Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Дія перша

Іван Карпенко-Карий

Кабінет.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13

Ява І

Феноген

(входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другі двері).

Петруша! Скажи хазяйці, що халат у мене…

З середніх дверей виходе Маюфес. А, це ви, Григорій Мойсейович? Заходьте!

Ява II

Феноген і Маюфес.

Маюфес

Доброго здоров’я, Феноген Петрович!

Феноген

Здоровенькі були. Що це ви нас відцурались? Давненько я вас не бачив.

Маюфес

Діла, діла, діла!

Феноген

Загрібаєте грошики!

Маюфес

Ет, поки заробиш грош, підошви побйош!

Феноген

Ну, не гнівіть бога! Домик чудовий купили!

Маюфес

За стілько літ другії купили не домики, а палати!

Феноген

Мало чого… Ехе-хе!.. От гляньте!

Маюфес.

Халат, ну?

Феноген

Халат мільйонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, смердить! Он як люде багатіють, учіться!

Маюфес

Ето што-нібудь особенного!..

Феноген

Ну й оказія ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентія Гавриловича у земський банк!

Маюфес

Ну, не пускав, а як пізнав, зараз пустив… Терентія Гавриловича і в рогожі пізнають!

Феноген

А так… Слухай, Григорій Мойсейович, чи нема у вас на прикметі земельки?

Маюфес

Для вас?

Феноген

Еге. Постарів, треба на свій хліб.

Маюфес

Пора, пора самому хазяїном буть, хоч вам і тут добре.

Феноген

Гріх скаржитись! Та тільки то моя біда, що перше я купував, продавав і мав добрі куртажі, варт було побиватись; а тепер держить при собі. Коли-не-коли перепаде свіжа копійка! Так пошукайте для мене десятин п’ятсот.

Маюфес

Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведіть мене до Терентія Гавриловича.

Феноген

Ходім! Тілько шукайте землю поближче до вокзала…

Маюфес

Што-нібудь особенного…

Зеленський

(з дверей).

Феноген Петрович, можна?

Феноген

Заходьте, я зараз!

(Вийшов з Маюфесом).

Ява III

Зеленський, а потім Феноген.

Зеленський

От і шапкуй перед хлопом! Не можна інакше: силу має, а може, сам і нацьковує, аби зірвать, – треба загодить!

Входе Феноген.

Феноген

А що скажете! Кажіть скоріше, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть.

Зеленський

Терентій Гаврилович гнів на мене має, і я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на місто Ліхтаренка; а там менше жалування, у мене сім’я… замовте словечко…

(Виймає гроші)

Феноген

Та що ж я можу… Знаєте, який наш хазяїн, часом щоб не подумав, що ви мене підкупили, у нього честь – перше всього!

Зеленський

Дурно ніхто нічого не робе; ви для мене, я для вас.

(Дає гроші).

Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяїна чоловік.

Феноген

Та я попробую… Тілько хто його знає, як…

(Бере гроші).

Це ви мені позичаєте… А якщо нічого корисного не вийде – я віддам.

Зеленський

Ваше слово все переборе. Нехай і в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили… Я крадькома сюди, а тепер в контору.

(Вийшов)

Ява IV

Феноген

(сам, лічить гроші).

Двадцять п’ять! Якби не давали, то я б і не брав. А коли дають – бери! І сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни! Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має мільйони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном. Та я й не тягну – дають. Тут і гріха немає!..

Голос Пузиря

Феноген, давай халат.

Феноген

(у двері).

Ще не зашили, зараз принесу.

Ява V

Феноген, Марія Іванівна, Соня і кравчиха.

Феноген

Нате та, скоріше латайте, бо вже кричали, щоб подавать халат; а я піду до них, скажу, що ви взяли позашивать дірки.

(Вийшов).

Марія Іванівна

Ну лиш, приймаймось разом. Ось дірка. Ти, Соню, тут латочку наклади; а ось порвалось – тут я зашию, ви ж здіймаєте тимчасом мірку.

Всі прийнялись за роботу.

