Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Карпенко-Карий / Драматичні твори / Бурлака / Дія четверта

Бурлака

Дія четверта

Іван Карпенко-Карий

Волосне правленіє.

Ява I

Писар

(сидить на землі сонний, протирає очі й оглядається кругом)

Оце так, у волості і заснув. (Стогне, піднімаючись з землі, і береться за голову). А у голові гуде, то, єй-богу, неначе вітер у димарі! Учора передав куті меду. Добре, хоч рано прокинувся, – ніхто не бачив, що я тут валявся! Аж за серце смокче, так погано! (Позіхає й потягається). А тут ще й роботи до біса… Послали в город бумагу, щоб Бурлаку арештували і як безпашпортного привели. Оце сьогодні повинен зібратися сход і підписать приговор, щоб як Бурлаку приведуть, то ми його назад. Треба писать приговор поки що. Я так думаю, що Бурлака, як насидиться в острозі, то укоськається і, хоч його і вернуть, перестане лізти у вічі! Тоді вп’ять кури!.. Погано буде, як він там успів набрехать справникові! Тілько ж Казюка не повинен допустить, розпоряженіє здєлано акуратно!

Ява II

Сидір

(входить)

А ви вже тут? Раненько!

Писар

Бо тут і спав.

Сидір

Невже!

Писар

Єй-богу! Не тямлю, як і розійшлися!

Сидір

Добре смикнули!

Писар

А ви хіба менше за мене?

Сидір

Так хоч додому дотяг. Учора старшина казав, щоб виготовили приговор за Бурлаку, до схода. Скоро люди почнуть збираться на сход. Я оце знову декого похмеляв.

Писар

(сіда за стіл)

Руки так тремтять, неначе пропасниця трусить! (Бере перо). Еге, й пера не вдержиш! Ні, мабуть, треба пропустить, бо такого тут нашкрябаю, що й сам опісля не розберу. (Чистить ножичком перо). З тією ще статистикою одно нещастя: треба мерщій кінчать. (Кривиться і береться за голову). Чи вас чортики не хапають!

Сидір

Хапали, та я вже похмелився.

Писар

Так ідіть принесіть мерщій, бо мені треба писать, а тут руки не стоять! Добре, що вчора написав за Петра до учителів. А йому загадували, щоб прийшов?

Сидір

Аякже, він повинен скоро прийти.

Писар

Треба до сходу його вислать, щоб не мішав, бо як він є, то багато за ним тягне руку. (Передивляється бумаги). Не сьогодні-завтра буде подтвержденіє від станового. Чого ж ви мнетесь? Ідіть мерщій!

Сидір

Зараз, зараз! Тільки покиньте ви ту статистику, а пишіть що нужніше.

(Виходить)

Ява III

Писар

(сам)

Ну коли ти тут будеш робить? Раз по раз оказія! Олексу у москалі здали, то вдвох з старшиною чотири дні і чотири ночі пили. (Крутить цигарку). Нехай старшина на радощах: він, старий дурень, і досі дума, що Галя піде за нього заміж, як Олекси не стане в селі, а вже я з якої речі пив – сам не знаю. «Пий, каже, за те, що розумно придумав і зробив так, що Олекса, маючи вільготу, пішов у москалі!» І пили донське, аж у город їздили! Та так був опух від перепою, що як глянув дома у дзеркало – перелякався: дивлюсь у дзеркало, а звідтіль визира собака. Єй! Оглянувся кругом – собаки й у хаті нема. Коли я гарненько придивлюся, аж то мій вид на собачий перевівся. Після того, мабуть, днів п’ять не пив, поки одтух, і прийнявся був за статистику, а тут нова оказія. Тепер, чого доброго, знову до собаки доп’єшся!

(Бере бумаги і чита то одну, то другу, показує вид, що не розбира. Одкашлюється і знову чита. Далі бере щоти)

Озимої пшениці посіяно двісті десятин. (Кладе на щотах двісті). Ні, поставимо сто п’ятдесят… А як скажуть – мало! Нехай двісті. (Щитає). Не виходить ітог, хоть сказися! (Одклада лист і бере другий). З цією хвормою підождемо – на свіжу пам’ять зроблю. (Бере знову лист і б’є по бумазі). Оця мені хворма трудна! Позавчора мудрував про Фабрики, на превелику силу склав. Та ще, бог його зна, як воно буде: олійниці не щитав, може, й вони фабрики! Головоломне діло, а навіщо воно – і сам не знаю. Торік Становий лаяв мене, що й опізнився і напутав багато. І як його й не напутаєш, коли каждодневно в голові чмелі гудуть.

