Прощання

Олександр Афанасьєв-Чужбинський

Прощай навіки, моя чорноброва!

Бач, я не плачу, бо й ти не заплачеш,

А з нас хтось винен… Бувай же здорова,

Вже на сім світі мене не побачиш.

Різная доля нас випроводжала

На світ широкий, не в одну годину,

І моя доля з мене шуткувала

Та й одурила, як малу дитину.

А твоя доля, мов рідная мати,

Все вибирала щасливі дороги,

Убрала в щастя і, щоб легше ступати,

Все підстилала квіточки під ноги…

Ти йшла весела у квітчастім полі,

Я у пустині з сльозами і страхом,

Все ж наші стежки по чиїйсь-то волі

Зійшлись у світі перехресним шляхом.

А хто, голубко, не боявсь пустині?

А хто на путь мій квіточку покинув?

Ні, що бувало, не казать дівчині,

Бо цвіт рожевий вже давно загинув!

Бувай здорова! Пий з повної чаші

Щастя і радість, так нехай всі кажуть –

Прощай навіки: бо вже стежки наші

Більше перехрестям на світі не ляжуть!

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Що було на серці, с. 19 – 20.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 235.