Дія перша
Іван Карпенко-Карий
Середина хати багатого козака. Диван турецький, два крісла, віденські стільці, дзеркало, столи, закриті гарними скатерками, біля дивана великий домашній килим, на помості під задньою стіною гарна кована скриня, під другою – шафа з книгами.
Ява І
Явдоха і Тетяна.
Тетяна
(розглядає. По хвилі).
Гарно. Тут буде Михайло спати, а Петю ми покладем у себе. От і все… Кінчай же, моя голубко, приборку та приходь у стару хату – поможеш варити обід, бо на Василину мала надія, нічого не тяме: ні спекти, ні зварити! І чому їх там учать, у тих гімназіях?.. Не знаю, куди пішов старий; ти не бачила?
Явдоха
Вони з Карпом пішли подивитись на сінокос.
Тетяна
Якщо сюди зайдуть, то скажи, моя дитино, батькові, щоб він не бавився, – нехай їде на вокзал, бо вже скоро прийде поїзд.
Явдоха
Та де там, мамо, скоро! Ще рано! Поїзд приходе о другій годині.
Тетяна
Краще нехай він підожде на вокзалі, ніж мають діти його ждать. Я ж піду.
(На порозі).
Приходь же, моя голубко, мерщій.
(Вертається).
Борщ буде з курятиною, смажене порося, вареники, запечені в сметані, і кисіль… Як ти думаєш, може, ще що прибавити?
Явдоха
Доволі, мамо; хіба Петро і Михайло з голодного краю?
Тетяна
Вони ж, мої соколи, учені, пани, треба прийняти їх гарно.
Явдоха
Хоч би вони були й генерали, так все одно ваші діти.
Тетяна
То-то бо й є, що генерали… Ми прості, а вони будуть генерали… Мати божа, як радісно! Я ж піду. Зараз Пархим заколе порося… а яке, дочко, заколоти: чи чорне, чи біле?
Явдоха
Нехай біле – легше патрать.
Тетяна
І справді. А двох курей на борщ доволі?
Явдоха
Доволі одної, мамо! Кури ситі, та ще салом гарно засмажимо, то й буде такий борщ, якого вони нігде не їли!
Тетяна
Ну, добре!
(Іде, вертається).
Ще ж печериці є, спасибі, Карпо достав. Чи ти не пам’ятаєш, як Михайло їх робив?
Явдоха
Мілко посікти і, скілько печериць, стілько й цибулі насікти, змішать, та з маслом і сметаною запекти; а як будуть готові, тоді вбить три крашанки.
Тетяна
Так, так! Михайло чудово їх робить.
(Іде).
Приходь же!
(Вийшла).
Ява II
Явдоха і Василина.
Явдоха, співаючи тихенько пісню, достає з скрині і стелить на стінку турецького дивана гарний рушник, а пославши, виходить до середніх дверей, любується. Входе тихо Василина і стає поруч з нею.
Явдоха
Ай!
Василина
Ха-ха-ха! Як у тебе гарно!
Явдоха
Ти все на штуках, увійшла так, що я й не чула!
Василина
Ми у гімназії раз у раз вигадували які-небудь фіглі, щоб посміятись. Особливо на уроках старенького Скруфе!.. Бідний старенький, що тілько він терпів від нас, аж жаль тепер!
Явдоха
І отакі здоровулі, як ти, пустували?
Василина
Атож!
Явдоха
Я б на місці того старенького приходила з трійчаткою, та якби одлупцювала одну-другу, то перестали б пустувать!
Василина
Ото яка ти сувора! Не дай бог, щоб такі були учителі. Дитячі жарти, щоб посміятись трохи та й годі, а ти зараз лупцювать.
(Розглядає рушник).
Явдоха
Хіба ви діти? Такі дівулі, що заміж пора!
Василина
Заміж?! Ха-ха-ха! Ти думаєш, що там так, як на селі: всі тільки про заміж думають… А гарний який рушник! Тілько мені не подобається чорне з червоним. Якби замість чорного синє, то й очей би не одвів.
Явдоха
А я люблю чорне з червоним.
Василина
(роздивляється і без слів одним голосом тихенько виспівує популярний мотив із опери).
Ні, чорне смуток наганя, а синє – веселить око!
(Наспівує веселе із оперетки).
Явдоха
Тут і чорне, і червоне рядком, як смуток і радощі ідуть рядком в житті!
Василина
(підспівує веселий мотив).
Я люблю тільки веселе! Цур йому, тому смуткові!
Явдоха
Мало яких дурощів чоловік не любить?.. А якби не було смутку в житті, то люде не знали б ні веселощів, ні радощів! Тільки через те, що смуток є, радощі та веселощі любі чоловікові.
Василина
Може, може! І справді, якби цілий день раз у раз співати та танцювати, то, мабуть би, обридло! Єй-богу, Явдохо, ти філософ!
