Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Державно-правовий режим

Шестопалова Л. М.

Державно-правовий режим – сукупність форм і методів здійснення державної влади та рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства.

Політичний режим – більш ширше за значенням поняття, що характеризує не тільки методи діяльності державних органів (що визначається поняттям “державно-правовий режим»), а й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи – політичних партій, рухів, інших об’єднань громадян.

Види державно-правових режимів:

– демократичний;

– антидемократичний (недемократичний).

Демократичний державно-правовий режим – стан політичного життя, за якого державна влада здійснюється демократичними методами на основі широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні і здійсненні державної політики, утворенні та діяльності органів держави, на неухильному дотриманні основних прав людини і громадянина (більшість сучасних країн Північної та Західної Європи, Північної Америки).

Різновиди демократичного державно-правового режиму:

– режим парламентської демократії;

– демократично-ліберальний;

– національно-демократичний та ін.

Види демократій:

– консервативна;

– радикальна;

– ліберальна тощо.

Лібералізм – філософська, політична й економічна ідеологія, в якій права та свободи особистості є правовим базисом суспільства та економічного порядку.

Неокласичний лібералізм абслютує індивідуальну свободу, виступає за обмеження втручання держави в економіку та соціальні відносини, удосконалення правового регулювання конкуренції, вільного ринку.

Антидемократичний (недемократичний) державно-правовий режим – при здійсненні державної влади значно звужуються, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об’єднань на управління державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи (у небагатьох країнах переважно Близького Сходу, Африки).

Умовні різновиди антидемократичних державно-правових режимів:

– авторитарний режим (переважають примусові методи, проте зберігаються окремі риси лібералізму, формальні вибори, знижено роль парламенту, домінує виконавча влада, глава держави має необмежену владу, обирається багаторазово);

– тоталітарний режим (акумулювання державної влади в руках однієї групи людей, політичної партії, знищення політичних свобод населення, неможливість виникнення опозиції, збереження влади завдяки застосуванню насильства, військово-поліцейського терору та духовному підкоренню; тотальний контроль за всіма сферами суспільтва, фактична ліквідація конституційних прав і свобод)

– вождизм (акумулювання усієї влади в руках однієї людини, елементи етатизму, залякування населення, нав’язування однієї ідеології, програми тощо);

– апартеїд (расова дискримінація і сегрегація (відділення кольорових від білих) населення, позбавлення місцевого населення громадянських прав, поселення в резервації, особливі міські квартали, обмеження свободи пересування, переслідування за порушення законів апартеїду тощо);

– військово-диктаторський режим (влада узурпована військовою диктатурою, демократія повністю обмежена, роль суду низька, законотворча діяльність перебуває у руках диктатури, засоби владарювання – насильницькі);

– фашистський режим (найбільш реакційний політичний режим, терористична диктатура, культ насильства, антидемократія, поєднує шовінізм, расизм, агресію тощо);

– расистський режим (поділ людей на вищі та нижчі раси, повноцінні та неповноцінні раси, расова дискримінація, ідеологія виправдання масового знищення людей).

Шляхи удосконалення форми Української держави:

– удосконалення виборчої системи;

– високоякісний парламентаризм;

– посилення всіх гілок влади для захисту державного суверенітету;

– оновлення стратегічного політичного курсу країни, співзвучного з європейським;

– інтеграція країни в Європу;

– демонтаж номенклатурного устрою;

– деконцентрація влади у правлячої піраміди (виключної ролі керівника);

– конструювання реальної демократичної влади;

– підвищення професіоналізму службовців.