вітрець як у вечір свавільно

Влетить між її галузки,

То чую, як тихо говорить:

«Зазнала я кращі часи!»

В сусідстві старенької липи

Мов лента поточок тече;

Верх трощі комарики грають,

А качка по плесі пливе.

Потік сей в-одно лиш шепоче,

Спадаючи коло млина:

«Часи ми раз лучші зазнали,

Ти липо, сестрице, стара».

Під липою коло потока

Не раз я ще хлопцем сидів,

Гадками носився Бог-зна-де,

Соколом під небо летів.

Не раз я й тепер там сідаю,

Знай, дід вже похнюпий старий:

Часи і я кращі зазнав раз,

Ти, липо й поточку малий.

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 139 – 140.