Осіннє. 2

Софія Малильо

В час, коли дерева ронять листя,

у душі – бентежність урочиста,

аналогій ніжна світлотінь.

Все, що народилось на планеті

й знемогло в життєвій естафеті,

як той лист, обернеться у тлінь.

Тільки не одні усьому строки.

Лист зелений пробуяв півроку,

а дерева й сотні літ живуть.

Хто, всесильний, визначає дати

й нам судив із роду в рід шукати

таїнств тих нам непідвладну суть?

О, навчись, мій невгомонний друже,

все обняти серцем небайдужим

і збагнути розумом своїм.

Всупереч турботам і стражданням,

хай любов твоя, глибока й справжня,

зігріває наш вселюдський дім.

10/X-1991.