Хоч ти що хоч говори – не хоче купить нового, так оце я грошей крадькома наскладала, і ми йому такий халат справимо, що він і сам ним любоватиметься! Бачите, через два місяці рівно будуть іменини Терентія Гавриловича, треба, щоб халат поспів якраз на іменини. Я не можу йому від себе подарувать, бо буде страшенно гніватись, що такий розход зробила, та ще й гроші брала крадькома. Халат, голубочко, буде дуже дорогий! П’ятнадцять аршин ліонського бархату – по дев’ять рублів аршин, і двадцять аршин шовку по три рублі, шнур товстий шовковий, чистого шовку, з китицями – тридцять рублів, вам за роботу п’ятдесят рублів – всього двісті сімдесят рублів. Це вже Соні так захотілось. Вєщ цінна і хоч кому кинеться у вічі, а ви запросите тілько п’ятдесят рублів. Розумієте? Терентій Гаврилович як побачить, що таку дорогу вєщ можна купить задешево, сказать за безцінь – зараз і купить! Так от ми й діждемось, хоч хитрощами, що цей халат він скине і буде носить такий, що хоч куди – не сором! Ви ж, голубочко, настьогайте підкладку густо, густо узорами; на полах вишийте в гладь буряки з розкішним бадиллям, а на бортах вишийте барана і овечку. Та зробіть так, щоб він зразу побачив, що вєщ дорога, а продається дешево! Розумієте?

Кравчиха

Ох, матінко моя Мар’я Іванівна, це то все розумію, тілько навряд чи поспію таку дорогу вєщ скінчить за два місяці, робота велика, вишивка копотка, та ще знаєте: зразок овечки й барана у мене є на подушці, а буряків нема.

Марія Іванівна

Я вам дам і узори. А щоб поспішить з роботою – візьміть помічницю, я ж і гроші платю не малі – 50 рублів!

Кравчиха

Та вже і день і ніч будемо удвох з дочкою стьогать і вишивать, тілько прибавите п’ять рубликів.

Марія Іванівна

Як гарно зробите, то й десять дам.

Входе Феноген.

Феноген

Готово?

Марія Іванівна

Готово.

Феноген

Давайте, бо гніваються. Там якийсь чоловік з важним ділом.

(Взяв халат і пішов).

Марія Іванівна

Ну, ідіть же, голубочко, я дам матеріал і узори.

Кравчиха вийшла.

Соня

Мамо! А, по-моєму, вівці і буряки вишивать не годиться – це буде смішно… Краще на полах і на борту квітки та гарні мережки, фрески, у мене є узори.

Марія Іванівна

Ні, Соню, квітки – то інша річ, то для молодого, а вівці і буряки татові, як хазяїнові, будуть приятніше. Я вже тата добре знаю, ходім!

Соня

Як хочете, а я б не раїла, бо буде смішно…

Ідуть.

Мамо! Як ви думаєте, чи не сказать би татові про предложеніє Івана Миколайовича?

Марія Іванівна

Ні, дочко. Нехай на іменини приїде і сам скаже. Іван Миколайович – учитель гімназії, чоловік розумний, то зуміє з татком побалакать, а я тимчасом попробую випитать.

Пішли.

Ява VI

З других бокових дверей виходе Пузир, Маюфес і Феноген.

Пузир

Феноген, не знаєш, зібрались економи в конторі?

Феноген

Одного Зеленського бачив. Ох, усердний чоловік, з коня не злазить.

Пузир

Якщо зібрались – клич!

Феноген вийшов.

(До Маюфеса).

Сідайте.

Мовчать.

Трудне діло ваше… трудне. У мене своїх овець сорок тисяч, боюся, що паші нестане.

Маюфес

Де ж таки! Оце сказали: паші нестане!.. Торік, як я купив у вас для одного німця валахів, пам’ятаєте? – то для прийомки три дні їхали вашою землею… Їхали ми цілий день. «Чия земля?» питаємо. «Терентія Гавриловича Пузиря». На другий день знову питаємо: «Чия земля?» – «Терентія Гавриловича». І тілько на третій день, надвечір, почалась земля Гаврила Афанасійовича Чобота. Ха-ха! Княжество! Ціле княжество. Німець, що зо мною їхав, дивувався, хитав головою, цмокав губами, а на третій день, сміючись, сказав: «У цього хазяїна більше землі, ніж у нашім герцогстві». Єй-богу, так і сказав. Хе-хе-хе! Та щоб на таких степах не можна було випасти ще дванадцять тисяч овець?

Пузир

Та воно можна! А тілько я вам скажу, що, крім всього прочого, діло ваше опасне… Я, знаєте, опасаюсь, щоб не було якої біди.

Маюфес

Помилуйте, чого бояться? Нічого боятись! Не такі голови це діло обміркували, щоб можна було боятись.

Пузир

Так то так! А тілько, знаєте, несостоятельність на три мільйона, та ще обміркована несостоятельність, рідко кінчається благополучно!.. Щоб, бува, Петро не вскочив у злосні. А тут і я помагаю, переховую!

