2. Бранці козаки
Адріан Кащенко
При зовсім інших обставинах попадали у бусурманську неволю козаки. Всякий козак мав зброю і не давався живим до рук бусурманам. Тільки під час яких-небудь нещасливих пригод у боях, або через козацьку необачність татарам іноді щастило захопити козаків у бранці і то у дуже невеликій кількості. Про необачність козацьку згадують декілька дум, між ними дума про атамана Матьяша:
На усті Самарки Богу
[Певно Савранка, що впала в Буг]
Семенова, козацького Рогу
Дванадцять козаків Брацлавців небувальців
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Стали козаки вечора дожидати,
Стали тернові огні розкидати,
Стали по чистому полю козацькі коні пускати,
Стали козацькі сідла од себе далеко покидати,
Стали козацькі семип’ядні піщалі по закутках ховати…
Побачивши таку необачність, старий козацький атаман Матьяш застерігає молодь:
«Козаки, панове молодці!
Небезпечне ви майте,
Козацькі коні із припони не пускайте,
Сідла козацькі під голову підкладайте,
Бо се долина Кайнарськая,
Недалеко тут земля татарськая»…
Козацька молодь не звертає уваги на поради атамана і навіть сміється з нього, аж тут:
Не буйні вітри повівали,
Як турки-яничари з чистого поля, з гори в долину припали,
Дванадцять козаків Брацлавців у полон забрали.
Схожий до цього випадок оспівано у думі про Сірчиху та Сіркового сина Петра. Не менша козацька необачність оспівана й у думі про Нечая, де відомий народний богатир, не зважаючи на те, що вороги були близько, пішов на ніч бенкетувати з своєю кумою. Нарешті один з варіантів думи про Самійла Кішку оповідає, що й цей славний козацький гетьман дістався туркам у неволю чи не через через необачність:
Ой у лузі Базавлуці там стояв курінь бурлацький.
Там був, пробував Кішка Самійло, гетьман козацький.
1 мав він собі товариства сорока чоловіка,
То турецьке паня, молоде баша
По Чорному морю галерою безпечне гуляв,
До Кішки Самійла в гості прибував,
Та так до їх в гості прибував,
Що всіх козаків гетьманських, запорозьких на місці заставав,
Залізні пута їм подавав.
Іноді траплялося бусурманам захопити козака у неволю і серед бою, та тільки у тих випадках вони здебільшого не лишали козака живого, а помщаючись, мордували на смерть. Це стверджує дума про Морозенка:
Ой виїхав Морозенко за Килибердою,
Ой зустрівся Морозенко з вражою ордою
Ой б’ється він три дні, три дні, три години,
Ой лежить трупу, лежить орди на чотирі милі,
Ой став же Морозенко да в полі гуляти,
Стали його турки й ляхи оступати,
Морозенко, козаченько, як мак розпускався;
Морозенко, козаченько, в неволю попався.
Ой повели Морозенка на Савур-могилу,
Дивись, дивись, Морозенку, на свою Вкраїну,
Посадили Морозенка на тесовім стільці,
Зняли, зняли з Морозенка з чересів червінці.
Посадили Морозенка на жовтім пісочку.
Зняли, зняли з Морозенка червону сорочку.
Посадили Морозенка на біле ряденце
Да вийняли з Морозенка кривавеє серце.
З цього уривку думи видно, що захопивши славного народного героя Морозенка, бусурмани довго знущалися з нього, виводили навіть на могилу, щоб подивився востаннє на свій рідний край, а далі зняли з живого шкуру і врешті вже вийняли з грудей серце.
Коли на суходолі козаки дуже зрідка діставалися бусурманам у неволю, то на морі те траплялося далеко частіше. Під час походів на море козаки не завжди мали змогу оборонятись. Там на своїх невеликих чайках вони були у владі могутнього бурхливого моря. На доброму вітрі турецькі галери плавали прудчіше, ніж запорозькі чайки. Траплялося, що турки догоняли запорожців, розбивали їхні чайки гарматною пальбою і потопляли їх, а козаків, витягши з води, забирали у неволю. Траплялося, що турки застукували запорозькі чайки у якомусь не придатному для козацького бою місці і брали у неволю разом з атаманом, як то трапилося з гетьманом Скалозубом у Керченській протоці; а часом і без ніякого бою хуртовина викидала запорозькі чайки на турецькі береги, як про те співається в думі про бурю на Чорному морі:
Що на Чорному морі
Щось не добре починає;
Злосопротивна хвилечка,
Хвиля вставає,
Судна козацькі, молодецькі
На три части розбиває:
Першу часть вхопило,
У Біларапську землю занесло;
Другу часть схопило,
У Дунай, в гирло забило;
А третя часть тут має –
Посеред Чорного моря,
На бистрій хвилі,
На лихій хуртовині потопає.
З цього уривку бачимо, що більше половини запорозьких чайок хуртовина викинула на турецькі береги – у Дунайські гирла та у Біларапську землю, себто на Анатолійські береги, при чому козаки і там там мусили опинитись у владі бусурман.
Таким чином під час морських походів козаки діставалися бусурманам до рук сотнями, та тільки їх не завжди повертали на рабів-невільників, а часом теж замучували. Так з історії відомо [Ант. і Драг. Іст. пісні, т. 1, с. 158], що коли під час по ходу султана Османа II в 1621 році на Польщу він був біля Ісакчі на Дунаї, у той час біля Очакова турки захопили 18 козацьких чайок, по яких повинно було бути біля семи сотен козаків, та ще капітан-паша Халіл пригнав до султана 200 козаків, захоплених біля Козлова. Всі ті козаки були замордовані якнайлютіше: кого давили ногами слонів, кого турки набивали на гаки, кого садовили на палі. Сам султан, переїхавши з Ісакчі у Білгород (Аккерман), часто їздив човном за лиман дивитись на мордування козаків, а часом і сам власноручно пускав у них стріли.
Так само відомо з історії, що коли після руйнування козаками Сінопа, турки захопили біля Очакова (року 1614) одну чайку з козаками у полон, то султан звелів віддати тих козаків на втіху сінопцям, а сінопці привселюдно мордували їх, як тільки знали, аж поки замучили всіх на смерть.
Хто з козаків, захоплених на морі, лишався живий, той був власністю самого султана і здебільшого віддавався на військові галери, або на державні роботи, як от прокладання шляхів, будування мостів, кріпостей і таке інше.
Таким чином козаки складали з себе дуже незначну частину невільників, забраних з України, величезна ж більшість їх була з сіл та з невеликих міст.