«Лежить тут перед нами…»

Сидір Воробкевич

Лежить тут перед нами

Покійниця блага,

Страдальниця нещасна,

Покраяна, мертва.

Смиренно жила в світі,

Терпіла не одно,

Зносила люті муки,

Зневагу, горе, зло.

Запутали нещасній

З Іродом юний вік;

То був тиран без серця,

Не муж, не чоловік.

Де міг лиш, збиткувався,

Про неї він не дбав,

Без сорома все інших

Жінок собі шукав.

Не видав він на жінку

Ні крейцара ні раз,

Він не справляв ніколи

Одежі та прикрас.

Вона дітей любила,

Горнула до грудей –

А він не бачив того,

Не дбав і про дітей.

Прийшов раз рідний тато

В гостину до доньки.

«Тобі чого тут треба?

Геть з двору, жебраки!..

Так він сказав до тестя

І ще за чупер взяв:

Як викинув за двері,

То бідний аж упав.

Сьогодня люті люди

Ухопили її,

Гортанку розрубали

Й лишили на землі.

А муж собі з-далека

Як стовп який стояв

І тим катам без серця

ні слова не сказав.

А ви хотіли б знати,

Як звався сей тиран

І хто була ся жінка,

Що згинула від ран?

Ох! чи то раз буває

Таке на світі тут?

Страдальниця – то курка,

а муж її – когут…

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 186 – 188.