Маюфес

Що ви? Сохрани бог! Не такі люде ведуть і вестимуть діло… Петру Тимофійовичу помагають значні адвокати і самі найбагатші купці та хазяїни. Я вже був у чотирьох і – всі згодились: хто мануфактуру прийме, хто гурти, хто кінський завод, а з парового млина і винокурні горілку і борошно розвезем скрізь, постройки ж – діло рук чоловічих… хе-хе-хе! Ще й страхову премію візьмем. Не бійтесь, ми хапатись не будемо, а помалу, помалу все іменіє зтаїть тихо, як віск на вогні…

Пузир

Опасне діло… А почому Петро Тимофійович думає заплатить кредиторам, не чули?

Маюфес

Копійок по десять, а на худий кінець по двадцять копійок.

Пузир

Так. І Петру Тимофійовичу зо всіма розходами достанеться два мильйона чотириста тисяч.

Маюфес

Ні, так не вийде. Рівно мильйон назначено тілько на розплату і на всі розходи – агентів багато!

Пузир

Виходить, два мильйона чистеньких? І це кругла сума! З нічого два мильйона? Капитал! Такого капиталу кредитори не подарують. Найдуться завзяті, будуть судиться, а як діло дійде до суда – тоді погана справа!

Маюфес

Нікогда!! Візьміть в розсужденіє: вся ця сума розкинеться не на бідолах яких, а на московських, на лодзінських фабрикантів та на всякі банки! Фабриканти та банки розкинуть потері на других, підведуть свої баланси, і квита. Ха-ха! Що їм така сума – виграшка!

Пузир

Еге! Для багатьох, мовляв, виграшка, а для одного капитал! З миру по нитці – голому сорочка!

Маюфес

Ха-ха-ха! Істина глибока.

Пузир

Ну, добре. Я переведу на свої степи дванадцять тисяч ваших овець до осені, а восени на салган разом з своїми. Це все добре… А яку ж я матиму користь за поміч?

Маюфес

От за цим же мене й послано до вас, щоб ви сказали свої умови.

Пузир

Трудне діло… страшне, опасливе діло!.. Двадцять процентів з валової виручки. Менше не візьму.

Маюфес

А чом же не з чистої прибилі?

Пузир

Може, хто другий візьме з чистої.

Маюфес

Про других нічого й балакать. Все діло треба вести без документів, на честь! А кому ж повірить: тілько таким хазяїнам, як ви! Ви не захочете взять чужого?

Пузир

Навіщо мені чуже, коли у мене й свого доволі… Так двадцять процентів з валової виручки. Коли согласні, переганяйте овець на мої степи.

Маюфес

Ваше слово для всії околиці – закон, і вже коли не можна взять двадцять процентів з чистої прибилі, нехай буде з валової виручки. А дозвольте знать: які розходи будете лічить?

Пузир

Випас, чабани, догляд.

Маюфес

Ваше слово – закон! А на які степи переганять овець?

Пузир

На Суху Балку – три тисячі, на Роздолля – п’ять тисяч і на Кам’яний Брід – чотири тисячі!

Маюфес

Завтра всі розпорядки зробимо… Терентій Гаврилович, я чоловік бідний, служу і вам, і Петру Тимофійовичу… Самі знаєте… Скілько ваша ласка?

Пузир

Поки не буде видко мого заробітку, я не можу назначить вам нічого. А восени, після салганів, я вас не обділю, заплатю по-хазяйськи.

Маюфес

Ваше слово – закон; ваша честь – вище всяких векселів і розписок! Надіюся, що не обділите бідного чоловіка! Прощайте, треба поспішать, щоб не пропустить поїзда.

Пузир

О, ще поспієте!

Маюфес

А чи на вашім вокзалі можна пообідать?

Пузир.

Я нігде на вокзалах не обідаю, бо возю свої харчі. Феноген!

Входе Феноген.

Чи на нашому вокзалі можна пообідать?

Феноген

Бухвет є.

Маюфес

Треба поспішать, бо їсти хочу, аж шкура болить.

Пузир

Тут недалеко.

Маюфес

Та мені небагато й треба: хоч би чарку горілки та шматок хліба… Ха-ха-ха! Так, кажете, бухвет є?

Феноген.

Є.

Маюфес

Прощайте!

(Вийшов).

Ява VII

Феноген і Пузир.

Пузир

Всякий чорт сюди прийде голодний, а ти його годуй! Нема, щоб з собою привіз солонини там, чи що. Нехай не звикають!

Феноген

Це не ресторація, а хазяйський дім!

Пузир

А він дума – постоялий двір. Клич економів.

Феноген

(ідучи).

Охо-хо-хох.

