Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Київ заповідний

Парнікоза Іван, Атамась Наталія, Колінько Володимир, Борейко Володимир

Київський еколого-культурний центр

Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця»

Присвячується Олександру Алоїзовичу Янаті

«Яким має бути національний парк в Татрах і як маємо підійти до питання його створення? Приклад для таких «парків» американський парк Єллоустоун є повним резерватом. Людина не може там нічого робити, може тільки ходити та дивитися. Якщо ми не маємо змоги мати національного парка відповідно до американської практики, то принаймні можемо отримати його у власному виконанні. На відступ же від початкової ідеї при цьому слід дивитися лише як на необхідне зло».

Я. Гілберт-Павліковський, 1923 р.

Питання збереження природи Києва прогресивні люди свого часу почали обговорювати ще в кінці ХІХ — на поч. ХХ ст. Це супроводжувалося ініціативами з припинення розміщення джерел забруднення на заплаві Дніпра, боротьбою із стічними водами і браконьєрством. Згодом були створені і перші природоохоронні території для захисту нерестовищ — так звані рибні заповідники. З 1921 р. в околицях Києва на заплаві діяв заповідник «Конча-Заспа», ліквідований в 1934 р.

У 1913 р. на території Шулявської балки було закладено Київський зоологічний парк, який функціонує і досі як об’єкт природно-заповідного фонду та наукова установа зі збереження та відтворення цінних видів тварин.

В період після Другої світової війни нарешті було гідно оцінено природний потенціал Києва і його цінне ландшафтно-рекреаційне значення. Це призвело зокрема до рішення не відновлювати острівні поселення, а також створити низку нових міських парків. Зауважимо, що подібний підхід до цінування ландшафтно-рекреаційних властивостей річкових долин та фрагментів природних екосистем в межах міської території поширився і у великих міських центрах Західної і Центральної Європи. Внаслідок цього міські ліси, окремі острови, а подекуди і цілі річкові заплави були захищені від забудови та перетворені на рекреаційні зони. Такий підхід поширився і на інших континентах світу.

В 1970–90-х рр. в Києві було створено низку різного розміру об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. Проте і досі важливим завданням є порятунок від забудови і знищення малих, дивом вцілілих природних об’єктів Києва: озер, джерел, київських лесових гір, ярів, боліт, парків та скверів. Для цього в умовах стрімкої розбудови міста необхідно терміново надати їм статус об’єктів природно-заповідного фонду: заказників та пам’яток природи місцевого значення, а також заповідних урочищ. Таких природних об’єктів, перспективних для заповідання, нами виявлено в Києві близько 70. До цієї цифри слід додати ще кілька десятків вікових дерев, яким також потрібно надати статус пам’яток природи місцевого значення. Необхідно також розширити площі заказників «Муромець-Лопуховате», «Труханів острів», а також заказник «Жуків острів», територія якого на початку 2000-х років була необґрунтовано зменшена в 9 разів. Обґрунтування оголошення нових об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення в м Києві чи розширення існуючих ви знайдете в цій роботі.

Одночасно з шляхетною і непростою справою збереження окремих об’єктів київської природи важливим є створення більших об’єктів природно-заповідного фонду, які б дозволили ефективно зберегти природні екосистеми міста. В 2007 р. завдяки величезним зусиллям громадськості, зокрема лідера «Спілки порятунку Голосієва» М. Ю. Михалка, в Києві створено перший національний природний парк «Голосіївський», до якого увійшли території Голосіївського лісу, урочища Теремки, Бичок (ділянка колишньої заплавної діброви), Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України та Національного аграрного університету, а також лісопаркове господарство «Конча-Заспа» з ботанічним заказником загальнодержавного значення «Лісники». Пізніше в 2014 р. до парку вдалося приєднати також значну ділянку Святошинського лісопаркового господарства, яке складає його Святошинсько-Біличанське природоохоронне науково-дослідне відділення (6462,62 га). Проте зробленого для збереження унікального природно-культурного ландшафту Києва недостатньо. Зважаючи на накопичений досвід, для збереження природних і історико-культурних скарбів Києва пропонується створити нові комплексні об’єкти природно-заповідного фонду — національні природні парки: «Дніпровські острови», «Святошинсько-Пуща-Водицький» та «Дарницький». При цьому ми можемо орієнтуватися на досвід збереження природоохоронних коридорів в долинах великих річок Європи, і перш за все на функціонуючі тут національні природні парки, такі як, наприклад, національний парк Нижньої Одри на кордоні Польщі та Німеччини. Добрі приклади збереження заплав річок існують і в Україні. Найбільш ефективними є регіональний ландшафтний парк (РЛП) — «Кременчуцькі плавні», та національні природні парки (НПП) — «Нижньосульський», «Мезинський», «Великий Луг», «Гомільшанський», «Святі Гори», «Нижньодністровський», «Нижньодніпровський» та ін. Тому для охорони екосистем долини Дніпра у Києві важливим кроком має стати реальне створення та суттєве розширення об’єкта місцевого значення — РЛП «Дніпровські острови» площею 1214,99 га, який створений рішенням Київської міської ради 23 грудня 2004 року № 878/2288, на базі комунального підприємства по охороні, утриманню та експлуатації внутрішніх водойм м. Києва «Плесо». Доцільно також вивчити питання щодо створення на його базі або самостійного національного природного парку «Дніпровські острови», або входження цього РЛП до вже існуючого НПП «Голосіївський» у якості самостійного науково-природоохоронного відділення (відділень).

Під час проектування національних природних парків на базі Святошинського лісопаркового господарства – національного природного парку «Святошинсько-Пуща-Водицький» та Дарницького лісопаркового господарства — національного природного парку «Дарницький», необхідно провести детальне вивчення території та з’ясувати просторовий розподіл раритетного біорізноманітття для його правильної організації. З огляду на складність створення природоохоронних територій в умовах великих міст, дуже важливою є правильна організація національного парку, зокрема його вдале зонування, яке має базуватися на зведеній інформації про комплексну цінність окремих складових природи столиці. В нашій роботі ми приділили більшу увагу національному парку «Дніпровські острови», для якого пропонуємо засади та перший варіант організації території та зонування. Зроблено також спробу звести наявні на сьогодні дані щодо обґрунтування створення національних парків «Святошинсько-Пуща-Водицький» та «Дарницький». Ми сподіваємося, що ця робота буде корисною для всіх, хто за службовими обов’язками чи покликом серця приділяє увагу охороні природи міста і знайде своє практичне втілення в нових природоохоронних територіях благословенного міста над Дніпром.

Автори висловлюють подяку М. Богомазу, К. Борисенко, М. Вежгоню, С. Вітру, К. Войцеховському, Д. Вортману, А. Вяльцю, О. Годлевській, М. Жарких, В. Зозулі, В. Іванець, Д. Іноземцевій, В. Казаннику, А. Калиті, Т. Наконечному, О. Новіковій-Вигран, А. Плизі, М. Погребиському, В. Ракову, П. Семилетову, Б. Синько, А. Сьлєнзак-Парнікозі, З. Цельці, М. Фатиковій, М. Чернишенко, Н. Шевченко, Ю. Шепеті та всім, хто допомагав у зборі інформації для цієї книги.