12. Як ратує святий Николай
трьох воєвод від смерти
Юрій Федькович
О, був царь Константин, та царь православний,
Царем в Цариграді, на світ цілий славний.
Служили ж у нього та три воєводи,
Та були цареви вірнії із роду.
Але ж бо найшлися там люде лукаві,
Та й наклеветали на чисту їх славу;
Та й наклеветали царю Константину
На тих воєводів, тих мужів невинних.
Та й кажуть: «О, царю! Ти яко послове
Їх слав по державі с царским твоїм словом.
А вони – кажуть – царю, за грішну награду
На тя прелукаву задумали зраду.
Таку – кажуть – зраду, би царство ти взяти
І твоїм найтяжшим врагом тя предати.»
На се ж Константин царь розгнівався дуже,
Рек зараз піймати невинних тих мужей,
І їх во темницю велів усадити,
А другої днини під меч засудити.
А мужі невинні здаються на Бога,
Зовуть на ратунок Николу святого.
«Николаю – кажуть – угоднику божий,
Ратуй, поратуй нас в великій тревозї!
Як поратував єсь граждан трьох невинних,
Отак поратуй ти і нас неповинних!»
А Николай ві сні цареви вказав ся,
Та й так до царя він грізно обізвався:
«О царю ти, – каже – що хочеш робити?
Невинних трьох мужей на смерть засудити?
О царю ти, – каже – пусти ти їх правих,
Бо возьму ти царство, корону і славу.
О царю ти, – каже – пусти їх невинних,
А вели ти стратить клеветників гидких.
Бо гріх клеветати, як на смерть убити,
Як на смерть убити, як мечем пробити.
Бо меч обоюдний лиш два вістря має,
А той оклеветник стома тя рубає.
Бо меч порубає, за ним ся загоїть,
За чорним язиком на світі ніколи.
Бо меч тя рубає, ним Господь поводить,
А в чорнім язиці сам діявол ходить.
Бо меч порубає, від разу загинеш,
А клеветник вбє тя, во вік не спочинеш».
Так святий Николай до царя говорить;
Царю Константину великеє горе.
Казав він від разу невинних пустити,
А тих клеветників на смерть засудити.
Аби люде знали та й каялись люде:
Бо хто клеветає, той душу загубить!
Бо хто обчорняє, ме в пеклі горіти
З діяволом разом во віки і віки.
А тим воєводам царь Константин мовить:
«У місто у Міру спішайте, послове!
А там поклоніться святому Николі,
Що спас вас від смерти за божою волев.
Що спас вас від смерти, мене від мук вічних.»
Святий чудотворче, молись за нас грішних!
Амінь.
Примітки
Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 576 – 577.