(Щита; скида те, що поклав, знову щита)

Чого той Сидір бариться, – уже аж за печінку тягне! Як похмелишся, наче трохи порозумнішаєш. (Щита). Мужська пола дворян… скілько їх? (Кладе на щотах). Тридцять п’ять! Ну, а як більше або менше? (Сміється). Та нехай ідуть та самі полічать. Тридцять п’ять – так і буде! Женська пола…

Ява IV

Петро

(входить)

Здрастуйте вам та боже поможи!

Писар

(здригнувся)

Тьфу! Злякав! Не мішай, зділай милость!.. Женська пола… де ж вона, та цифра! А, бодай тебе… мішають раз у раз… загубив… Женська пола… женська пола… Чого тобі треба?

Петро

Хіба я знаю, чого покликали.

Писар

От ти й роби тут статистику! (Підніма голову). А, це ти, Петре?

Петро

Я. Що тут за діло таке?

Писар

На тебе учитель жалівся, казав, що ти требував вивчить твою собаку в школі, тоді будеш платить гроші на школу.

Петро

Ну так що ж, що казав? Велике цабе ваш учитель! А за віщо я буду даремно гроші платить? Може, це й не на школу, почім я знаю! Хіба ви книги нам показуєте!

Писар

Ти, Петре, не вчись у Панаса, бо й тобі те буде, що йому.

Петро

За віщо? От яку обиду зробив учителеві! Я ж і не йому казав, а Сидорові! Та де ж – лізе та й лізе в вічі: давай гроші на школу! А я йому й кажу, не дам, бо в мене дітей немає в школі; нехай, кажу, той дає, чиї діти в школі вчаться, а як хочете, кажу, з мене гроші править, то нехай учитель вивчить мого собаку Гарапа читать і писать, однаково у мене дітей нема. Ото тільки всього й казав, для шутки. Який великий гріх!

Писар

Бо й великий! Як ти міг сказать, щоб учитель вчив твого собаку там, де християнські діти вчаться! Тепер он яка тобі покута: візьмеш оцю бумагу і підеш з нею до всіх учителів. Нехай прочитають її і розпишуться, що ти в них був.

Петро

Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана мені дасть, як прочита її!

Писар

(бере бумагу й чита)

Слухай: «Господам учителям и учительницам. Волостное правление просыть покорнейше вас, гг. учытеля и учытельници, розъясныть посылаемому при сем крестьянину Петру Червоненку, как должно обращаться крестьянину к народным учителям, и учительницам, и школам, ибо дозволительно ли выражение его, Червоненка, против учителя в том, что сельския власти понуждали его, Червоненка, к платежу на школу оклада по разверстке общества, то Червоненко выражался против чести народных учителей, как не имеет детей, то говорив: пусть учитель выучить мою собаку читать и писать в той школе, где обучаются крестьянски диты, и тогда только он согласится платить повинности на сельскую школу, как не имеет детей, не имевши детей, то волостное правление предполагает лучче идти ему самому в школу и учиться грамоте, а не оскорблять тем народных учителей, ибо хотя собак и обучают, но не такие учителя и не в народных школах, и более того, что собаки грамоте писать и читать выучить нельзя, то разъясните ему, гг. учителя и учительницы, суть дела, как он должен обращаться к учителям и народным школам, не оскорбляя таковых своими выражениями». (Дає бумагу Петрові). На та йди здоров, бо мені ніколи.

Петро

Що ж воно таке, я нічого не розберу! То це волость хоче мене в школу оддать, чи що?

Писар

Та ні. Підеш до учителів, вони з тебе поглузують трохи – тямиш?

Петро

А як не піти?

Писар

То в холодну запремо.

Петро

А бодай тебе! І так гірко жить, а тут ще паничів учителями понадавали! Бійся за нього і поза очі що-небудь казать! (Взяв бумагу). Треба повісить, бісової пари, Гарапа, а то через нього ходи тепер… А все Сидір – це вже Сидір, це вже його масло!

Ява V

Сидір

(з пляшкою)

А цей чого тут?

Петро

Хотів був тобі ребра полічить, та ніколи – піду до учителів, може, порозумнішаю. Прощайте! (ідучи). А ти, Сидоре, за брехні своєю смертю не вмреш.

(Вийшов)

Сидір

Ти не дуже…

Писар

Годі вам, давайте! (Потирає руки, слину ковта, а далі, сплюнувши, каже). Та давайте-бо вже, а то неначе хто крючками тягне за печінку! Сидір (налива). Нате, нате!