Явдоха
Що то ще за філософ, скажи, будь ласка? Я чула це слово не раз від свого Карпа.
Василина
Та цур йому!.. Я не вмію розказать.
(Підспівує).
Явдоха
Отакої!.. Училась вісім літ і не знаєш, що то за філософ! Навіщо ж говорить, коли не знаєш?
Василина
Та це трудно розказать… це… це… Як би тобі сказать?.. Ну, такий дуже розумний, мудрий чоловік!
Явдоха
А я думала, що це дурень! Терпіть не можу таких слів, що не можна знати, що воно!.. Карпо як скаже іноді таке слово, то я аж сердюсь. Не говори, будь ласка, мені учених слів!
Василина
Ну, добре, добре! Я й сама їх мало знаю.
(Підспівує веселе).
Явдоха
Чого це ти сьогодні на одній ніжці скачеш?
Василина
Мені так весело, так весело, що приїдуть учені інтелігентні брати…
Явдоха
От ти ї знову вперла якесь слово, що й не виговорю! Будь ласка, не говори таких слів, бо я їх терпіть не можу.
Василина
(сміючись, цілує Явдоху).
Не буду, не буду!
Явдоха
Коли учений чоловік отакі слова говорить простій людині, то він дурень!.. От мені подобається Іван, він ніколи таких слів не говоре.
Василина
Бо не зна!.. Недоучка! Чотири місяці, кажуть, лежить і за холодну воду не візьметься.
Явдоха
Щось дума. А він розумний і добрий! Мало говорить, а розумний.
Василина
Де там!.. Лінивий, зовсім не учився… От брати Михайло, Петро – учені, а як учені, то й розумні.
Явдоха
Ти цього не говори. Карпо каже, що на світі багато є учених дурнів.
Василина
Не повірю, щоб учений був дурень!.. От у тебе гарно тут, як у віночку. Хата нова, три кімнати, комора і пекарня; а у нас хата старомодна, на дві половини, стеля низенька, долівку треба мазати мало не щодня, а тато не хотять нової ставити.
Явдоха
А навіщо даремно втрачатись?
Василина
Добре тобі казати даремно, коли вам поставили нову хату! А у нас… От приїдуть брати, то нігде й спати покласти.
Явдоха
Будуть тут спати. Це ж для них прибираю кімнату.
Василина
Ну, Петро, хоч і скінчив науку, та ще, можна сказать, студент – де покладеш, там і спатиме, а Михайло скоро буде статський совітник, треба ж його прийнять достойно!
Явдоха
Хіба вони, думаєш, тут довго будуть?
Василина
А з місяць.
Явдоха
Ніколи в світі! Грошей попросять та й подадуться в город! Вони і перше на канікулах тут послідні годи не жили, а то щоб тепер… Де вже там! Учених дітей не вдержиш біля невчених батьків. Їм тут нудно буде, день-два, та й повтікають!
Василина
А знаєш, сестро, ти правду говориш! І я вже нудюся!
Явдоха
Сидіть без діла нудно!
Василина
А все-таки, я думаю, якби у нас був такий будинок, де можна б гарно розміститись, щоб кожному окрема кімната, щоб ніхто не заважав, то вони б тут довше побули.
Явдоха
А хто ж їм буде заважать: у нас будуть спать, у батьків обідать. По обіді захотів, віконницю зачинив – спи; а вечором, по холодку, на проходку – так, як і в городі!
Василина
Ой, тісно, тісно у нас…
Явдоха
Ще ж то нежонаті, та вже тісно; а як поженяться на таких панянках, що й ні приступу, тоді вони і носа сюди не покажуть.
Василина
Авжеж! Треба строїть нові, великі горниці – це не прості люде, що як нема де в хаті, то ліг у клуні або надворі; таких дітей не можна приймать у прадідівській мужичій хаті.
Явдоха
Що ж? Заложить землю у банк та построїть для приїзду учених синів палац – саме по-хазяйськи!
Василина
От ти вже на сміх мене піднімаєш; а хіба ж я не правду кажу?
Явдоха
Бо й справді сміюся! Як же не сміятись? Для чого ставити братам будинок, коли вони тут жити не будуть? А от як ти вийдеш заміж та будеш тут з чоловіком жить, то тобі поставлять гарну хату, кращу, ніж у нас.
Василина
Коли це буде! Я ще на курси поїду учитись.
Явдоха
Вигадай! Буде вже вчитись, пора заміж! От восени вертається з Петербурга Гупаленко, багатий, тисяча десятин у батька, гарний як намальований, і унтер-офіцер, кажуть.
Василина регоче.
Чого регочеш? Я чула, батько його хоче тебе сватать за Тараса, його Тарасом звуть.