Пузир

Чого це ти так тяжко зітхаєш?

Феноген

(махнувши рукою).

Та…

Пузир

Ну, що там, кажи?

Феноген

Зеленський наш дуже стривожений тим, що ви на нього гніваєтесь… А він чоловік усердний, сім’я велика… Жаль мені його дуже, а коли обідите, то й гріх, він для вас і в огонь, і в воду! З коня не злазить цілий день, побивається…

Пузир

Оцього вже я не люблю! Краще ти не мішайся не в своє діло…

Феноген

Диви, мішаюсь! Самі питаєте, чого зітхаю? Я й кажу, бо у мене болить, а зовсім я не мішаюсь! Ви хазяїн, ваше діло хоч і без хліба зоставить вірного слугу.

Пузир

Ну, ну, годі вже… Клич!

Феноген

(в двері).

Заходьте!

Ява VIII

Входять Куртц, Зеленський і Ліхтаренко; увійшовши, кланяються.

Двері напіводчинені. Феноген, пропустивши економів, сідає на стулі так, що йому все чуть і видно.

Пузир

Доброго здоров’я! Ну, як таки ви, пане Зеленський, і досі не загнуздали мануйлівських мужиків?! Де ж це видано, щоб на буряках платить робочому по тридцять п’ять копійок в день?

(До Ліхтаренка).

Порфирій! Почому у тебе в Чагарнику робили і роблять поденно?

Ліхтаренко

З початку весни по п’ятнадцять копійок, потім по двадцять, тепер, в гарячу пору, по двадцять п’ять на їх харчах!

Пузир

Чуєте? І по двадцять п’ять копійок багато, але все ж таки не тридцять п’ять! Та ще либонь ви й харчуєте?

Зеленський

Харчую.

Пузир

Боже мій! І харчуєте?! То це вийде по сорок п’ять копійок. Добре хазяйнуємо! Робочі все заберуть, а нам же що зостанеться, а чим же я буду вам жалування платить? Так не можна, ви не вмієте зробити дешевого робітника!

Зеленський

У нас умови одні, а в Чагарнику, де Ліхтаренко, умови другі.

Пузир

Умови люде роблять.

Зеленський

Околиця до околиці не приходиться! У Мануйлівці люде більше зажиточні, ніж де: окрім своїх наділів, держать оброчну казенну землю в оренді, артілі почали заводить. А робочий, самі знаєте, тілько там дешевий, де землі нема, де нема за що рук зачепить, де бідність.

Пузир

Так ви зробіть у Мануйлівці бідність!

Зеленський

Це не од мене залежить.

Пузир

Вибачайте, пане Зеленський, це від голови залежить! От побачите, що там зробить Ліхтаренко. Слухай, Порфирій, я тебе переведу в Мануйлівку, а вас, пане Зеленський, в Чагарник.

Феноген

(за дверима).

Ох-хо-хох!

Зеленський

Помилуйте, за віщо ж! Я торік чистої прибилі дав п’ять тисяч, а цей рік надіюсь…

Пузир

Порфирій дасть десять тисяч! Ви не умієте з народом, а Порфирій уміє і дасть десять тисяч, побачите! От що, Порфирій, мануйлівці запустили недоїмку і не заплатили. Через тиждень та оброчна земля, що держать в оренді мануйлівці, отдається з торгів на новий строк. Треба, щоб казенна земля зосталася за мною, чуєш?

Ліхтаренко

Попробую!

Пузир

Це тобі не борщ, тут пробувать нічого, треба взять! Ти розумієш? Взять! Казенну оброчну статтю взять! Наділи мужицькі на десять літ в оренду взять! А як мужик зостанеться без землі, роби з ним, що хочеш; а поки при землі, мужики все одно, що бури, нічого з ними не зробиш!

Зеленський

Я вже пробував…

Пузир

Ви ніколи не пробуйте, а просто – їжте!

Зеленський

Мануйлівців не вкусиш!

Ліхтаренко

Аби зуби.

Пузир

Правда. Ти вже у Чагарнику взяв крестьянські наділи в оренду, тепер стежка протоптана, опит є, починай і в Мануйлівці.

Зеленський

Дозволяю собі звернуть вашу увагу на те, що у Мануйлівці є такий учитель-артільщик і біля нього чоловіка три з молодих, що через них і Ліхтаренко зуби поламає.

Пузир

Порфирій, настали зуби! Опит є, стежка протоптана, шквар!

Ліхтаренко

Срібними та золотими зубами можна не то Мануйлівку, не то уїзд, а й губернію можна з’їсти!

