Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Г / Яків Головацький / Статті / Іван Котляревський

Статті

Іван Котляревський

Я. Головацький

Іван Петрович Котляревський родився в Полтаві 29 серпня 1769 р., учився в Полтавській духовній семінарії, де межи соучениками єго був знакомитий перекладатель «Іліади» Гомерової М. І. Гнєдич. Вже в тій школі Котляревський показував велику клінність до складання стихів і умів до кождого слова добирати остроумні рифми, за що єго соученці називали рифмачем. Скінчивши біг науковий, Котляревський деякий час займався вихованням дітей по часних домах обивателів земських.

В ту пору життя свого образовався він в малоруськім язиці після мови народної, уважав обичаї, звичаї, повір’я і преданія своїх земляків українців, бував на зборах, іграх і забавах простого народа, межи котрий і сам перебраний мішався, пильно підслухував і записував слова і речення малоруськії. З часом показалося, що то було слідствієм єго поетичної діяльності. Предметом поезії обрав собі Вергілієву «Енеїду», котру ще в молодості перелицював (травестував) на малоруський язик. В тім перекладі слабо держався чтення латинської «Енеїди», але найбільше ізображав домашнє життя українців у свободних і оживлених строфах.

Посмішність «Енеїди» незрівнянна; всюди віддихає невинуджена сатира, іграюча невишуканою веселостію і остротами природженого остроумія. Легкость оповідання, вірность барвитості, милії жарти були істинно чимсь-то новим, очаровательним. Описуючи природу, ніколи не погрішив против правди; народність відбивається в єго поезії, як в дзеркалі. Ціла Україна читає «Енеїду» з розкошю, від письменного селянина до багатого пана.

Першії три книжки «Енеїди» були видані без єго відомості в С.-Петербурзі 1798 р. і повторені там же 1808 року з многими помилками і опущеннями. Автор поправив єї, доложив 4 книжку і посвятив Семенові Михайловичу Кочубеєві, котрий видав єю своїм накладом в С.-П. 1809 р. під надписом «Вергілієва Енеїда на малоросійський язик переложеная І. Котляревським». Найновіше видання вийшло в Харкові 1842 р., в которім виданні поміщена ще п’ята і шоста часть, а так цілая поема.

Знаємость Котляревського в діях малоруських і взагалі во всім дотикаючімся народного биту України була дуже обширна; для того многії писателі російські, пишучи о малоруських предметах, вступали в переписку з Котляревським і получали від него докладні і вірні об’ясненія на запитання свої. Котляревський первий умів взбудити у образованих краянах своїх любов к родимому нарічію і любов к народності.

Перелицювавши Енея на козака, волочив з ним ватагу козацьких бурлаків по всіх усюдах, осмішив цілий Парнас, котрий ще до єго часу так багато служителів мав межи всіма християнськими поетами, оказав неуклюжность мнимого класицизма, намигнув на істинне джерело народної поезії в своїй рідній землиці, у свого родимого народа.

І ди! як з легкої руки єго появилися многії прекраснії повісті і поезії: Грицька Основ’яненка, володіючого народним гумором, Гулака-Артемовського з єго незвичайною мелодією малоруського язика, а вслід за ними з самобитними дарованіями явився: Амвросій Могила з глубоким поетичним чувством, Ієремій Галка з іскренною любовію к Україні, Гребінка з живим і бистрим розсказом, Тополій, передавший поетичеськи кілька сцен із народної жизні.

Після «Енеїди» написав Котляревський з звичайним єму талантом 1819 року «Наталку Полтавку» і «Москаля-чарівника», дві опери малоруські, котрі з великим успіхом були часто представляні не тілько по українських, але і в столичних театрах. Г-н професор І. І. Срезневський видав їх під слідующим заголов’єм: «Наталка Полтавка, малоросс[ийская] опера» І. П. Котл[яревського], кн[ига] первая українського збірника І. І. Срезневського, Харків, 1838 (посвящено любителям слов’янщини) і «Москаль-чарівник», малор[осійська] опера І. П. Котл[яревського], друга кн[ига] збірника укр[аїнського], Москва, 1841.

Обі тії опери представлені були і у нас любителями драматичної штуки. «Наталку Полтавку», перероблену Іоанном Озаркевичем під надписом «На миловання нема силовання», представляно кількокротне в Коломиї, а пізніше много разів у Львові і в Перемишлі. Другу оперу грали також в Перемишлі і у Львові під названням: «Жовнір-чарівник». Перша навіть була напечатана в Чернівцях під надписом: «На миловання нема силовання, комедіо-опера з співками, соч. І. О. В Чернівцях, 1848».

Котляревському маємо також подякувати за заховання багато прекрасних пам’ятників народної української поезії, за всказання дороги до світлого пізнання і докладного научення житя-битя і обичаїв малоруських, що позоставив своїм наслідникам. В письмах небіжчика не найшлося більше жадного подлинного утвору, лишень перевод на малоруський язик обширного французького діла: «Євангельськії розмишленія».

«Пісня на новий год 1805 Олександру Борисовичу Куракіну» (губернатору полтавському), котра досталася мені в рукописі і досі печатана не була, либонь, також чи не пера Котляревського. Ось початок єї:

Гей, Орфею небораче!

Де ти змандровав від нас?

Занимавшись літературою, Котляревський з честю пройшов і поприще служби. Вступивши кадетом 1796 р. в карабінерний, а пізніше коннострілецький полк, служив у виправі руських войськ до Бессарабії і Молдавії, був при взятії Бендерів, при штурмі Ізмайлова і в других воєнних потребах з турками, де отримав за отличіє похвалу від самого царя. 1806 року поручено єму було генералом Меєндорфом склонити буджацьких татар к покорності Росії. Котляревський сповнив тоє поручення з совершенним успіхом і взяв від улусів закладників, за що нагороджен орденом св. Анни. В одставку виступив 1808 р. яко капітан, а 1810 р. призваний був кн. Лобановим-Ростовським за надзирателя дому воспитанія бідних, за поправлення котрого дістав в 1817 р. чин майора і 500 руб. жаловання.

В 1827 році був назначений, при занятю прежнього місця, попечителем полтавського богоугодного заведенія і обі довжності сповняв до послідньої возможності. Від січня 1835 року вже не опускав свого дому.

В часнім життю був Котляревський щирий зо своїми приятелями, завсігди готов помочи ближньому; многим і втайні благотворив. Під скромною простотою українця укривав душу високую і повную ніжних і благородних чувств. Він був душею бесід дружеських, говорив умно, весело, легко і часто до речі уживав місць із св. писанія; нікто лучче від него не умів пересказувати народних приказок.

Зріст єго був середній, собою був худощавий, лице мав продовговате, очі невеличкі, чорні і бистрі, волосе також чорне, в виразі лиця був ум і багато простодушія. Котляревський яко хоробрий воїн, як учитель молодіжі, яко щирий ісповнитель повинностій в горожанськім життю заслужив на чесне ім’я ужиточного сина вітчини, а яко істинно народний писатель – славу знаменитого стихотворця. З рідким терпінієм зносив посліднії дні страдання і тихо угас в 70 р. жизні 29 жовтня 1838 р. Ціла Україна з почестю споминає Котляревського… Кождий малорусин з глубини душі вздихає за ним. Дорогоцінне ім’я єго заховано буде назавсігди в пам’яті народній, як пісня народна, котра не умирає ніколи.


Примітки

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 272 – 276.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1204

Модифіковано : 12.08.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.