Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Корсак / Таємниця святого Арсенія / 31

Таємниця святого Арсенія

31

Іван Корсак

У Таємній експедиції довго вагалися, доповідати таку новину імператриці чи ні. З одного боку заманливо, можна заслужити високу похвалу: в експедиції, мовляв, справді знають усе. З іншого ж, тут можна в халепу втрапити, тим паче, якщо під кепський настрій. «А ви куди дивитесь? А для чого казенний хліб їсте?»

Вознесенський монастир поблизу Іркутська

Вознесенський монастир поблизу Іркутська

Врешті таки зважилися і доповіли, що в Забайкаллі митрополита Арсенія стали пошановувати тепер не в меншій мірі, аніж в Ростові та Ярославлі, у колишніх його єпархіях. У народі поширилися чутки, що після арешту вивезли митрополита в Іркутськ, ув’язнили у Вознесенському монастирі, потім за Байкал переправили, в Троїцьке, далі таємно у Нерчинськ, аж доки не поступив рескрипт везти його назад у Росію. В дорозі Арсеній захворів і вже верстов за сто сімдесят від Верхньоудинська попросив у солдата спинитися біля озера. Тут помився митрополит, одягнув свіжу сорочку, стару ж викинув, і довго молився, стоячи на колінах. Тоді подарував солдатові молитовника, власноруч підписаного, та рубля срібного.

Вид на місто Нерчинськ. Гравюра М. Махаєва. XVIII ст.

Вид на місто Нерчинськ. Гравюра М. Махаєва. XVIII ст.

– Не доїхати мені до Верхньоудинська, – мовив митрополит. – Я скоро помру, пом’янеш монаха Арсенія та поховаєш мене на тому місці, де спиняться коні.

Так воно й сталося. Вже мертвим в’їхав у Верхньоудинськ митрополит, поставили домовину з його тілом в Преображенську церкву. Та поховати такого важливого арештанта без високого дозволу побоялися, послали гінців до архієрея та губернатора.

Двадцять п’ять днів лежав раб божий Арсеній, і хоч спека стояла на дворі, та тіло не ушкодилося, нетлінним було, і багато чудес, оповідали люди, тоді траплялося.

Якось в ніч дзвони на церкві заграли, тривожно так, як б’ють на пожежу.

– Церква горить! – збігався настраханий люд з відрами та лопатами.

Поприбігали – аж там нічого, тиша у церкві та навколо.

– Дивина, – чудувалися прихожани. – Ми ж на свої вуха чули…

Як раптом хтось стривожено загукав:

– А гляньте, гляньте вгору!

Всі голови підняли та стали хреститися: високо над дзвіницею сяяла нова зоря, досі не бачили тут такої.

– То душа митрополита нас благословляє,– заговорили поміж собою. – І справді святий цей чоловік, митрополит Арсеній…

Поховали його на кладовищі, на горі, біля хреста, та гора у Троїці, в Забайкаллі, по тракту на Нерчинськ.

І тепер люд там збирається, молебні і панахиди справляє, чималенько прибуває сюди богомольців… А ще подейкують, що у погідну ніч там сходить зоря, та сама, що над дзвіницею тоді бачили Преображенською, а на самій могилі свіча спалахує.

…Імператриця ані подякувала служивому люду Таємної експедиції, ані насварила його. Вона тільки довго думала: вже ж було перемогла митрополита, запакувала у немислиму даль, а він однаково поміж народу. Як же так, чудувалася імператриця, у неї сила яка, армія в сотні тисяч солдатів, гармат он скільки, не кажучи вже про мушкети, а ще видимо-невидимо поліцаїв-жандармів з Таємною експедицією заразом, а в Арсенія навіть кадила тепер нема – і не здатна його перемогти?!

Дені Дідро

Дені Дідро

Вона є імператрицею Катериною Другою, і не просто другою, а Катериною Великою. Вже в перший рік правління Сенат обговорює створення їй пам’ятника і присвоєння звання «Мати Вітчизни». Хай ті сенатори і не вельми щирі, і не завжди, але таке було. Не минуло й чотирьох років правління, як оголосили її Катериною Великою. Вона знає, як повестися з Вольтером, вона вміє умилостивити Дідро – купила в нього бібліотеку, йому ж віддала на зберігання, а тоді заплатила Дідро за це на п’ятдесят років наперед. Тепер філософ і знаний письменник на всіх європейських розстанях має не лінуватися оповідати про її мудрість та вченість, а Вольтер назове навіть «Петербурзькою Богоматір’ю». А хто буде знати, що численні її листи Вольтерові, глибиною думки та елегантнісю стилю яких захоплюватимуться в десятках столиць, насправді писав граф Андрій Шувалов, бо вона не тільки толком російською, а й французькою не вельми вправна… Документи ж російською, за неї, де треба, добре напише Храповицький.

Вона, імператриця Катерина Велика, може перекроювати європейську карту, як старого, добряче поношеного каптана, з королівського трону гордої Польщі може дотепно зробити стільчика собі на клозет.

Вона – Катерина Велика, а цей Арсеній, цей Враль – хто такий? В чім таємниця нездоланної сили його?

Щось тут не так у природі діється, – все розмірковувала імператриця.

Вона нанизувала думку за думкою на логічну ниточку, як нанизують намисто з дрібненьких пацьор, та тільки все чомусь не ладилося: то дірочка у пацьоринках замала, то ниточка раптом згинається, а інколи й зовсім підступно рветься, і тоді розсипається все намисто…

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 31

Модифіковано : 6.10.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.