«Нарешті вогнистий Ярило…»

Софія Малильо

Нарешті вогнистий Ярило

проглянув крізь хмари й дощі.

Його всепрониклива сила

природу умить звеселила:

і квіти, і трави, дерева й кущі.

О, де ж ти барився, Яриле?

Куди поза зливами щез?

Без тебе життя нам не миле,

зігрій нас, яскравий Яриле,

всміхайсь нам з високих сяйливих небес!

2/VI-1991.