Пузир

Нам нужен дешевий робітник, розумієте? А без дешевого робітника хазяйство вести годі! Так ви, пане Зеленський, приймайте Чагарник від Ліхтаренка, а він прийме Мануйлівку від вас.

Зеленський

Помилуйте, в Чагарнику менше жалування, а у мене сім’я!

Феноген

(за дверима).

Ох-хо-хох!

Пузир

(глянув на Феногена).

Жалування вам буде те саме, що і в Мануйлівці, побачу, як будете справлятись по готовому!

Зеленський

Спасибі!

Пузир

Та от що, як тільки хліб знімете, триста десятин стерні засієте магаром, щоб була добра отава, бо я купив ще дванадцять тисяч овець, треба гарно випасти на салган. А ви, Карло Карлович, завтра поїдете в степи на прийомну овець – їх туди приженуть. Увечері я дам вам наряд.

Куртц

Еті да, еті нет!.. У нас сорок тисяч овса, а ще дванадцять тисячов купіл, нужен другий помошник, без другий помошник – не можно.

Пузир

Обійдеться, чабани належні.

Куртц

Еті – нет! Чабан – цкелей кричал, а шахмейстер голова, еті – да!

Пузир

Для овець доволі вашої голови!

Куртц

Одна голова на п’ятдесят дві тисячов овса – еті нет, еті нікогда.

Пузир

Доволі. Зате я восени вашу голову оливою гарно помастю.

Куртц

Ха-ха-ха! Олифа – еті да! Корошо!.. А только помошник нужно.

Пузир

Обійдетесь! А старшого чабана, Клима, виженіть зараз!

Куртц

Зашем, еті – да! Корошій чабан гнать? Собаку корошого гнать, еті – нет!

Пузир

Він мошеник!

Куртц

Клим?! Еті – нет! Еті нікогда!

Пузир.

Мені відомо, що як здавали дві тисячі валахів Крячковському, він за десять карбованців додав йому двадцять валахів лишніх.

Куртц

Еті – да? Еті – нет!.. Еті нікогда! Помилялся – можна, проскакувал – можна, а за деньгі – еті нікогда!

Пузир

А я вам кажу – продав! Вигнать! Мені нужні люде належні, чесні, а як ви станете самі виправлять мошеників, то мене обберуть, як липку. Вигнать! Я йому вірив, а він он який!

Куртц

Еті – да?.. Еті – нет! Еті нікогда! Я будет узнавал. Шесний шабан еті – паскудство.

(Вийшов).

Пузир

Ідіть з богом!

Всі кланяються і виходять. Пропустивши їх, входе Феноген.

Ява IX

Феноген і Пузир. Феноген зачиняє двері, стає на коліна перед Пузирем і цілує його в руки.

Пузир

Що це?

Феноген

Я вже знаю! Ви не скривдили чоловіка, і господь вас наградить! Перше діло – справедливість!

Пузир

Та кого ж я обижав коли?

Феноген

Ніколи, ніколи! За те й вам господь дає. А вас обкрадають.

Пузир

Де ж ти візьмеш чесних людей?!

Феноген

От Клима ви вигнали, бо я дознався за валахів і сказав, а тепер я вам скажу, що Ліхтаренко…

Пузир

Що Ліхтаренко?!

Феноген

Дивиться крізь пальці, не глядить – от що! Та й сам руки вмокає! Як здавали пшеницю, так його помічник, Зозуля, десять лантухів скинув у жида Хаскеля, що хліб скуповує і має на містечку магазин.

Пузир

Це так.

Феноген

Мені сам підводчик розказував, жаль тілько, що я забув його ім’я… Та Ліхтаренко, певно, знає все.

Пузир

Спасибі тобі, Феноген! Ти один у мене вірний слуга! Кругом крадуть і крадуть. Вели, щоб вернули Ліхтаренка.

Феноген одчиняє двері, а назустріч йому Куртц.

Феноген

(до Пузиря).

Карло Карлович!

Пузир

Нехай іде.

Феноген, пропустивши Куртца, вийшов.

Ява X

Куртц і Пузир.

Куртц

Так бить не должно. Еті нікогда!

Пузир

В чім діло?

Куртц

Зічас справка дєлал: у менья і у конторовських книгах три тисячі сорок валахів – еті да?

Пузир

Так.

Куртц

Дві тисячі продавал еті – да?

Пузир

Так.

Куртц

У менья тисяча сорок в руках. Знайшіт еті – нєт, еті – нікогда, Клим – шесний шабан, проганяйть нельзя, еті – паскудство!

Пузир

А ви лічили тих валахів, що зостались, почім ви знаєте, що вони всі цілі?