Василина
Чудово, чудово! Унтер-офіцерша! Ха-ха-ха!
Явдоха
Не хочеш за Гупаленка, так Демид Семенович як зачує, що ти вже скінчила гімназію і дома, зараз і з’явиться тут.
Василина
Пхе!.. Сільський учитель!
Явдоха
А ти хто? Не пхекай краще! Ну, Гупаленка я не знаю, чула тілько, що красивий, а Демид, так і пошукать такої пари: гарний, молодий, хорошого роду і закоханий у тебе. Чого тобі ще треба?
Входе Іван в мундирі старшого писаря.
Ява III
Ті ж і Іван.
Іван
Можна до вас на постой?
Явдоха
Заходьте, заходьте!
Іван
У нас такі прибори йдуть, як перед приїздом корпусного, нігде і примоститись. Василино, там мама тебе шукає.
Василина
Навіщо?
Іван
А я знаю? Питали мене, чи не бачив, так я догадуюсь, що шукають.
Василина
А господи! Знову заставлятимуть що-небудь робить коло обіда, а я нічогісенько не тямлю.
Іван
Учись.
Василина
Сам спиш, а другим раєш робить… Писар!
Іван
Старший писар корпусного штаба.
Василина
Важка птиця.
(Вийшла).
Іван
(вслід).
Саме по гнізду синиця!.. І ви тут прибираєтесь, як на смотр.
Явдоха
Аякже! Гості важні будуть.
Іван
Суєта!.. Чи нема сірничка?
Явдоха
Он на столі. Тілько не смітіть, Іване, складайте попіл у ту мисочку, а то ви завжди все кидаєте куди попало.
Іван
Коли є мисочка, то можна у мисочку… Гарний диванчик. Коли це купили?
(Розкурює).
Явдоха
На цих днях.
Іван
А полежать на ньому можна?
Явдоха
Де ж таки! Бога бійтесь!.. Нова канапка, а ви з ногами…
Іван
Не можна – не можна!.. Я у вас нароблю цигарок, а потім піду у леваду, там на траві полежу. Трава тиха, як і я: мни скілько хочеш – мовчить.
Явдоха
А вас же хто мне?
Іван
Життя!
Явдоха
Бо, кажуть, ви самі винні…
Іван
А?.. Винен?.. Може! Знаєте, занадто вже багато судців: куди не гляну, судію побачу! А може ж, і судді винні!.. Винен? Ха! А в чім моя вина? В тім, що я писар, а не генерал…
Явдоха
Я кажу те, що чула.
Іван
Знаєте, Явдохо, ви розумна людина, і не пристало вам за другими, як сороці, говорить пусті слова!.. Єсть люде, що вік працюють, життя творять, – це ваш чоловік Карпо, мій брат, – падаю ниць перед ним; єсть люде, що все своє життя із праці других забирають і нічого в життя людське не кладуть, – це брати мої Михайло, Петро, – і з ними носяться, як з писаною торбою… Суєта!.. Я ж попав на корабель непевний, корабель розбито, і викинуто мене на берег, я обмок, замерз, сушусь і гріюсь, а всі кричать: ледащо! Підождіть! Дайте обсохнуть і нагріться!
Явдоха
Я нічого не кажу. Грійтесь і сушіться. Карпо теж не сердиться на вас, а батько…
Іван
Е… Суєта!
Надворі чути голос: «Як запряжем, то скажем». Іван робить цигарки на заднім плані.
Ява IV
Ті ж, Макар і Карпо.
Макар
Добридень, Явдохо!
Явдоха
Добридень, тату, з неділею будьте здорові.
(Цілує його в руку).
Макар
Спасибі, дочко! А Іван у будень спить, а в свято за роботою.
Іван
За цигарками.
Явдоха
Піду ж я ще поможу мамі обід варить.
(Вийшла).
Макар
(до Карпа).
Так мені радісно, сину, на серці, що я і сказать не можу! Як ти прочитав учора мені телеграм, що сьогодні приїдуть наші учені, то я цілу ніч не спав, а вранці, до схід сонця, встав, ходжу по леваді та одно думаю: як то господь благословив мої труди, поміг нам з тобою повчить дітей і піднять свій рід!.. І все то дякуючи твоїй праці, сину! Тепер учи своїх Дітей, як учив братів, і бог тебе благословить від щедрот своїх, бо ти, сину, заслужив за свої труди і від бога, і від людей хвали! Тепер, сину, нам легше буде, всіх вивели і возвели в люде!.. Мені Михайло торік казав, що незабаром буде статський совітник – це все одно що генерал…
Іван
Луб’яний…
Макар
Що?
Іван
Паличка оця.
(Показує ту паличку, що робить цигарки).
Неначе дерев’яна, а як придивився, то вона з лубка.
