Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Г / Яків Головацький / Статті / Вороження у русинів

Статті

Вороження у русинів

Яків Головацький

Простий народ звичайно все тото, чому сам причини не може очивидячи найти, приписує нечистій силі. Для того межи ним є повірка в тую нечисту силу: все, що ся стане дивного, де кто занедужав, де що згибло, то сталося нечистою силою; де кто що чудного учинив, то кажут: учинив нечистою силою, н. пр. в млині, кто не порозуміє, яким способом обертає вода колесо і меле, то кажут, що мельник має свого (дідька) і нечиста сила робит.

Із тої забобонної повірки другі люде користуют: повигадуют розмаїті заговори, замови, і тоті люде зовутся у простого мира непрості, они щось знают. Бувало цигани і циганки волочилися по селах та обдурювали простий народ, а особливо жінок: прийде, бувало, такий циганище або циганка в хату, та зараз щось приповість, що або хата на перелеті, або щось обішло, то ктось урік, або нечисте місце, або щось, та зачне своє ворожіння та замовлювання, аби щось виманити.

Але є і межи народом, знахорі, люде непрості, ворожбити, та відьми, ворожки, байли, або земні боги, що нечистою силою орудуют, град відвертают, що білим конем їде, хмари ховают або насилают, дане дают та любощі, і другії. Замовляння такі помішані з якимись молитвами, але могут давні, дуже давні бути, та ледви не є часткою давної дохристиянської служби богам.

В Русалці, виданій (по польськи) Александром Грозою у Вильні ч. II. рік 1839 на стор. 284 читали-сьмо подобні заговорки, підслухані у народа на Україні, і тут їх повторяємо, бо у нас подобнісінькі находятся, та там дуже мильно по руськи запечатані.

1. Заговір від уроків

Уроки, урочища,

Пристріти, пристрітища:

Сірії очі,

Бурії очі,

Темнії очі

Вимовляю, виговориваю;

Жовті кості,

Червоні кості,

І твоїх сорока суставів

Ніколи не приходи!

(Тричі сплюнути: тфу-тфу-тфу!)

Сороки, ворони прилітайте,

Широко крилами махайте;

І в густих лозах.

По чорних лісах,

По великих берегах,

По найбільших купинах,

По найширших очеретах,

По червоних пісках,

Висше пом’янутих містах

Находітся,

А сюда ніколи не приходіт

І не бувайте!

(Тричі хухнути: ху-ху-ху!)

2. На кров

Перехристившись, Отче наш і Богородице діво, потому казати:

Первим разом

Господнім указом

Пречистая мостом ішла

І дитину несла:

Міст завалився

І Пречистая упала,

А дитина не забилася,

Йно кров запинилася.

(Тричі промовити.)

3. На більмо

Їхав Рахайло і Михайло

На білому коню;

Вів три хорти:

Єден білий,

Другий червоний,

А третій чорний;

Білий біжит,

Сльози лиже,

Чорний біжит,

Кров лиже,

А червоний біжит,

Більмо лиже.

(Тричі сплюнути: тфу-тфу-тфу!)

4. На перелоги

Отче наш і Богородице діво, потім:

Первим разом

Господнім указом

Ішов Христос дорогою,

Петро й Юда, – найшли собі

Рукавиці,

Ногавиці

І роги.

Христові рукавиці,

Петрові ногавиці,

А Юді роги

І перелоги.

Од гнідої масті,

Од жовтої кості,

Од синих состав,

Од чорних печеней;

Чи запитана,

Чи замишляна,

Чи з вітру,

Чи з води,

Чи уроки, чи урочища,

Чи помисли, чи помислища.

5. На ночниці

(Коли хлопець:)

Дубе, дубе зелений!

Маєш дочки, берізки.

Возьми, присилаю тобі

Деннії денниці,

Ночнії ночниці (тричі)

Подуманий, погаданий,

Наказаний, помишляний!

(Коли дівчина:)

Березо, березо зеленая!

Маєш дубки, синки,

А я маю дочку Марину.

Возьми деннії денниці,

Ночнії ночниці,

Подуманий, погаданий.

Наказаний, помишляний!

Сим подобнії заговори уживаются при хоробах і яко-би замовляют нечисту силу. Коби їх таких більше зібрати і з різних сторон, а при сім весь обхід і обряд, то би може вияснилася яка сторона колишного поганського обрядку у словен.

Гуцули мают також таку ворожку, що коли кто іде де вночі або що загадає, то як виговорит, то нічого не потребуєся бояти: жадна нечиста сила не має до него мочі, та все, що задумає, рукою піде. Она є отака:

Що одно?

Сонце на небі.

Що два?

Дві оці в голові.

Що троє?

Три пері в стрілі.

Що чотире?

Чотире колесі в возі.

Що п’ять?

П’ять пальців на руці.

Що шість?

Шестака коня учут.

Що сім?

Де дівок сім, добра вечерниця.

Що вісім?

Де вісім вепрів, добра солонина.

Що дев’ять?

Дев’ята стала казка каменна округ двора.

Хархайло, Михайло

Стоїт на воротіх

В червоних чоботіх:

Що добре, пропускає.

А що лихе – стинає,

На огні в ріку метає,

На осове кілє стикає.

Іди до кучки,

Де свиня боком меле.

Вечір близко,

Сонце низко –

Сербук по сербук.

В сій ворожці є дев’ять загадок до відгадання, а на кінці заклинання Хархайлом. Коли порівнаємо се з піснею українською троїцькою о Русалках, котрі також загадочки загадуют, як кого імут, то покаже нам ся на що тут впучує загадки: здаєтся, що у народа була повірка, що лихе, чи дідько чи чорт, чи літавець чи блуд, чи мявка чи потопельник або що друге, як здибає чоловіка, то єму дає загадки: як їх не відгадає, то до себе бере або шкодит: а як чоловік тоті загадки відгадати знає, то не годно му ні пошкодити, ні нічого удіяти.

Є у народа також приказочки, що дітей учат, не знати на що, а ледви уже для того, щоби пам’ять вироблялася; бо дивно, що в різних сторонах а діти все однакові приказочки знают: н. пр. одна у гуцулів знакома:

Мав я три сини.

А всі були чобани:

Один утонув.

Другий переплив,

А третього золотого імили.

Подивюся в кватирочку.

Аж там баби крячут.

Взяв бабу за чупець

Та ударив у конець:

Не гнівайся, бабко.

Куди ти печеньку.

А де ж тота печенька?

Сучечка із’їла.

А де ж тота сучечка?

Дунайцем заплила.

А де ж тот Дунаец?

Бервінком заріс.

А де ж тот бервінок?

Дівки зощипали.

А де ж тоті дівочки?

Татаре забрали.

А де ж тоті татаре?

Дубем поставали.

А де ж тото дубечко?

В огнику згоріло.

А де ж тот огничок?

Водичка згасила.

А де ж тота водичка?

Коровка спила.

А де ж тота коровка?

Довбеньки вбили.

А де ж тоті довбениш?

Червачки сточили.

А де ж тоті червачки?

Когут із’їв.

А де ж тот когут?

У Бога за столом,

Укрив си костуром.


Примітки

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 285 – 291.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 877

Модифіковано : 3.11.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.