Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Х / Микола Хвильовий / Статті про літературу / «Літературний ярмарок». Пролог до книги 139

«Літературний ярмарок».
Пролог до книги 139

Микола Хвильовий

Милий читальнику! Привіт, давай твою руку і nehmen Sie Platz! У нас із тобою багато справ, багато треба поговорити, порадитися, помріяти, майнути думками під оболоки та дещо й спом’янути не злим тихим словом. Аджеж як-не-як, а минуло вже мало не рік, коли ти вперше здивований, ба навіть вражений, зупинився перед вітриною книгарні «Галло, галло, галло, всім, всім, всім» – так гукала найжиттєрадісніша книжка сучасности «Літературний ярмарок», яку ти тоді ж і придбав, а, придбавши, перечитав і зостався вельми вдоволений. Із схимницьких похмурих келій літературних ти попав на веселе торжище стільки гомінке, скільки й яскраве та метушке!

Правда, спочатку ти ніби огрітий чимсь дебелим по лобі – оторопів, остовпів, навіть переляканий почав кричати пробі, далі розгнівався і, вихопивши у Цигана його цвьохкий батіжок, накинувся на Ярмарком, збираючись побити на ньому те замашне приладдя, як кажуть, до канцура. Але, як ти це добре пам’ятаєш, цієї вівісекції не дозволив тобі зробити той самий симпатичний і гарячий, як арабський кінь, Півник у синій свиті наопашці. Він досить елегантно стрибнув тобі на плече і так само елегантно, закричав наймелодійнішим у світі голосом: кукуріку!

Ти схаменувся. Де дівся гой переляк і той невдячний афект! Навпаки, стиснувши вдячно півникову лапку, ти попросив пробачення у Якмаркома і, запаливши свою пахучу люльку, надіслав на його, Ярмаркома, адресу доплатним листом свої вірші і, більш того, навіть був дуже вдячний, довідавшися про їхню долю від ситого Оселедця, що в той час відав Редкошем Ярмаркому. Отож, милий читачу, ми помирилися. Засудивши свою першу гарячковість, ти прилучився до загальних веселощів, скочив на карусельного коня і помчався в голубу даль, де, як ти не раз про це говорив, мав велику насолоду і приємність зазнайомитись якнайближче із почесним Сенатом Ярмаркому, а саме: з коментатором великого Стагірита – сивим Авероесом, з вічно юним Остапом Вишшнєю, з похмурим демоном сучасности Леонідом Черновим із високо-вченим філософом Володимиром Юринцем та іншими.

Так, ти справді мав велике задоволення, знайомлючися з цими мужами мудрости і гострословія, справедливо вважаючи, що чогось подібного до їх творів, іменуємих інтермедіями, коментарями та прологами, ти не зустрічав в жодній із відомих тобі літератур. Ти був радий, задоволений, бо своєю власною персоною був присутній при народженні цілком нового літературного жанру, де глибина думки поєднана із витонченим словом, калямбур з оригінальністю, сльозина із теплою пародією на саму себе і велика та глибока радість із тією журбою, що так прикрашує чоло мислителя. Правда, як ти сам вже признавався (але й сам виправив свою помилку), напочатку твій розум і почуття були страшенно обурені і, як ти тоді гадав, цілком законно і цілком справедливо.

Ти говорив – і блідість, як настирлива мука безсоння, впивалася в твої рожеві вуста: як же так і де це видано, і де це чувано? Інтермедії! Але ж про такий гатунок літератури не сказано в жодному підручникові по теорії словесности. Про це жодним словом не обзивалися ні маестро Загул, ні професор Якубський, ні навіть сам Томашевський! І ти, любий читачу, палав як на вогнищі і бігав поміж трьох сосен. Потім ти зрозумів, що й автобус і поштовий вагон, який так швидко і точно перевозить твої поезії із кобеляків до Ярмаркому (щоб ми їх вкинули до Редкоша), так само три сотні літ тому не значився ні в постановах Наркомшляхів, ні в інструкціях оргвиконкомів, ні в оголошеннях Міськрад. Словом, ти зрозумів цілком ясно і твердо те, чого ніяк не міг зрозуміти з підручників діялектики, яка, діялектика, як ти не раз запевняв, суть лише вдала більшовицька софістика, оте «дишло, що куди повернув, туди й вийшло».

Але й цю помилковість у таких своїх міркувань ти усвідомив і, усвідомивши, навіки залишив свої кобеляки і замість поезій став надсилати до Ярмаркому проекти уфілософлення літератури і олітературення філософії. Як пам’ятаєш, ти багато разів писав про ідейну порожнечу сучасної літератури і про неймовірну тяжкість філософського стилю хоч би того ж самого маестро Юринця. І ти вважав тоді за справедливе, щоб пролетарські поети вчилися проблемности і розмаху у Бальзака, Ібсена, Гете, а філософи філософського стилю у Енгельса, Леніна й Сталіна, бож слово, на твою думку, то є знаряддя мислі і великий жаль, коли такий цінний інструмент має до себе таке необережне ставлення. Словом, ти говорив про бажаний шлюб української пролетарської літератури з матеріялістичною філософією, яка філософія є не тільки екстракт найвищих досягнень людського генія, а й метода як збагачувати і досліджувати і використовувати знання з найбільшою користю для трудящого людства.

