Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Г / Яків Головацький / Статті / Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів

Статті

Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів

Яків Головацький

Чим серце повне, то і язиком спливає. Добрий чоловік, згідливий, чемний чоловік завсігди має добре слово на устах, чи з своїм чи з чужим, все говорит ласкаво, обичайно, а лиха не має на гадці, не має на серці, тож і в устах нема – коли лихий, задерливий, гнівливий, некчемний заєдно з чимсь вихопится, все у него або клятьба або сварка або лихослівє або яке погане слово на язиці. Де діти добрі, кречні, де рід згодливий. там і гаразд в хаті, любятся як Бог приказав, одно другому з добрим словом назустріч іде, уміют і попросити, коли чого треба, знают і як подяковати годится; а де лихі діти, де рід сварливий, там пекло в хаті, нічого не чути лиш сварки, проклін та безчестя, одно другому доганяє, одно друге їсть, доброго слова і сказати не уміє, бо не навикло к тому, бо не научилося.

Як в одинокій родині, так ся діє і в цілім народі. Народ дикий, строгий, буйний не має ніяких або дуже мало приговірок обичайності, чемності, почесті, лишень він во всім як в ділі так і в слові дикий, простий, грубий: насупротив народ образованний, народ обичайний, добрий, людський виробляє в своїй бесіді розличиії приговірки, в котрих явно оказуєся єго добре зичливе серце, єго обичай, єго чемність, людськість; ба чим більше таких приговірок в якім язиці, тим сильніший доказ просвіщення народного, тим образованніший і обичайніший є тот народ, кому приналежат, а хоть і не є, так певно був колись. Бо хочби сам народ підупав, хочби і згрубів, спростаковатів: то все єго звичай і обичай свідчит о високім ступні колишнього просвіщення, так як на убогім, нужднім часто по споловілих саїтах та підраних тоненьких суконцях слідно, в якім гаразді та багатстві колись пробував.

Нема, думаю, народа, щоби так був багатий на приговорки чемності і обичайності, як народ словенський а особливо русин (тут все говорится лишень о простім миру). Єго вітання, прощання, просьби, перепроси, понуки, благословлення дихают одним духом доброти, сердечності, обичайності – всі они прості, щирі, сердечні, ніжні, богобойні, а заєдно чесні та годні чоловіка. Най ся сховают тоті панські підлесні, не раз і подлії підлизуни образованної Європи, що все закидают на покорнішого, похильнішого слугу або служницю. Звичай їх удержує, а розібравши по правді тоті слова, не оден би ся соромив, що їх вимовляє.

Розважимо декотрі вітання нашого миру.

Вішовши в хату або здибавшися, заєдно кажеся: слава Богу (слава Ісусу Христу)!

Відповідают: на віки слава (слава во віки)!

Або: помагай Біг вам! Відповідь: дай Боже здорове!

Первий каже: як ся маєте? Вторий: гаразд, Богу дяковати; ви собі як ся маєте?

Первий: гаразд, поки здорові, фалити Бога. Вторий: гості до нас.

Перв.: гості! Біг заплать за слово добре. Вт.: що там доброго чувати?

Пр.: гаразд, Богу дяковати, слово ваше більше.

Відтак уже ся питают за родину або за знакомих. Вт.: як ся там кума (сестра, сваха або кто) мают?

Пр.: гаразд! кланяются вашеці; ваші як ся мают? Вт.: гаразд!

Пр.: поміч росте? Вт.: росте невроку, хвалити Бога. Просимо сідати.

Пр.: дяковать вашеці вам, най все добре сідає.

Потому уже говорят звичайно за оруду, яку кто має. Коли підчас обіду кто прийде, то господар по першім привітанні каже: час до обіду, час! просимо сідати. Прихожий відповідає: поживайте здорові.

Господар: просимо до обіду. Прих.: Боже благослови!

Відходячи каже чужий: бувайте здорові! Домашні відповідают: ідіт здорові (або: гостіт [!] здорові)!

Чуж.: майте ся гаразд. Дом.: дай Боже і вам.

Чуж.: оставайтеся з Богом. Дом.: Боже провадь щасливе! і пр.

Коли кого при роботі застане, то прихожий каже: помагай Біг вам! або: Боже помагай! Відповідь: дай Боже здоровлє.

Прих.: дай Боже щастя (або: щасливо). Відп.: Дай Боже! дяковать за слово добре.

Молодий старому завсігди каже: ви: а як о нім говорит, то каже: они їх; старий молодому: ти. Лишень гуцул каже і батькові і матері і панові: ти, н. пр. ти паншо солоденький (або: любенький), а духовному: ти отченьку святий. Гуцул чужого кличе: ге, мой! Молоде каже заєдно старому, хоч і зовсім чужому: пан-отче! (або: батьку, дєдю!) Коли жінці старій, то: паньматко! (або: мамо, нене!); як дуже старі, то: діду, бабо! А старий паробкові або дівці, хотьби в чужім селі: сину, доню. Старе старому, коли не є свояк або кум, то каже: свату (або: дядьку). а жінки: дядино, тете! Молодці межи собою кличутся: брате (або: побратиме), а дівчата: посестро, посестрице, сестро, дівонько.

Так видко, що всі свої краяне живут якби одна родина межи собою, і хоть незнакомі, зовут себе своїми, свояками, – та Бог-дай і до віка жили, як родові з родом жити належит.

Годне уваги і то, що наш народ так чемний і кречний, же не вимовит ніякого слова не то би уже совсім грубого, непристойного, але і не отак непристійні річи, одежу або звіря, не сказавши і не перепросивши вперед, н. пр.: шановавши сонічко святоє (або: місяць світлий), день білий, образи святії, вас яко кревних, слухи ваші, честь вашу і другі – штани або димка (спідниця).

Коли зустрічаєся один з другим, то запитує завше добрим словом: що там доброго скажете? Що там доброго везете? За чим добрим ідете? і пр.

Коли оповідає що лихого, то завсігди прикаже: не причком кажучи; – тогді би ся діяло! Коли показує, як кто кого ударив, то прикаже: не против вас показуючи; нехай ся пріч каже! Також шануют особливо хліб або день святий; для того коли що лихого каже, то заєдно приказує: окрім хліба святого; опріч празника святого; не нині з поминком – і другі.

Декотрі із сих приговірок закидают на забобонство або пересудок народа. На примір, коли що під ніч страшного росказує русин, то прикаже: не під ніч згадуючи (або: не снило би ся). Коли говорит о недузі, то приговорює: ішла би в трістє, та на суху вербу, в гори без вісті, і пр. Коли кто що хвалит, то щоби не уречи, приговорює: не вроку (або: цураха поганим очем) і др.

Все то, здаєтся, походит із стародавного віку, і ще знать із давної поганської віри словен, а може декотрі із повисших, або борше всі, походят із дохристиянської віри; особливо вираження: сонінько святе, земля свята, хліб святий, показуют явно, що народ наш колись сим річам божу честь віддавав, та ще й тепер, віруючи в одного правдивого Бога, предсі заховав приговірки давного поклонства богам своїм: бо тоті приговірки уже вросли в язик і в життя русина так, що годі було їх совсім відлучити.


Примітки

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 291 – 295.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1431

Модифіковано : 4.11.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.