Макар
Його паличка цікавить!.. Василина або учителькою буде, або помагатиме матері в хазяйстві; а учена дівчина і пару собі пристойну знайде. От Гупаленки ждуть сина з служби восени і переказували, що хочуть сватать Василину. Люде багаті… Петро – кандидат прав! Виходить, має всі права… Всі права! Неабищо – юриста! І чини посиплються на чоловіка, і гроші покотяться в кишені; повірені добре заробляють!
Іван
Нехай ще покандидатує спершу.
Макар
Це ж не писар! Кан-ди-дат!
Іван
На канцеляриста!
Макар
Ти б оглянувся на себе: четвертий місяць в запасі, четвертий місяць лежиш та спиш…
Іван
Я не сплю, я думаю: яких прав я кандидат і яку роботу мені робить.
Макар
Пора вже щось і видумать.
Іван
Це не так легко: дуже довго про себе нічого не думав. П’ять літ була готова одежа, ложка, миска, кватиря, а тепер обернувся назад, як в тумані все манячить – нічого не розберу… Заглядаю вперед, в далеку далечінь – нічого не бачу. І от лежу та думаю: що його робить! Скрізь хвилює «море житейське», а мій човен без весел і без стерна: куди і як мені пливти, і чим мені гребти, та й до якого берега причалити?
Макар
З тебе був би добрий кумедіянщик, єй-богу!
Іван
Талан бачите, чи що? Мені це кажуть всі, та я боюся свого талану…
Макар
І все на штуках! Змалку і до сього часу кумедію якусь приставляєш! То в Америку чогось тікав; то через голову перекидався, як млинок; то на ходулях ходив; то пищав цвіркуном; то свистав соловейком, учителям язика показував, а тепер лежиш і думаєш!.. Хоч би соловейком свистав, однаково у нас соловейків капосні коти поїли.
Іван
(сміється).
Забув, на лихо, а то б я вже вас розважав.
Макар
І вся твоя біда в тих кумедіях, через них і вчився погано!
Іван
Чого ж погано? В четвертім класі, на другий рік, мав всього-на-всього тільки чотири двойки.
Макар
Мало.
Карпо
(сміється).
Чудак!
Макар
А через що ті двойки?.. На канікулах би учиться, брат же Михайло вже був в університеті, показав би; а він залізе в бур’ян, та й цвірчить цілий день цвіркуном. А увечері в дерезі свистить соловейком – шукай його, щоб учився.
Карпо
(сміючись).
Ми з Явдохою бувало слухаєм цілий вечір Івана, думаючи, що справді співа соловейко… Ловко свистів.
Іван
Не без користі врем’я проводив.
Макар
Ну, ще соловейко, то хоч приятно; а що вже той цвіркун мені наобісів, то страх! Цвірінь та й цвірінь, а де воно цвірінька, не розбереш… А то знову по театрах лиха година носила, та ще неабияк, а в бороді з вусами!..
(Сміється).
Кумедіянщик, настоящий кумедіянщик! І сміх і горе!
Іван
От прошле врем’я, а, єй-богу, я в гімназії менше пустував від других; тілько, як той казав: великим грішникам дурно все проходить, а малим такого бешкету задають, що й на старість буде в пам’ятку. Яків Яєшня щодня начіпляв бороду і навіть в театральнім бухветі для штуки знакомився з нашим надзирателем, курив з ним, частував його горілкою – і нічого! А я один той раз начепив бороду – і піймався.
Карпо
Мабуть, погано начепив, не уміючи?
Іван
Та ні, добре начепив! Тілько знаєш, скучне щось грали, я давай кричать цвіркуном… В театрі сміх, я ще дужче. Десяцькі почали шукать цвіркуна між слухачами, один шельма прислухався і підійшов ззаду. Я не бачив, і тілько що зацвірчав, а він мене за рукав почав тягнуть, я його штовхнув, він упав і промовив: «Держіть цвіркуна!» Тут підскочило ще два і потягли цвіркуна з театра. Я почав борикатись, хотів утекти, а один піймав мене за бороду та й одірвав. Спершу злякався, думав, справжню бороду одірвав чоловікові, а потім розібрав діло, і потягли мене наниз, а там якраз курив наш надзиратель Шпигановський. Побачив. «Піймались, – каже, – господин цвіркун!» А я йому язика показав…
Макар
Доцвірінькався!
Всі сміються. Входе Василина.
Ява V
Ті ж і Василина.
Василина
Тату! Коні вже запряжені, і мама сердяться, що ви не їдете на вокзал за братами; кажуть, що ви опізнитесь.
Макар
Та все через цього цвіркуна.
(Бере шапку).
Іван
І тут я винен – отак усе!
Макар
Треба поспішать, щоб не опізниться.
(Вийшов).
Карпо
Та ще рано!
Іван
І охота татові самому їхать на вокзал… Тут всього дві верстви.