Куртц

Еті – да! Я отвєчайт!

Пузир

То друга річ, не стане, то ви заплатите.

Куртц

Я заплатиль?! Еті – нікогда! Клим – шесний шабан, еті – да! А язик, еті – фі!

Пузир.

Який язик?

Куртц

(показує свій язик).

Еті, еті – да! Язик работай – еті да! Ухо слухай, а голова не розсудов?.. Так бить не должно! Не надо слишіл, а надо відєл, еті – да!

Пузир

Ну годі, ідіть собі, Карло Карлович, і заспокойтесь. Нехай вже Клим зостається.

Куртц

Еті – да! Клим – нет, Карл Куртц – нет! Куртц всі знайт еті – да! Спецаліста место скрозь находіл!

Пузир

Ну, годі вже!

Куртц

Так бить не должно!

(Стає серед сцени і показує язик).

Язик еті – фі! Еті паскудство!

(Вийшов).

Ява XI

Феноген і Пузир, а потім Ліхтаренко.

Пузир

(до Феногена).

Ну, що ти скажеш?

Феноген.

Карло краде, а Клим помагає.

Пузир.

Та всі крадуть, що й казать, кругом крадуть.

Феноген

Та ще ви Карла боїтесь, от він і верховодить.

Пузир

А де ти його візьмеш, такого шахмейстера?

Феноген

Ну, то нехай краде?

Пузир

Чого ж нехай? Треба слідкувать. От Карло поїде на прийомну, а ти, Феноген, шатнись по отарах на провірку.

Входе Ліхтаренко.

Що ж це, Порфирій, у тебе крали пшеницю, як возили на вокзал?

Ліхтаренко

Може. Сто тисяч пудів пшениці здавали, двісті підвід возило, може, хто й вкрав.

Пузир

Цілий віз пшениці твій помічник Зозуля зсипав у Хаскеля.

Ліхтаренко

Де ж таки! Лантух-два – то може; а віз – то брехня! Не вірте!

Пузир

А чого ж ти дивишся?

Ліхтаренко

Щоб не крали!.. І на вокзалі здано сто тисяч пудів – вірно!

Пузир

То лишню наважили в амбарі?!

Ліхтаренко

Може, який лантух або два – то буває; де ж ви бачили, щоб у великій економії ніхто нічого не вкрав. Та хоч би у мене сто очей було, то й то не встережеш!

Пузир

Так, по-твойому, нехай крадуть?

Ліхтаренко

Я цього не кажу, всі крадуть по-своєму, та без того і не можна, Терентій Гаврилович! І розсиплеться, і загубиться, і вкрадуть яку малезну…

Пузир

З тобою сам чорт не зговорить. Я тобі образи, а ти мені луб’я! То нехай крадуть, питаю тебе? За віщо ж я тобі жалування платю?

Ліхтаренко

А за тих сто тисяч пудів пшениці, що я здав на вокзалі, а ви гроші взяли!

Пузир

Тьфу на твою голову! Чи ти одурів, чи чорт тебе напав?

Ліхтаренко

Терентій Гаврилович, ви тілько не гнівайтесь, а розсудіть гарненько. Будемо так говорить: ви мені дасте великий шматок сала, щоб я його одніс у комору! Я візьму те сало голими руками, і однесу сало в комору, і покладу; сало ваше ціле, а тим жиром, що у мене на руках зостався, я помастю голову – яка ж вам від цього шкода?

Пузир

Іди собі к чорту, бо ти наважився мене гнівить.

Ліхтаренко

Щасливі оставайтесь!

(Іде).

Пузир

А Зозулю зараз розщитать! Хатнього злодія не встережешся! Сьогодні він тілько голову помастить, а завтра чоботи, а післязавтра й сало візьме!

Ліхтаренко

Воля ваша.

(Пішов).

Ява XII

Пузир і Феноген.

Феноген

От чоловік! І риби наловить, і ніг не замоче!

Пузир

Я знаю, що він більше всіх краде, та зате і мені велику користь дає!

Феноген

Ось газети і листи з вокзала привезли.

Пузир

(бере листи).

Поклади газети на столі, увечері Соня прочитає.

(Чита лист).

Феноген

Ти знаєш Чоботового сина, Василя?

Феноген

Бачив. Бова Королевич!

Пузир

Старий просить дозволу сватать Соню.

Феноген

Перше спитайте Соню.

Пузир

То ти мелеш, з якої речі? Сам кажеш, що Бова Королевич, до того один у батька, а батько хазяїн на всю округу. Якого ж їй жениха?!

Феноген

А може, у неї є на прикметі!

