Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Х / Микола Хвильовий / Статті про літературу / «Літературний ярмарок». Пролог до книги 131

«Літературний ярмарок».
Пролог до книги 131

Микола Хвильовий

грудень 1928 p. 12x10+11

Редакція (або Ярмарком, скажімо) «безперечно строкатого» – так принаймні настирливо запевняє нас мало не вся нібито західньоевропейська преса – «Літературного ярмарку», за два місяці відчиняючи двері в 12 рік свого, можна сказати, скромного існування, тисне Вам Вашу шляхетну руку, шановний читачу, через ріки, озера, лани, ліси, міста і села нашої Героїчної Республіки. Труднощі, можна сказати, остаточно ще не переборено. Але все таки… як все таки приємно, «як радісно згадувати запашне минуле!» (Фразу запозичено з віршів сучасного якогось поета). Як приємно зазирати в конторські книги річної передплати, і бачити, що Ви нас протягом ста тридцятьох, так би мовити, уявних місяців ні разу не зрадили.

Ах, річні передплатники! (конторська лірика!) Як ніжно, як рожево звучать ці два голубі слова: «річні передплатники!». Яка безмежна і солодка даль ховається за ними! Спершу бачиш тисячі, потім десятки тисяч, потім, захоплюючись, мільйони, десятки мільйонів і, нарешті, мільйони мільйонів. Вишикувались ці мільйони в струнку лінію, і простяглась ця лінія через всю країну і далі, і далі, і нема їй ні кінця, ані краю. Тільки десь, на горизонті, в бірюзовому мариві, курить ніжний димок. То наш передплатник з якоїсь п’ятої сотні тисяч запалив свою турецьку люльку й з задоволенням попихкує.

– Паліть, паліть, шановний передплатнику, свою турецьку люльку! Ви маєте рацію: Ви енергійно підтримували нас протягом ста тридцятьох, так би мовити, уявних місяців. Ви енергійно будете підтримувати нас з такою ж енергією й надалі. Ви прекрасно знаєте, що наша редакція й контора міститься в Харкові, на вулиці Карла Лібкнехта, № 31, і Ви прекрасно знаєте, що наше письменство потребує Вашої, ми сказали б, сердечної уваги. Паліть, паліть, шановний передплатнику, свою турецьку люльку!

Коли б хтось, припустім, добре обізнаний був з теорією Айнштайна, вченого скептика наших днів, то він, написавши ще одну поему про Айнштайна, напевно сказав би, що все в світі відносне. І меркантильність. І справді: ми б з великою охотою почали з Вами, шановний читачу, розмови на інші, так би мовити, справжньо-ліричні, напівзідхательні теми, та взявшись зробити з нашого «строкатого» – так принаймні запевняє нас та ж таки нібито західньо-европейська преса – «Літературного ярмарку» цікавий альманах, цебто взявши на себе чималу на наш час відповідальність, ми ніяк не хочемо, щоб наші книжки находили свого читача, тільки добре підгодувавши підвальних мишей.

– Ах ви, миші,миші, проклятущі миші! Скільки ви погризли дуже корисних і цікавих книжок! Коли б ці книжки та раптом удалось зібрати докупи, то їми можна б було обгорнути всі оселедці всього світу і навіть оселедці якоїсь іншої плянети… Ах ви, миші, миші, проклятущі миші! Скільки ви погризли дуже корисних і цікавих книжок!

Миша (висовуючи на світ-світлий свій симпатичний писок). Це ви як? Серйозно говорите? Охо-хо-хо-хо! Яка неправда запанувала на нашій дорогій землі! На оселедці тільки натякають, а гризуни за все, за все відповідай! І відповідаємо! (зідхає). За цей місяць, наприклад, міська комісія по боротьбі з гризунами розстріляла наших мало не сім штук. А хіба це справедливо? Хіба це саме не оселедці пообгортались в «цікаві та корисні книжки»?