Карпо
Рад, що таких дітей діждався.
Іван
Щастя, що батько тебе діждався, а то все суєта!
Василина
(обніма Карпа).
Братіку, мені треба купить новеньку шляпку, бо у мене стара, нема в чім піти до церкви.
Іван
Чого ж тільки шляпку? По-моєму, то треба і рукавички, і модне плаття, і мантильку, і зонтик.
Василина
Ну, а як же? Вісім літ носила в городі шляпку, а тепер що мені надіть? Невже запаску?
Іван
На голову? Де ж таки!
Василина
Крупа!
Іван
Ха-ха-ха!
Карпо
Ти ж перше не ходила дома в шляпі, а тепер як нарядишся по-городському, то будуть люде сміятися, пальцями тикать!
Василина
Та як же мені одягатись?
Карпо
Як усі багаті хазяйські дочки нашої околиці.
Василина
В запаску?
Іван
На голову?
Василина
Крупа!
Карпо
Одежа повинна одповідать становищу, в якім чоловік живе, а я не знаю, чим ти хочеш буть: чи хазяйською дочкою при батькові, при матері, пильнувать господарства, чи, може, учителькою будеш…
Василина
Я хочу учитись, я хочу лікарем буть.
Іван
І будеш виписувать на одну бородавку кварту азотної кислоти.
Карпо
Я не знаю, як батько; а я не згоден. Я вас повчив, а тепер пора своїх дітей учить.
Василина
Хіба ти нас учив?
Карпо
Спитай батька.
Василина
Земля батькова, то батько і учив усіх.
Карпо
Спасибі, що оцінувала мою працю.
Іван.
Земля сама не годує, треба працювати біля неї.
Василина
Обізвався працьовитий!
Іван
Карпо один робе, а ми пороззявляли роти, як каліки, та й кричимо: дайте, не минайте!
Василина
Може, ти каліка, а я ні!
Іван
А що ж ти робиш, чим ти одрізняєшся від мене?
Василина
Я вісім класів скінчила, а ти що?
Іван
(витягується).
Старший писар корпусного штаба.
Василина
Ха-ха-ха! Великий чин!
(Ходе по хаті).
Іван
Діло не в чині, а в начинці! От візьми порося: що воно – свиня, а начини його доброю начинкою, дуже смачна штука! Так і людина… Ти думаєш, як я писар, то на мене можна пхекать? Помиляєшся! За ці п’ять літ я стілько прочитав добрих книжок, що тобі й не при сниться; і горя набрався, і дечому навчився такому в суворій школі життя, чому ніяка школа не навчить.
Василина
Бачу, що ти навчився базікать.
Іван
Слухай, Васочко! Ми все балакаєм з ножа: гостро та уразливо; так не годиться! Давай будемо говорить як брат з сестрою.
Василина
Говори.
(Сіла).
Іван
Виною всьому наше виховання, і я розумію що тобі нелегко помиритись з тим станом, з якого вийшла і куди тебе фортуна тягне силоміць назад.
Василина
Ніхто мене не може присилувать жить на хуторі.
Іван
Не в силі діло! Ти хочеш буть лікарем – це хороші мрії; а чи можеш ти буть лікарем, про це й не думала! Не кожний художник – художник, не кожний письменник – письменник, не кожний лікар – лікар: скрізь нужен талант! Це перше всього. А друге – ти не довчишся, бо це нелегко… Тілько марно згаїш час.
Василина
Що ж то я така дурепа.
Іван
Сама середня людина.
Василина
Для чого ж мене учили в гімназії?
Іван
Щоб не ходила у тьмі, а в світлі, щоб розумніша була!
Карпо
Щоб була в поміч матері; а вийдеш заміж, щоб була хорошою доброю жінкою своєму мужу, освіченою матір’ю своїм дітям.
Василина
Ха-ха-ха! Жінкою! Матір’ю!.. Ха-ха-ха! Для цього не треба було кінчать вісім класів. А тепер за кого я піду? Для сусідніх наших козаків – я і багата і учена, побояться навіть сватать, та я і сама не піду за неосвіченого гречкосія; для освіченого чоловіка іншої верстви – я бідна і простого роду, такий мене не візьме. А будь я лікар…
Іван
То сама б женилась?
Василина
Відчепись! Що ви мене заміж віддаєте? Я не хочу заміж.
Карпо
Ніхто ж тебе не силує заміж, це так говориться, до речі… Ти маєш права учительки – учи.
Василина
В селі?.. Де, крім противних дітей, ні одної освіченої людини нема? Ні до кого слова сказать, ні з ким душу одвести.
(Крізь сльози).
Ні опери, ні театра!..
(Плаче).