Писар п’є помалу, смакуючи. Сидір виймає кусочок хліба і подає; писар спльовує, нюхає хліб і віддає назад.

Писар

Ну, більше сьогодні не треба. Тепер покурю та й за статистику!

(Робить цигарку)

Сидір п’є. Чути дзвінок поштарський. Сидір торопко ховає пляшку й чарку, а писар підбігає до вікна.

Писар

Тьфу! Думав – становий!

Сидір

А то ж хто?

Писар

Земська пошта… Мабуть, вже є що-небудь за статистику! Коли б мерщій її здихаться – здається, аж поздоровшаю.

Ява VI

Поштар

(з сумкою через плече)

Здрастуйте!

Писар

А, моє вам почтєніє, Поликарп Данилович! А що новенького?

Поштар

От вам письмо від Казюки, а от вам пошта, може, тут і є що нове. Я вже третій день з города. Поспішаю оце, щоб хоч сьогодня на ніч вернуться, – просрочив трохи. А у вас пошти нема?

Писар

Та єсть тут срочні бумаги про статистику, та не готово, а через неї й другі бумаги лежать…

Поштар

Ну, бувайте здорові! Ніколи мені… Ще діло є до попа.

(Чоломкається й виходить)

Писар

Ану, зараз прочитаємо письмо Казюки… (Чита). Бач, ірод!

Сидір

(тривожно)

А що там?

Писар

Панас наш у городі, подав донос, що гроші оброчні розтрачено, представив приговори підложні… І де він, чорт, достав їх?

Сидір

(тривожно)

Що ж воно буде тепер?

Писар

Побачимо.

Сидір

Покиньте ви оцю статистику та робіть, що нам нужніше: пишіть приговор за Панаса, щоб його зараз у острог, тоді й доносові його не так поймуть віри.

Писар

(невдоволено)

Де ще те теля, а ви з довбнею бігаєте!

Сидір

Як де? Та я завтра сам поїду у город, заарештую Панаса і приведу.

Писар

(сердито)

Постривайте, ще ж не все прочитав. (Читає). Бач!

Сидір

(тривожно)

А що?

Писар

Не мішайте!.. (Чита). Он як! Олексу випустять. Панас знайшов у городі нашого попа, і той дав бумагу, що в нього є і мати і що він один син в сем’ї, та ще Петро являвся і дав показаніє, що Олекса один син у матері.

Сидір

Я ж казав старшині: не сваріться з попом, бо пригодиться, – не послухав!..

Писар

(розпечатує пакети і чита)

От тобі й за Олексу требують об’яснєніє. І статистику требують! А, бодай тебе в жито головою! Не знаєш, за віщо й браться!

Сидір

Нам найперше треба Бурлаки здихаться. Він всьому причина!

Писар

(розпечатавши послідню бумагу, радісно)

Попався, попався!

Сидір

Хто? Хто?

Писар

(потирає руки)

Панаса арештовано в городі. Постривайте. Еге, вже п’ять день, як його заарештували… Що ж воно за знак, що й досі не привели? Може, втік?.. Ну, причепилась сатана! Як було гарно, поки не було в селі цього пройдисвіта, а тепер хоч тікай. Наробить він клопоту!

Сидір

Приведуть, а ми його з приговором назад, у острог!

Писар

А оброчні гроші де? Хіба не знаєте? Як присікаються зараз, що тоді буде? Де їх візьмеш?

Сидір

Та не лякайте, ну вас к бісу! Неначе маленькі. Хіба первина? Коли б тілько старшина сьогодні вернувся, щоб на завтра в город до Казюки поїхать, а там вже діло повернуть…

Писар

А де ж старшина?

Сидір

Казав учора, що раненько поїде на базар у Мазурівку. Піду лишень я оце довідаюсь, чи не приїхав старшина.

(Виходить)

Ява VII

Писар

(один)

Ні, скінчу статистику та й в одставку! Цей Бурлака – чоловік непевний. Олексу вже вернув. Тепера, як громада дізнається, що він Олексу вернув, зараз на його сторону повернеться: побаче, що можна воювать, а тут ще й оброчних грошей нема!! Що Казюка зробе? Хіба діло до весни затягне! Побачимо! Черкнем приговор!

(Бере бумагу й пише, написавши трохи, чита, перше тихо, а потім голосно)

«Односелець наш Афанасий Зинченко, возвратившись з бродяжничества, де пробыв более двадцати годов, постоянно предается пьянству и разврату, а з такового поводу бунтует общество, чинит обиды старшим, не взирая на звание…» Здається, добре.