Оселедець (нервово засовавшись у діжці і обурено). Я протестую! Я тут зовсім ні при чому. Хіба це я купую, друкую чи то продаю з пуда ваші «корисні та цікаві книжки»? Мене згвалтовано. Мені, можна сказати, навіть неприємно обгортатися в надрукований папір, бо він тільки бруднить мене. Я говорю про фарбу, і ніяких дотепів та натяків не хочу знати!

Суперечка розгортається, але Ярмарком, як Божою милістію диригент, негайно припиняє цю суперечку і, примружуючи очі (прямо в очі – сонце), звертається до читача:

– Вельмишановний читачу! Ну, скажіть: навіщо нас беруть на «арапа»? При чому тут миша й оселедець? Невже ми й досі не зрозуміли один одного? Невже, невже… і тому подібне?

Ні, ми вже, мабуть, зрозуміли один одного: Ви, шановний читачу, давно вирішили стати нашим, так би мовити, вічним річним передплатником, а ми, щиро подякувавши Вам, просимо Вас загітувати на таку ж передплату ще кількох Ваших близьких та далеких знайомих.

– Саме таким чином, з дозволу Вашого, ми й підходимо до Харкова. Підходимо, так би мовити, до більш інтимних та більш задушевних епістолярних тем. Ми зупинимось на Холодній Горі, беремо до очей цайсівський бінокль і бачимо:

Вже давно Харків одсвяткував роковини (11 років) Пролетарської Диктатури – ті дні, коли по вулицях горіли фантастичні різнокольорові ліхтарики (до речі, страшенно по-кобиляцькому зроблені), і Харків був, як казка з Шехерезади (принаймні, біля будинку Промисловости і ВУЦВК), вже давно пролетіли з півночі перелітні гуси, – а над столицею і досі стоять мужні осінні дні, і осінній холодок такий симпатичний, що місцеві баришні прямо таки ахкають. І хто сьогодні наважиться хоч трошки полаяти Лопань?

– О, Лопане! О, ріко нашої молодої столиці! Ти, о Лопане, теж маєш свій запах, і ми не сказали б, що цей запах важкенький. Пройде, скажімо, якихсь всього 100 років, і твій запах так божественно запахне нашим нащадкам, як не пахне нам зараз найкраща «льоріган коті», найкращий закордонний одеколон. О, Лопане! О, ріко нашої молодої столиці! Хто проспіває тобі гімн! Тобі й Нетечі? Хто?

І сходимо ми з Холодної Гори, сідаємо в новенький трамвай, автобус чи то таксі і їдемо до будинку Промисловости, що його вже скінчено, і до будинку письменників колективу «Слово», що його хоч і не скінчено, проте обіцяють в 1929 році скінчити.

Будинок Промисловости. Це така грандіозна грандіоза (можна сказати, вимушена тавтологія, сіреч мало не плеоназм), якої, ми певні, не побачать за кордоном наші шановні туристи Аркадій Любченко, Валеріян Підмогильний, а також Олександер Копиленко. Хоч останній, правда, і прислав з Берліну листа (адресат Петро Панч), в якому обіцяє дати для нашого альманаха свою нову річ, дуже (коли вірити) розхвалену тевтонами, але ж треба одверто і щиро сказати: Аркадій Любченко, як і Валеріян Підмогильний, теж гаряче вітають нас з того ж таки Берліну і недвозначно натякають на якісь свої подорожні нотатки, що їх, може, колись буде перекладено і, може, колись з захопленням буде надруковано в якомусь німецькому журналі – чи то в «Andromeda», чи то «Junges Mâdchen», напевно не знаємо. Так що нічого не зробиш, тим більш нічого не зробиш, що, як передають нам із Праги, роман Підмогильного зацікавив і німців. І німці присвятили цьому романові досить величеньку статтю.