Училась, училась, і на тобі! Сиди на хуторі, глечики мий! Ох, нещасна я людина, для чого дівчиною родилась? Брати Петро і Михайло будуть жить у городі, серед підходящого громадського життя, а я? Хоч з мосту та в воду!
(Вийшла).
Ява VІ
Карпо і Іван (мовчать).
Іван
(ходе по хаті).
Бідні, нещасні люде: вирвуть мале дитя з сільського грунту і пересадять на інший. Помалу, помалу воно там коріння пускає. Садовники його обріжуть і заставлять рости так, як їм здається, що воно гарно, і виходить каліка, покруч – гіллям вниз! От і ми: всі покручі! Від мужиків відстали, до панів не пристали!..
Карпо
То ще не біда, що до панів не пристали, а біда, що від села, та від людей своїх, та від землі відстали!.. Нещасна земля, гірка твоя доля! Тікають від тебе освічені на твої достатки діти і кидають село у тьмі… Хоч задушіться тут – нема їм діла. Вони чужі нам, а ми їм. Забрали все, що можна, від землі, виснажили гречкосія і покинули! Ані лікаря, ані ученого хазяїна, ані доброго адвоката – нікого нема в селі! Тільки вивчився: прощай батьківська стріха, прощай село навіки!
Іван
Виходить, і не учить – погано, і учить – погано?..
Карпо
Ні, треба учить, тілько не так.
Іван.
А як, по-твоєму?
Карпо
Чого ти од мене захотів? Єсть розумніші, – нехай вони придумають.
Іван
Навряд! От і я: покруч, каліка, і живу у тебе на шиї! Ти не сердься на мене, що нічого не роблю – я скоро візьмусь за діло.
Карпо
Одпочивай, одпочивай! Думаєш, я не розумію, що ти утомився і тілом, і душею? Розумію! Я рад, що ти вернувся в доброму здоров’ї, бо, признаться тобі, дуже боявся, щоб ти не попав в дисциплінарний батальйон.
Іван
Ха-ха-ха! А що ти думаєш?.. Діти взагалі не розуміють, що вони роблять і чого хотять. Часто це бувають оригінальні натури, вони не містяться на тім прокрустовім ложі, на яке їх кладуть, ну і пропадають… Добре, що я в свій час зрозумів, що мені треба обрізать своє серце – і раптом перемінився!..
Карпо
Слава богу!
Іван
А все ж таки стою на роздоріжжі, і яким шляхом іти – не знаю.
Входе Демид.
Ява VIІ
Ті ж і Демид.
Карпо
Демид! Здорові були!
Цілуються.
Дуже рад вас бачити.
Демид
Як поживаєте?
Карпо
Спасибі! Живем серед натури, здається-натурально! Щодня бачимо, як на світ благословляється, як сонечко сходить, цілий день працюємо і, утомлені, разом з сонцем одпочиваємо.
Демид
Радісно і мило так жити.
(Пізнає Івана).
Іван?
Іван
Писар корпусного штаба в запасі.
Обнімаються.
Демид
(дивиться на Івана).
Ой, як же ти перемінився! Ледве пізнав, а більше догадався!.. І погляд не той, не веселий… Що ж поробляєш, давно вернувся?
Іван
Чотири місяці як вернувся і весь цей час лежу та думаю: що робить? А ти учителюєш?
Карпо
Аякже, випускає неграмотних грамотіїв у світ.
Демид
Ну, вже й неграмотних.
Карпо
Сам, брат, учився в сільській школі, на екзамені читав, не розуміючи нічого: «На берегу пустынных волн, стоял он дум великих полн!» А через два роки зробився неграмотним!.. Нема чого читать, а найгірше, що не розумієш того, що читаєш… Ну й покинув, ну й забув.
Демид
Одначе у вас он чудова бібліотека, а поговориш з вами, то думаєш, що ви скінчили вищу школу.
Карпо
То вже як брати почали учитись в гімназії, так і я з їх поміччю почав наново учитись і от за п’ятнадцять літ мало-помалу зробився грамотним!.. Стривайте, як же це? Ви ж мені казали, що поїдете на учительські курси.
Демид
Я і приїхав на курси.
Карпо
Де ж тут курси?
Демид
У вас. Я приїхав повчитись.
Іван
Хіба і ти вже грамоту забув?
Демид
Ха-ха-ха! Приїхав поучитись хліборобству.
Карпо
Жартуєте?
Демид
Ні. Щиро кажу. Додумався до одної ідеї… Бачите, учителювать в сільській школі і не працювать біля землі – прямо-таки гріх! Подумайте: я щорічно п’ять місяців нічого не роблю в школі. На вакаціях учителі здебільшого робляться акторами і грають препогано аматорські спектаклі, а я хочу завести маленьке зразкове хазяйство на трьох десятинах і думаю згодом, коли моє хазяйство піде добре, подать у земство проект, щоб при кожній школі було таке хазяйство, де б діти бачили, як треба землю оброблять, щоб не дряпали її, як дряпають батьки, без системи.