(Знову пише)

Ява VIII

Входить провожатий з палицею и бумагою в руках.

Провожатий

Здрастуйте!

Писар

(не слуха його і не бачить. Чита)

«По таковым прычынам, а равно принимая во внимание неисправимость Зинченка, приговорили: Вышеупомянутого Афанасия Зинченка, как испорченного, неисправимого, развратного и порочного члена общества нашего, бывшого однажды под следствием, который может иметь пагубное влияние на своих односельчан – выселить в Сибирь, для каковой надобности и передать его в распоряжение правительства, приняв все издержки на общественный счет. Приговор сей представить на утверждение в крестьянское присутствие, а до того оного Афанасия Зинченка, по приводе его из бродяжества, в котором он вновь состоит, дабы он не скрылся, содержать под арестом при волостном правлении». Ну, слава богу, одною роботою менше! (Глянувши на провожатого). А тобі чого треба?

Провожатий подає бумагу.

Писар

(прочитавши бумагу)

Якраз поспів: приговор готов і Бурлаку привели! От радий буде старшина! Де ж арештант?

Провожатий

Нема.

Писар

Як нема? Це ж бумага, що він препровождається за строгим караулом? (Чита). «Препровождать и наблюдать, дабы арестант в пути следования или во время ночлега не мог учинить побега».

Провожатий

Та він і не біг, а так пішов собі та й годі.

Писар

Так ти його пустив?

Ява IX

Сидір

(входить)

Ну, слава богу, приїхав Михайло Михайлович! Якось не так страшно, як він дома, а то ви мене зовсім перелякали тими гаспидськими бумагами. Зараз і старшина йде за мною.

Писар

От вам нова закуска!

Сидір

(тривожно)

Д що там таке?

Писар

Ось, бачите що!

(Показує бумагу)

Сидір

Та бога ви бійтесь! Кажіть мерщій, що там таке: хіба я грамотний, що ви мені бумагу тикаєте!

Писар

Панас з дороги втік! Оце й провожатий.

Сидір

О!? Так ти такий, голубчику, сторож? Як же ти смів пустить арештанта?

Провожатий

Хіба я його пускав?

Сидір

А хто ж його пустив?

Ява X

Старшина

(входить)

Кого пустив?

Сидір

Панаса.

Старшина

Хто?

Писар

Оцей чоловік.

Старшина

Га?.. Що?.. Він пустив Панаса?! Закувать його в кандали! Перебрить голову йому! Мало… убить його, як собаку! Бач, як служать обществу! Ти знаєш, кого пустив? Знаєш? Розбійника випустив, він у нас в Сибір приговорений. (До писаря). Пишіть протокол.

Писар сіда писать.

Сидір

Пишіть, Омеляне Григоровичу!

Писар

Та відчепіться!

Провожатий

А навіщо ж розбійника посилають з одним чоловіком? На такого арештанта і п’ятьох мало! Що я йому зроблю, коли він якби загилив мене по потилиці, то, мабуть би, і до завтрього не дожив. . Старшина. Хоч би він і убив тебе, то ти не смів його пускать; куди він, туди й ти!

Сидір

Куди він, туди й ти!

Провожатий

Я йому кажу: ходім, дядюшка, у волость, а він і не слуха. «Іди, каже, коли тобі треба, я там нічого не забув», та й пішов собі другою дорогою убік.

Старшина

Нехай іде, а ти повинен назирці за ним.

Сидір

За ним назирці.

Старшина

(до Сидора)

Не мішайся!

Провожатий

Я за ним. Він каже: «Покинь лучче мене, я додому шлях знаю і сам прийду. А щоб мене водили, як арештанта, – не привик!»

Старшина

А ти злякався та мерщій навтьоки!

Провожатий

Злякалися б і ви такого чоловіка. Він оглянувся та й каже: «Іди ж, іди, чоловіче, прямо у волость, і я туди прийду!» Та так ції слова сказав, що, мені здається, і ви б послухали!

Старшина

(до писаря)

Пишіть все оце в протокол! А ти, Сидоре, біжи позви сюди десяцьких та ще візьми чоловіка п’ять з добрими кілками. Тепер я бачу, що він не хотів безчестя, щоб його, такого хороброго лицаря, привели, а незабаром і сам буде! Певно, що він піде зараз до Галі з звісткою, що Олексу випустять; а ми його там і зв’яжемо зараз та в арештантську, а завтра з приговором в острог. Нехай не гвалтує, іродів син! Отут він мені сидить! Та ззивай людей на сход. (Загляда до писаря в бумагу). А приговор готовий?