– Але цікаво й те, що цю елегантну махину, цебто будинок Промисловости, ніяк не можна рівняти з такими, скажімо, будинками, як будинок «Південних залізниць» (біля вокзалу). Останній, правда, багато менший, але, подивіться, який він важкий, коли так можна висловитись, – на око! Зате перший (буквально хмародряп!), зате будинок Промисловости – як вишукана пір’їнка! Будинок «Південних залізниць» (що біля вокзалу) – це похмурий Берлін, будинок Промисловости – це прекрасний далекий Відень…

– Ах, Відню! Ох, затисячуверстні котеджі біля альпійських гір! Ух, як ви чудово запахли тим же затисячуверстним запахом! Хіба можна забути вас, вас і тихий голубий Дунай («тихо-тихо Дунай воду несе»), вас… і т. д., і т. п. Хіба можна забути й ці міські сади, де по алеях так просто і так, ми сказали б, художньо похитує стегнами («стегна» запозичено в другого сучасного якогось поета) ця картинка симпатюшка, ця наївна Жанна із Мопасанового «Життя», ця Наташа Ростова із «Войни і міра», ця, можна сказати, корінна віденська віденка! Хіба, нарешті, можна забути тягучі пісні цих середньовічних органів з ярмаркового «Пратеру» і химерні вогні над тим же таки «Пратером» ? Ну, скажіть же! Скажіть! Говоріть, і не мучайте нас!

І Ви, нарешті, говорите! Ви говорите довго, добродушно, посміхаючись собі в бороду, а ми Вас слухаємо довго, добродушно, посміхаючись собі в бороду. Ви говорите, що Відень все таки провінція, порівнюючи з Берліном, а ми з вами погоджуємося з невеличким застереженням щодо архітектури. Ви сказали. Все. Ми Вас уважно вислухали, ми, коли хочете, без суперечок погодилися з Вами, що «чоловєк ето звучит гордо», ми, можна сказати – етцетера. Що ж нам залишається? Нам залишається одна суперечка: про ярмарок!

Звичайно, «ярмарок» з німецької, певніше, з Берлінської – річний торг, звичайно, «ярмарок» ріже наше музичне вухо. Але невже Ви не помічаєте, що з цим словом трапилась, коли так можна висловитись, геніяльна метаморфоза? Саме тоді трапилась, коли це слово перенесено було до нас і до віденців? Невже Ви не помічаєте, що «ярмарок» для нас – це величезна червона пляма (аж сліпить!) на голубому фоні, це – строкатий натовп веселих, добродушних людей, це, коли хочете – «сорочинська» вигадка нашого трагічного земляка – Ніколая Васільєвіча Гоголя?

Не помічаєте? Чому ж Ви тоді не подивитесь крізь скло свого цайсівського бінокля на Відень? Хіба для віденців «ярмарок» це – не «пратер», не каруселі, не фантастичні коники, циганики й тисячі інших пролетарських розваг?

– Отже паліть, паліть, шановний передплатнику, свою турецьку люльку: Ви маєте рацію! Але тепер Ви не маєте рації сказати нам (після ста тридцятьох місяців нашого існування), що це чудове, це… можна сказати, геніяльне слово «ярмарок» буде колись ображати наше віднині музичне вухо.

І, промовивши так, ми сідаємо на таксі (тоді «таксі» було вже багато дешевше за «ванька») – і, промовивши так, їдемо далі. І приїхали ми, значить, до того будинку, що в ньому жив колись Гр. Квітка-Основ’яненко (див. календар, а також художній нарис «На Гончарівці» Остапа Вишні, нашого, будемо сподіватися, постійного співробітника), і, приїхавши, злізли на тротуар. Що ж ми бачимо? А от що ми бачимо: будинку Гр. Квітки-Основ’яненка так, здається, і не найдено. Не найдено! Так що будемо надіятись, що цей будинок все таки колись найдеться! Обов’язково найдеться! Може, і не той, в якому жив наш славетний громадянин, але все таки з відповідною рекомендацією:

«Тут жив письменник Гр. Квітка-Основ’яненко – перший український повістяр».