Захоплений цією думкою, ти тер долоні, бився об поли і радо вигукував: еврика, еврика! Хіба це не прекрасно, чорт забери, піднести літературу на найвищі філософські ідейні висоти, одухотворити її вічним і ненаситним прагненням нового в змісті, чарівного і привабливого у формі… Це були дитячі роки твого власного захоплення. Потім ти, любий читачу, переконався, що цим самим боліють і мріють тисячі і мільйони інших людей і що те, що було майже боязким бажанням, стало рости, оформлятися, щоб перетворитися в потребу. І своїм звичаєм ти написав тоді до Ярмаркому таке:

«Ми переживаємо надзвичайно цікавий момент і цікавий не тільки тим, що панує в нас тепер чехівщина і нудний чехівський чоловічок у літературі – бо це скороминуще і пройде, – ні, цікавий тим, що літературна доба наша своєю діяметральною протилежністю подібна до тієї, яку сотню літ пережила ще молода тоді буржуазна Німеччина. Великі поетичні генії Гете, Шіллер, Гайне були свої люди в науці і філософії, а філософи часом чарівними поетами. І цей шлюб, ця синтеза, як мені здається, – так писав ти, дали напрямок цілій тій культурі, що завершення своє мала в колосальному спорудженні Маркса й Енгельса. Це наше право так думати і мріяти і мріяти тією філософією жадібно, як спраглий водою, адже вперше за всю нашу многострадальну історію од поезії безпосереднього чуття ми переходимо до поезії систем, опрацьованих точністю теоретичної думки. Адже для кожного ясно, що до останнього часу ми здібні були швидше увесь світ потопити у поетичній зливі, ніж до кінця продумати, обмислити і діялектично завершити хоч би одну яку невеличку проблему. Словом, ми лірики, але повинні стати мудрецями».

Так, ти писав нам, милий читальнику, і думки твої не розбігалися з істиною ні в цій проблемі, ні в іншій, яка, цебто ця інша проблема оформилась у твоїй уяві, як проблема активного романтизму, що ти його досить чітко і ясно протиставляєш пануючому тепер в нашій літературі натуралізмові, офіційно рекомому «монументальним непорозумінням». Правда, ти пишеш і ми погоджуємося з тобою, любий читальнику, що час збирання сирового побутового матеріялу ще не минув, бо йде велика перекройка, великі перебудови цікаві на всякі деталі, – але це все ж не те, чого вимагає від літератури наш час. Адже стара істина і всім знайома: окремий факт навіть добре відзеркалений є не більш як музейний експонат неподібний до свого живого прообраза лише тим, що суть мертвий. Живе ж тільки комплексна система фактів, втілена в поетичний образ як в невмирущий символ жадань, турбот, поразок і перемог кляси та її епохи. Тому, любий читальнику, ти маєш рацію, писавши про те, що на зміну натуралістичній літературі, як мистецтву відзеркалення окремих фактів, не зв’язаних між собою, – конче й швидко мусить прийти активний романтизм. Виросте він із кривих руху так званих великих чисел, із цілого колективного психологічного комплексу людей епохи змагання за соціялізм та його побудування.

Адже ж ти запевняв нас, любий читальнику, і ми погоджуємося, що найістотніша зміна в соціяльному ладі робітничо-селянського бльоку – це переростання пролетарія (індустріяльного як і сільсько-господарського) од чистого продуцента до продуцента-організатора цілого економічного процесу.

Одірваний від однієї речі, що був до неї прикутий капіталістичною системою – він, пролетарій, тепер знісся на ту височінь, де перед ним шикуються в своєму безнастанному русі цілі мільйони речей; кілометр чи півкілометра знайомого шляху до заводу або плянтації виріс для нього в найскладніше мереживо багатотисячних залізничих шляхів. Одне чересло чи мотор помножились на сотні тисяч і потекли безконечними каналами в усі закутки республіки чи й цілого світу; розмова з родиною в льоху чи з товаришами в душному цеху перетворилася на зв’язок – через пресу, радіо, аеро – з цілим світом. Ця величезна внутрішня духовна потенція має й повинна найти собі виявлення у відповідній поемі, складеній цією новою людиною.

Чи буде цей твір «симфонією мільйонів», про яку ти писав, вітаючи партконференції та з’їзди рад, які партконференції та з’їзди рад прокотились недавно по цілому Союзі і які так дбайливо і уважно, повні наймогутнішого піднесення, настроювали до цілковитої гармонійности отой громохкий, могутній інструмент відомий всім під назвою п’ятирічки. Так! Активний романтизм і тільки він має і мусить вловити і передати в образах засобами свойого поетичного майстерства оту покищо невловлену «музику мільйонів» доби великої індустріялізації.

Такі от ті думки, що ти їх висловив, милий читачу, запаливши свою пахучу люльку. І ми з ними згоджуємося, як згоджуємося і з твоїм твердженням, що наші, літярмаркомівські Інтермедії, Прологи та Епілоги були, є і будуть підготовчою школою до майбутнього активно-романтичного мистецтва. Правда, в цих інтермедіях ми обминали часом окремі факти чи й серію їх, але тільки для того, щоб все це подати у вищих узагальненнях; правда, нашим інтермедіям часто бракувало серйозности, але тільки тому, що треба було руйнувати пиху і закостенілу косність сучасних літературних засобів і форм. Правда, в наших інтермедіях часом чи не забагато було їді і насмішки – але тільки із філістерства. Поруч з цим в наших інтермедіях квітли гумор і тепла іронія – і їх потрібно, щоб переборювати сьогоднішній день в ім’я музичного, комуністичного Завтра; так само в них часом буває забагато лірики – і то був осиковий кілок у минувшину; траплялось навіть і зовсім невдале філософування, але хай і воно живе як перші кроки до філософії. З цих зародків і мусить вирости активна романтика, так ти пишеш, наш любий читальнику, і твоє слово є істина.


Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 439 – 444.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 222

Модифіковано : 10.04.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.