Пузир

Пройдисвіт! Так буде, як я хочу!

Феноген

Ой, це вам не Катя, та мовчала до смерті, а Соня…

Пузир

Ет, дурощі!

(Читає).

Феногенушка!

(Встає).

Знай наших! Получив орден Станіслава другої степені на шию – а?

Феноген

(цілує його в руку)

Слава богу!

(Витирає сльози).

Покійний батюшка порадується на тому світі!

Пузир

Не дурно пожертвовав на приют. Восени поїдемо на засіданіє в земський банк – нехай всі ті, що сміялися з мого кожуха, губи кусають!

Феноген

Так ви зробіть собі, Терентій Гаврилович, нову хорошу шубу і хороший сіртук, бо орден буде у вас на шиї, а кожух зверху, то нас знову швейцар виганятиме з прихожої, як торік виганяв.

Пузир

Я розхристаюсь, як будемо входить; тілько на поріг, а тут йому перед самим носом, блись – орден! Ну, та й швейцар мене тепер пізнає! Дався я йому взнаки; пам’ятаєш, як молив потім, щоб я його простив, – у руки цілував, навколішки ставав!

Феноген

Перше опаскудив, на сміх усім кинув, а потім просив… Такого хазяїна виганяв з прихожої, прийнявши за старця, а все через кожух. Старий він, тридцять літ носите, дуже торохтить і сильно лоєм тхне.

Пузир

Ну, гаразд. По случаю ордена зроблю шубу з лисичого хутра.

Феноген

Єнот краще!

Пузир

Ну, єнот!.. Хтось стука!

Феноген

(одчиняє двері).

Петро Петрович.

Пузир

Милості просимо!

Входе Золотницький.

Ява XIII

Феноген, Золотницький і Пузир. (Феноген цілує Золотицького в руку).

Золотницький

Здоров, здоров, Феноген! А ти, Крез, як поживаєш?

Пузир

Вашими молитвами.

Чоломкаються

Хоч і не такий кремезний, як вам здається.

Золотницький

Не кремезний, а Крез! І все в тім же халаті! Пора тобі його скинуть!

Пузир

(сміється).

По-домашньому, по-хазяйськи!

Золотницький

Давно я тебе не бачив! Що ж, багато ще купив землі?

Пузир

Нема підходящої!

Золотницький

Все скупив?

Пузир

Ні, ще не все! Може, продаєте Капустяне?

Золотницький

Дай віка дожить, не виганяй ти мене з Капустяного! Потомствених обивателів і так небагато в околиці осталось, все нові хазяїни захопили, а ти вже й на мене зуби гостриш. Успієш ще захватить і Капустяне, й Миролюбівку.

Пузир

Ні, мабуть, не доживу до того часу!.. А скілько б ви справді взяли за Капустяне? Я не купую, а тілько так цікавлюсь!

Золотницький

Приціняєшся, на всякий случай! Ха-ха-ха!.. Два мільйони! А? Не по зубах?

Пузир

Продавайте, то й побачите, чи по зубах, чи ні!

Золотницький

Не можна разом все ковтнуть, підожди трохи! От я строю сахарний завод, завод лопне – Капустяне твоє! Ха-ха-ха! Слухай, поки там що, приставай в компанію, три чоловіка уже єсть, давай чотириста тисяч – будеш четвертий, і поставим в Капустянім сахарний завод!

Пузир

Не моє рукомисло! Я цього діла не знаю, а коли не знаєш броду – не лізь прожогом в воду! Ставте самі, а мені дасте сто тисяч авансу, то я вам на весь завод постачу буряка, як тепер постачаю на Кульпинський завод!

Золотницький

А ти все-таки обдумай. Буряки буряками, а прибиль від заводу само собою. От поїдемо зараз у город, там тобі все викладуть, як на долоні, і ти побачиш, що діло корисне. Заводський промисел – велика річ!

Пузир

Я ще до цього не дійшов!

Золотницький

Пора вже. Поїдемо зараз в город, я тебе обзнакомлю з ділом, а ти, прислухавшись, обдумаєш.

Пузир

Це можна. До речі, мені треба орден получить.

Золотницький

Який?

Пузир

Станіслава 2-ї степені на шию!

Золотницький

В такім разі шампанського став!

Пузир

А де я його вам візьму?

Золотницький

Так у городі поставиш, там найдем.

Пузир

Та, може, я ще й не поїду, бо діла у мене дома є й трохи таки нездужаю.

Золотницький

Уже злякався, що шампанського треба ставить. Ну, я сам поставлю; а тимчасом давай чого-небудь попоїсти, бо ти не догадаєшся нагодувать, а я голодний!

