Архистратиг
Порфирій Горотак
Є. Маланюкові
Ще й досі ти бурхливий кратер,
що мечеш лави лютий жар,
о, строф залізний імператор,
у небо зваблений Ікар!
Налитий соком беладони,
закутий в панцер золотий,
земної зрікся ти Мадонни
і в похід вирушив святий.
Прокляв Петрову Пріську свійську,
полинув простором ген-ген
архистратиг самофракійський,
перстом відзначений Євген.
Незрушний стане Капітолій,
із лаврських виросте руїн,
і сяде Рюрик на престолі
і в мідяний ударить дзвін.
Вночі твій привид фосфоричний,
розтявши дим височини,
вливає фарби феєричні
в мої безбарво-темні сни.
Тебе, безсмертного навіки,
тебе, зневажувача стад,
провадить безголова Ніке
степами скитськими Еллад.
9. 12. 1945
Примітки
Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 230 – 231.