Осінь
Олександр Афанасьєв-Чужбинський
Варіанти тексту
|
||
Уже осінь красить листя,
Тополя жовтіє,
Верби, лози опадають,
Берест червоніє.
Скрізь, де глянеш, пусто в полі,
Де-где козак оре, –
І вже птиця в край тепліший
Одліта за море.
Вже не гріє сонце ясне,
Мовби одцуралось,
Та і небо скрізь, як глянеш,
У туман убралось.
Скучно, правда, – та є думка,
Що весною знову
Лист зелений заквітчає
Байрак і дуброву;
Все оживе, що пов’яне,
Все помолодіє,
Веселіше сонце гляне
І землю пригріє.
Господь верне чоловіку
Усе утішаться –
Квітки, сонце… його ж весні
Уже не вертаться!
Не вернуться ж і до мене
Літа молодії:
Що день божий, що час божий
І мій лист жовтіє.
Оттак, бува, засумую,
Як серце озветься, –
А я його здавлю горем
Та й скажу: «Минеться!
Бо вже люди не ті стали,
Що були колись-то;
Тепер усе – злото, злото, –
Бажають користі;
Тепер душа, тепер серце
Звелися нінащо:
Буде добре, аби гроші –
Хоть ти і ледащо».
Здавлю ж горем своє серце
Та й скажу: «Минеться!»
Аж і чую, боже милий,
Як доля сміється.
«Ні, козаче, – вона каже, –
То спрежду бувало:
Поки цвів ти, як калина,
То й лихо минало.
Тоді і я, твоя доля,
Була молодою,
Була добра, не хотіла
Говорить з тобою.
Тепер – слухай, мій козаче!
З серцем горе жити,
Як озветься, що й не знаєш,
Куди його діти.
Чи ти бачиш, як в колодязь
Упустять відерце?
Воно плава само собі –
Ото твоє серце!
Що в колодязі даремно
Мусить вік дожити,
Воно, може, й води повне –
Так нікому пити.
Отак тепер, – скажу правду,
Як теє відерце,
Ані к селу ні к городу
Чоловіку серце».
І знов доля засміялась,
Мені сумно стало,
І важке, як ніби камінь,
Щось у душу впало.
«Бог з тобою, моя доле!» –
Кажу їй у вічі, –
Здихну тяжко, гляну вгору,
Перехрещусь тричі.
Та й подумаю, як кажуть
В світі добрі люде:
«Що було вже, те бачили,
Побачим, що буде».
Примітки
Вперше надруковано у вид.: Що було на серці, с. 11 – 14. Із значними текстуальними відмінами передруковано у журн. «Основа», 1862, № 8 (серпень), с. 55 – 56, за підписом: «Невідомий». У тексті «Основи» порівняно з першодруком зроблено значні зміни.
Автограф твору, який має порівняно з першодруком незначні різночитання, зберігається в Полтавському обласному державному архіві (ф. 222, спр. 1, арх. од. 782, арк. 2). Твір в автографі має назву «Думка», датований: «21 сентября 1842, Исковцы»; на ньому є написи рукою автора: «Послано в Москву, 1844, дек. 23, Исковцы» та «Отправлено в Тифлис германскому путешественнику Боденштедту, 1844, дек. 12».
Подається за першодруком.
Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 231 – 233.