Карпо
Чудово! Діло! Хороше діло! Ідея золота! Тілько вам треба буде самому всяку роботу робить, бо на малому хазяйстві не можна наймитів держать.
Демид
А звичайно! Звичайно самому, для того й приїхав, щоб робить.
Карпо
А на який строк?
Демид
Я думаю, що до Семена всі роботи пройдуть перед очима і скінчаться.
Карпо
Певно. Дуже рад, дуже рад такого робітника мать… То я вам заплатю в строк до Семена по вісім карбованців в місяць, на моїх харчах.
Демид
Що?
Карпо
Мало? Така ціна – більше не дам!
Демид
Я не розумію, за віщо ви хочете мені платить як строковому?
Карпо
Щоб робота була справжня і щоб ви були справжнім робітником – інакше нічого не буде! При цій тілько умові ви навчитесь і побачите: чи можна так зробить, як то вам тепер здається, чи це тілько ті благі бажання, якими вимощено пекло.
Демид
Ну, знаєте… Я, єй-богу, не знаю, що сказать! Це… це… Ви неначе хочете посміятись, стать на перешкоді…
Карпо
Борони боже! Скажіть мені щиро: ви хочете робить чи так тілько розважатись досхочу?..
Демид
Робить!
Карпо
Ну, а за роботу платять! Який же ви будете робітник і яке у вас буде зразкове хазяйство, коли ви будете робить досхочу – це буде химера, а не праця! А от коли я вам Заплатю, і ви візьмете на себе обов’язок справжнього робітника, то це привчить вас до робочої дисципліни, і після строку у вас перед очима буде ясна стежка, ви не будете себе обманювать, а певно знатимете: куди приведуть вас ваші хороші жадання…
Іван
Правда! Діло! У кожнім слові життєва правда: привикнуть до робочої дисципліни! Це не слова, тут зразу побачиш, чи ти годишся на діло… Робоча дисципліна… Важна річ! Куди б молодий чоловік свій путь не направив – скрізь робоча дисципліна поможе стать на тверді ноги! Робоча дисципліна!.. Це слово зразу перевернуло мене… Я наймаюсь до тебе в строк до Семена. Приймаєш?
Карпо
З радістю!
Іван
Став могорич!
Карпо
(сміється).
За обідом вип’ємо: і по случаю приїзда братів, і могорич.
Іван
Ху! Неначе лантух піску лежав довго на плечах і раптом зсунувся, так легко стало! Робоча дисципліна – чудове слово! За що не візьмись, без цієї дисципліни нічого не зробиш! Ну тепер і я чоловік – хоч і строковий!
Демид
Ну, як так, так так! Нехай буде по-вашому: стаю і я в строк!
Іван
Тілько не годуй кандьором, бо підніму бунт.
Карпо і всі сміються. Входе Явдоха, а потім Василина.
Ява VIIІ
Ті ж, Явдоха і Василина.
Явдоха
А, Демид Семенович! Я вас пізнала у вікно! Чого ж це ви так довго не заглядали до нас.
Демид
Ніколи було.
Іван
Зате ж тепер найнявся у Карпа в строк до Семена.
Явдоха
Що?
Іван
І я строковий!
Явдоха
Та відчепіться, що ви мелете.
Входе Василина.
Бачиш? Я ж казала, що то Демид Семенович приїхав!
Демид
Доброго здоров’я!
Чоломкаються.
Скінчили?
Василина кива головою.
Поздравляю! Що ж тепер – учительницею?
Іван.
В строкові краще!
Василина
Ще не знаю. А сестра ваша, Маня, що робить – на курсах?
Демид
Ні, вийшла заміж.
Іван.
Натуральні женські курси!
Карпо сміється.
Василина
Коли, за кого?
Демид
Після паски повінчалась з учителем, Александром Кручковським.
Василина
А курси? Вона ж торік збиралась їхать на курси?
Іван
Дівчина тоді кінчає всі курси, коли виходить заміж!
Василина
Та відчепись, от ще отець-базіка!
Демид
І справді, знаєте, чи до курсів, чи після курсів, а прийдеться вийти заміж, коли посвата чоловік достойний, що, мовляв, ще й до серця припадає. Так чого ж його відкладать?
Іван
В квадраті натурально! І птиці ранньою весною паруються.
Василина
А чом же ти не паруєшся?
Іван
Я ще ні чоловік, ні птиця! А строковий!
Василина
А, ну тебе! Вибачайте, мені ніколи, братів ждемо, треба помогти мамі.
(Вийшла).
Явдоха
І я принарядюсь, бо, певно, скоро приїдуть.
(Вийшла).
Карпо.
