Сцена 3

Микола Костомаров

Анастасій з плащаницею, за ним народ.

Анастасій

Нащо, кажу, ви біжите за мною?

Гріх дарма лихо накликать на себе.

Гей, братці, розійдіться, розступіться…

Подумають, що чвару затяли.

Кажу вам, розійдіться: ви нічого

Тут помочі не вдієте, собі

Пеню тільки з дурниці вчините.

Народ

(кричить)

Як можна! Як се можна? Плащаницю

Святую! Як? Жидівськими руками?

Ми гроші заплатили; ми насильно

Закажем, щоб молитись нас пустили!!

Анастасій

Святеє діло – боронити віру,

Родину і закон свій. Бо которі

Те уробляють, ті пред вічним Богом

Велику честь і славу залучають.

І ви б так добре, діти, учинили,

Коли б при іншім се було случаї.

Бо хто без всякой помочі іде

На смерть, хоч будь воно й за праве діло,

Той душу й вік свій загубляє дурно

І сам собі погибель заподіє.

Отак, бач, вам: що зробить ваша кучка?

І вас пов’яжуть і поб’ють, і другим

Наробите ще горя: дозиратись

І більш втісняти стануть; і тоді

Не те, щоб Бог прийняв усердя ваше,

А ще за тих, кого в напасть введете,

Пред Богом одповіт дасте. За кого

Оце ви піднялися? За мене?

Та я од сього умиваю руки!

Коли вже Бог священика свого

Не рятував, чого ж ви заходились?

За церков, за Христа? – Господь небесний,

Коли б йому було угодно теє,

Без вашой помочі їх покарав би:

Огненні ріки ниспустив би він

На ворогів своїх, коли б схотів.

Бог милосердий. Його милосердю

Кінця нема. Він ворогів своїх

Прощає й милує. Смертельний гріх

Занапащати душу дурно. Відступіться.

Я боронить святую церков мушу,

Бо я її послужник. Хай потягнуть

Мене в темницю, хай катують, мучать:

Не перший мученик од їх я буду;

А ви ідіть собі, молітесь Богу;

Терпіте, плачте, вп’ять-таки молітесь

І вп’ять терпіть, бо й Бог терпів наш.

От лик святий; із їм я умирати

Готуюсь: іменем його – ідіте!

Чого ж ви ще хиляєтесь? Розходьтесь!

Воістину скажу вам: хто не піде,

Той буде супротивник Богу й церкві.

Народ

Та як же ми тебе покинем?

Анастасій

Хто вам сказав, що я

Боюся смерті? Ні. За віру вмерти –

Моя потреба перша. Вам же, діти,

Не подобає погибати. Діти!

Прошу вас, будьте ласкові, уважте

Мені, священику свому! Ради Христа

І матері його пречистій і святих,

Ради Великодня, що наступає…

Розходьтесь, діти… Що ви стоїте?

Ідіть же! – Проклят той, хто з вас посміє

Не слухати мого глаголу!!

Народ почина розходитись.

Добре!

Скажу вам: добре, сто разів скажу.

Неначе камінь спав з душі у мене!

Тепер я весело піду на смерть!

Благословить вас Бог, отець небесний!

Моліться, діти! Він, отець наш милий,

Змилується над дітьми.

Петро

Скажи, будь ласкав, що це за новина?

Дивлюсь, і слухаю, й не втяв нічого.

Дзвонили к службі: панотець з народом

На ринці опинились! Чи нова

Пеня настигла?

Анастасій

Не дуже-то й нова.

Зібрав був грошей я і заплатив

Жиду Овраму за святую службу,

З умовою такою, щоб сьогодні

І завтра не було запрету. Він

Оддав ключі; ударили у дзвін;

Ізбігся люд; я службу був почав

І, так як то закон повеліває

Христові страсті споминать сьогодні,

Взяв плащаницю з олтаря й несу…

Як тут у двері жид і закричав:

«За плащаницю треба особливе

Платити». Я йому й кажу: «Змилуйся;

Я вже оддав тобі. Чого ж ти пнешся?

Ти ворог божий, жид, не слід тобі

Ходить сюди, як служиться». А він

Схватив із рук у мене плащаницю

Й давай її ірвати та тріпати…

Народ не стерпів, збив його із ніг,

Він закричав, побіг із церкви й прямо

До старости – жалітися на нас.

Примітки

Анастасій з плащаницею… – у велику п’ятницю (останню перед Великоднем) священна плащаниця (полотнище із зображенням тіла Ісуса Христа по знятті його з хреста) урочисто виноситься з алтаря на середину храму для поклоніння віруючих і залишається там до Великодньої півночі.