Пузир

Зараз будемо обідать. Тілько вибачайте – у мене фрікасе нема, а по-хазяйськи: солонина до хріну, борщ, заварювана каша до сала та пиріг, може, є з яблок.

Золотницький

Чудово! Аж слина котиться! Слухай, ти ж, здається, земський гласний?

Пузир

Торік вибрали. Тілько я ще ні разу не був.

(Сміється).

Золотницький

Нічим хвастать, це тобі не робе честі. От поїдемо, так будеш і на собранії – завтра почнуться; на черзі важне питання: продовольствіє голодного люду до урожаю.

Пузир

Це до мене не тичеться. Це химера! Голодних буде тим більше, чим більше голодним помагать. Он у мене робочим поденним платять тридцять п’ять копійок. Нехай голодні ідуть до мене по п’ятнадцять копійок на роботу.

Золотницький

Діло. От ти це саме скажеш на собранії, і тобі привезуть тисяч двадцять робочих.

Пузир

То вони мені й голову об’їдять!

Золотницький

Ото-то бо й є! Виходить, треба щось інше придумать, треба обсудить, душею увійти в становище голодних, не дать їм загинуть, не дать розповсюдитись цинготній болізні.

Пузир

Це не моє діло!

Золотницький

Як?

Пузир

Чудні люде! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам’ятники якісь став!.. Повигадують собі ярма на шию і носяться з ними, а вони їх мулять, а вони їм кишені продирають. Чудні люде!

Золотницький

Які пам’ятники? Не розумію. При чому тут пам’ятники?!

Пузир

Не розумієте? Так от поки ще до обіда, прочитайте оцей лист.

(Дає лист).

Золотницький

(читає).

«В Полтаві дозволено поставить пам’ятник першому українському поетові Івану Петровичу Котляревському. На цей пам’ятник гроші збирають формально в Полтавщині, але приватно можна жертвовать звідусіль. В числі жертвователів і досі вашого імені нема, але це, певно, від того, що ви не знаєте про таке благородне діло. Так от я і оповіщаю вас про це, щоб доставить вам приятність, разом з другими земляками пожертвовать на пам’ятник поета. Гроші висилаються полтавському голові. Готовий до послуги Храменко».

(Прочитавши, дивиться на Пузиря і говоре).

Ну?

Пузир

І я кажу – ну?.. Чого їм треба?

Золотницький

Ти хто такий? Малоросіянин?

Пузир

Не криюсь. Прирожденний хохол!

Золотницький

Так от і пожертвуй на пам’ятник народного поета.

Пузир

З якої речі? Я жертвую на приюти…

Золотницький

Ждучи награди?

Пузир

Не криюсь. А Котляревський мені без надобності!

Золотницький

І як тобі не сором отаке говорить? Такий хазяїн, такий значний обиватель, ще й кавалер, а говориш, як дикий, неосвічений мужик: «Котляревський мені без надобності!» Противно й слухать! Поети єсть сіль землі, гордість і слава того народа, серед котрого з’явились; вони служать вищим ідеалам, вони піднімають народний культ… Всі народи своїх поетів шанують, почитають і ставлять їм пам’ятники!!!

Пузир

То, виходить, ви пожертвуєте?

Золотницький

Аякже! Завтра вишлю триста рублів!

Пузир

Ну й буде з них, а від мене не поживляться!

Входе дівчина.

Дівчина

Пожалуйте обідать!

Золотницький

Прощай!

Пузир

А обідать?

Золотницький

Обідать у такого хазяїна важко, тут і кусок в горло не полізе. До земських діл тобі нема діла, луччих людей свого краю ти не знаєш, знать не хочеш і не ціниш – я соромлюсь сидіть поруч з тобою за столом!

Пузир

Та чого ви так ображаєтесь за того Котляревського, хіба він вам брат чи сват?!

Золотницький

Ах ти нещасна, безводна хмара! І прожене тебе вітер над рідною землею, і розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народа!!!

Пузир

Та це ви щось таке говорите, що я не розумію. Милості просю обідать!

Золотницький

Ні, поки не даси мені слова, що поїдеш в земське собраніє і пошлеш гроші на пам’ятник Котляревському, доти не сяду з тобою за стіл!

Пузир

Та вже для вас і поїду, й пошлю!

(Бере його під руку).

Не робіть же мені безчестя!

(Веде його).

Золотницький

Ах ти… хазяїн, та й більш нічого!

Завіса


Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ.вид. художньої літератури, 1960 р., т. 2, с. 305 – 325.