Приповідки

Хто в літі в холодку, тот зимі в голодку.

Оден каже: свитай, Боже, другий каже: не дай, Боже.

Не будь квапний – не будеш утратний.

Хто високо літає, усїгди низко сідає.

На круте дерево крутий клин.

Лиш тілько в рот брати, аби мочи прожерати.

Розумна жона – як є міх пшона.

Питає ся зима, де ми літо літували.

Дай серцу волю, а собі неволю.

Не буде зо ржі коржів [перечерк.: а з пса солонини].

За чуже личко дай свій ременец.

Дай, не дай, а не лай.

Які ми сами, такі нам сани.

[Перечерк.: Ласе теля дві мамі ссе.]

Який помайбіг, такий подайздоров.

Боже поможи, а ти, небоже, не лежи.

Хто сїє, оре, той ие знає горе.

Орав мівко, посїяв рідко, та вродив му ся – дїтько.

[Перечерк.: Дай коневп вівса та гони го як пса.]

Чого, небоже? – Хліба, Боже! – Роби, небоже! – Не можу, Боже! – Терпи, небоже!

Чоловік гордїє, як єму ся добре діє.

Ліпший добрий слуга, як лихий газда.

Добрі діти вінец, лихі конец.

Борщику мій ріденький, – пробутку мій солоденький!

Шануй стару главу, будеш мати добру славу.

По руски та по людзки.

Де хлїб та вода, там нема голода.

Шапка до голови не приросла.

[Перечерк.: Лічений 10 раз умерає, нелїчений раз.]

Тим би ся рогом чесати, котрим досягати.

Як ми Богови, так Бог нам.

Встань з рана,

Далеко від пана.

А близко до Бога –

Будут повні обороги.

Хто гній носит,

А Бога просит,

А корчму минає,

Той лиха не має.

Рука одного вбє та увяне,

А голова тисяч, тай не стане. –

Ліпше з розумним загубити, як з дурним найти.

Не тілько світа, що в вікнї.

З речи абес ніколи не забув:

Бога молити,

Бідних дїлити,

А чужі пси не дражнити.

Примітки

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., , с. 580 – 581.