А цікаві жінки! Покинули все і прибігли подивитись: чи Демид, чи хто другий приїхав.
Іван
А може, його тут ждали?
Демид
О! Якби то! Я б був дуже радий!
Карпо
Ну, пани мої робітники, хоч сьогодня і неділя, а поки приїдуть гості, мені треба заглянуть по хазяйству!
Демид
Ходім і ми з вами!
Іван
Слухай! Я начну свій строк з вівторка, а то приїдуть брати, хочеться побалакать.
Карпо
(сміється).
Ну, ну! А страшно?
(Сміється).
Демид
А що ви думаєте? Зразу будуть сміятися ваші робітники.
Карпо
З справжньої роботи не сміються!
Вийшли.
Ява IX
Виходе Явдоха з бокових дверей з гарною хусткою в руках і починає перед дзеркалом пов’язуватись.
Явдоха
Василина пхека на Демида! Бреше! Як побачила його в вікно, то загорілась, як калина… Розбери дівчат. Добре було б, щоб вона за його вийшла заміж… А то учитись! Нам своїх дітей треба учить… Бідний Карпо вже затомився, все на братів та на сестру тратить.
Вбігає Василина.
Василина
Ой сестро, біда!
Явдоха
(тривожно).
Боже мій, що там сталось?
Василина
Печериці згоріли!
Явдоха
Ото! Бідна мама! Вони так хотіли догодить Михайлові, на превелику силу достали печериць, і на тобі, згоріли! А хто ж був біля печі?
Василина
Я.
Ява X
Входе Тетяна.
Тетяна
(до Василини).
А-а! Ви тут, утікли? Нашкодила і утікла!
Василина
(кидається на шию і не дає говорить).
Мамочко, голубочко… Я завтра сама побіжу на вигін, назбираю печериць, Михайло засмажить по-вченому, і я вивчусь.
Тетяна
Ну, годі вже. Пусти! Очіпок зіб’єш з голови.
(Поправляє очіпок).
І тобі не сором: училась, училась, вісім літ училась, і печериць не умієш засмажить! Михайло – мужчина і все уміє, а як розкаже про яку смачну страву, то аж їсти захочеться, так гарно.
Василина
(наївно сміючись).
Мамочко! Михайло, мабуть, в університеті научився смачно їсти і гарно печериці смажить, а я ще на курсах не була.
Тетяна
(добродушно).
Ну, щастя твоє, що ти недавно приїхала додому, а то б я тобі печериць дала.
Василина
Ха-ха-ха! Хіба б ви мене били?
Тетяна.
Атож!
Василина
Ні, мамочко! Ніколи не повірю, ви такі добренькі, та щоб били свою єдину доню!
Тетяна
(до Явдохи).
Взяла поставила печериці без масла і без сметани на вогонь, а сама сіла за книжку. Я масло била в сінях, а Домаха пішла по воду. Чую, смердить горілими печерицями. Вбігаю – згоріли! Ні спекти, ні зварить, ні прясти, ні ткати… Що ж ти умієш?
Василина
Я умію, мамочко, морожене робить.
Тетяна сміється добродушно.
Солодке, солодке! От купіть форму – я вам зроблю… Е… та що ж, у нас льоду нема!
Тетяна
Ох, треба буде учить, канальську лисичку, бо хто ж тебе таку недотепу візьме?
Явдоха
У нас уже єсть…
Василина
Єсть, єсть! У Явдохи, мамо, єсть курчата!.. Манюні, манюні, та гарнюні – я люблю курчаток!
Тетяна
Дивитись любиш на курчаток, а як виводить, то того не тямиш.
Василина
Я навчусь, всьому навчусь, тілько перше треба поїхать на курси!
Входять Карпо, Демид і Іван.
Ява XІ
Ті ж, Карпо, Демид і Іван.
Демид
Здоровенькі були, мамо!
(Цілує руку Тетяни).
Тетяна
Доброго здоров’я! Тілько що приїхали, саме на обід; мабуть, будуща теща ще жива! Вибачайте ж, ми гостей ждемо. Ходім, дочко, ходім; Явдохо, готовити стіл.
Ідуть.
Карпо, будь ласка, достань на вечір печериць.
Карпо.
Та я ж вам достав уже.
Василина.
Мамочко!
Тетяна.
Не годяться, зчервивіли.
Василина
(цілує матір, до Карпа).
Старі!
Явдоха сміється.
Тетяна
Чуєте! Загуркотіло!.. Приїхали!!
(Раптом йде у двері, за нею Явдоха і Василина).
Карпо
(біля вікна).
Справді приїхали!
Надворі голос Тетяни. «Діти мої! Сини мої, соколи мої!» Голос Василини весело викрикує: «І я скінчила, і я скінчила!» Карпо і Демид йдуть у двері.
Іван
Суєта!
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 7 – 25.