Писар

(не підніма голови)

Готовий.

Старшина

(показує на провожатого)

Він вам не нужен?

Писар

(пише)

Ні.

Старшина

(до Сидора)

Одведи його в холодну, а сам біжи ззивай десяцьких, і понятих, та людей на сход, що вони баряться?!

Сидір

Зараз. Знаєте, що? Я зайду з людьми в шинок та дам їм по добрій чарці, так вони будуть сміливіші, як прийдеться з тим іродом воювать, бо він же так не здасться, хіба ви його не знаєте?

Старшина

Добре, добре! Розумно пригадав. Веди ж цього дурня в холодну.

Сидір

(до провожатого)

Ходім!

Провожатий

Змилуйтесь, господин старшина! За віщо ж ви хочете занапастить мене? Хіба ж я винен, то мене одного послали провожатим з розбійником?

Ява XI

Панас тихо входить і стоїть біля дверей.

Старшина

От ми змилуємося! Пустив арештанта, тепер сам будеш арештант і, замість його, в Сибір підеш!

Провожатий

Помилуйте, за віщо ж?

Старшина

(до Сидора)

Веди його! Не пускай арештантів!

Бурлака

Він арештанта не впустив, ось тобі й арештант!

На хвилину картина: старшина, почувши Панасів голос, повертається до нього і мов онімів; писар скочив з стільця, звалив щоти, а Сидір, одхилившись, неначе на нього хто замахнувся, хутко виходить.

Полякались, нечестиві! За віщо ти хочеш чоловіка садовить? Від злості, що не по-твоєму вийшло? Бачиш, прийшов сам, без провожатого.

Старшина

Прийшов без провожатого, а підеш звідціля з провожатим! Громада приговорила вислать тебе в Сибір! Сьогодні і приговор підпишуть, уже готов он. А прочитайте йому.

Писар одкашлюється і встає.

Бурлака

Не треба!

Писар сідає.

Мовчав би ти лучче! Я знаю, що підлогом можна зробить усе! Але побачимо, як воно дальше буде! Може, ще замість мене ти підеш у Сибір, воряга! Прийде незабаром і на тебе твоя! Ти думаєш, що так тобі пройде? Ні, я тобі кісткою у горлі стану, подавишся! Не справдяться твої гидкі заміри, не справдяться! Подивись ти в свою душу: хіба тобі видко других винуватить, коли ти сам замазаний, як та ганчірка, що каглу затикають? У вічі не глянеш сміливо!

Старшина

Не смій розказувать у волості, я тобі тут рот заткну!

Бурлака

Ні, я тобі заткну! Украв громадські гроші та й баришуєш з жидом; підлогом хотів парубка віддать у москалі, щоб жениться на його дівчині; підлогом наділи у людей поодбирав; підлогом хочеш і мене запакувать та ще й рота затикаєш? А не діждеш ти, фойднику всесвітній, щоб я мовчав!

Старшина

(до провожатого)

Бери його, це твій арештант і веди в холодну, а то я тебе запру!

Провожатий хоче брать.

Бурлака

Не зачіпай, дурню! Він бреше. Ти бачиш, я осьде у волості стою й не втікаю ні від тебе, ні від нього, нехай сам бере, як йому треба!

(Підступа до старшини, а той відходить до писарського стола)

Писар ні в сих ні в тих.

Чого ж ти тікаєш від мене? Я хочу тобі подякувати за твій приговор!

Старшина

(перелякано)

Чого тобі треба?.. Не лізь! Омеляне Григоровичу! Де ви у бісового батька! Він тут задавить мене!.. Пишіть протокол!

Писар

Де два б’ються – третій не мішайся.

Бурлака

(припер старшину до столу)

Злодюго, де твоя честь? У!.. (Неначе хотів кинуться на нього, та опам’ятався). Тьфу! Смердючий, рук паскудить не хочу! (Відходить). В Сибір! За що ж? Я не вкрав, не вбив, кривди нікому не зробив: хотів овець оборонить від вовка, а вони самі йому в зуби лізуть! Пропадайте ж, коли так! (До старшини). Пам’ятай, Михайло, що буде каяття – не буде вороття, і з Сибіру є сюди шлях!..

(Виходить)

Завіса


Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 66 – 76.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 371

Модифіковано : 23.12.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.