Перший український повістяр! Слухайте, товариші, добродії й добродійки нашої Героїчної Республіки: перший український повістяр! Сто п’ятдесят років, півтора сторіччя тому, народився автор «Сватання на Гончарівці», автор «Пана Халявського». Сто п’ятдесят років, півтора сторіччя тому, народився фундатор української художньої прози. Пишайся, Слобожанщино! Пишайся, Лівобережже! Пишайся, Харкове! Пишайся, Лопане!..

– Але пишайся й Правобережжя, бо, по-перше, Гр. Квітка-Основ’яненко, як відомо, був із поміщиків (і, значить, має свої мінуси), а, по-друге, головне – з Правобережжя панові Юзефському видніше запорізьку дулю (пробачте за рубенсівську вульгарність!) Так що, можна сказати, пишайтеся всі, хто щиро віддає свої сили будівництву Соціялізму в Героїчній Республіці Рад.

… Кипить робота на Дніпрельстані. Там, на Хортиці, на запорізьких степах, там, на бистрих водах романтичного Славути, там, в центрі України, вже поблискують огні й мало не короленківські вогники майбутнього города необмежених можливостей. І коли нам щось не подобається, то тільки те, що «короленківські вогники» якось дуже сантиментально, дуже тенденційно звучать і ріжуть музичне вухо еміграції, скажімо.

– «Отже чолом тобі, перший повістяре народу малоросійського, преславний Грицьку Квітко-Основ’яненку!» Але мільйони разів чолом тобі, о Велика Пролетарська Революціє, що виводиш світовий пролетаріят, а з ним і весь наш український робітничо-селянський нарід на широкі історичні шляхи, на гомінкі дороги – що так відважно загадючилися в зовсім не загадкове й надзвичайно привабливе прийдешнє. Мільйони разів чолом тобі, о Велика Пролетарська Революціє!

Шановний читачу! Ми могли б ще багато з Вами говорити на теми біжучого моменту, на теми, скажімо, пролетарського Ренесансу, що в його двері увійшла наша молода культура, але вироби нашого ярмарку вже починають нервуватися, і ми поспішаємо віддати їм свою трибуну.

Підводимо Вас до першої вітрини. В ній Ви знайомитесь з виробом поета Н. Щербини. Знайомитеся так, як хочете, але знайомитесь, будемо сподіватися, уважно. Всього, звичайно, не перечитаєш за наш коротенький вік, але, довірившись нашому смакові, давайте поважати і твір, і письменника – хоч би нашої рекомендації. Коли Ви й нічого не читали із творів поета Н. Щербини, то не забувайте, будь ласка, що Вільям Щекспір підписувався не тільки Shakespeare, але й Shakspeare і навіть Shakespere. Звідки ми знаємо, як ще буде підписуватись той же таки Вільям? І взагалі: що ми знаємо? Хіба ми, скажімо, знаємо, що в той час, як велика держава Німеччина тримає всього стотисячну армію, – саме в той час задрипана панська Польща, з її 27 міл. людськости (сюди, до речі, входить мало не половина наших згвалтованих галичан) – 300.000. Так що, як бачите, нічого іншого не залишається, як, прочитавши «Світає світ», прочитати й оповідання «Із Варіної біографії». Чому воно, це оповідання, попало на одно із перших місць – про це, ми на жаль, нічого не знаємо, про це знає тов. M. Ф. Постоловський.

А втім, справа і не в цьому: справа в тому, що за «Варіною біографією» йде вірш Антона Шмигельського, і, значить, треба і це мати на увазі. Іще майте на увазі, коли Ви не знаєте, що таке смерека, – смереку. Смерека цє є pinus abies. Поет Шмигельський бачив її в нашій Буковині, що її, нашу Буковину, теж, до речі, окуповано, – бачив у нашій Буковині, де такі (в Буковині) величезні столітні буки і де, кажуть, дуже багато румунів, цебто, точніше, румунів із сигуранци. Отже, промовивши «хай живе Велика Соборна Соціялістична Радянська Україна», Ви, шановний читачу, і починайте знайомитись із виробами нашого ярмарку.


Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 431 – 438.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 324

Модифіковано : 10.04.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.