Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Х / Микола Хвильовий / Статті про літературу / «Літературний ярмарок». Пролог до книги 142

«Літературний ярмарок».
Пролог до книги 142

Микола Хвильовий

Коли ви, шановний читачу, читаете в «Комуністі», скажімо, невеличку, набрану петитом замітку, що, скажімо, Північна рудня артемвугіллівського тресту «протягом першого кварталу навіть перевищила свою виробничу програму», – ви, коли ви не допотопний іхтіозавр, не ворог революції, не тупоголовий скиглій-міщанин, ви відчуваєте, як ваше серце починає прискорено битись, як зідхання радости вириваються з ваших грудей. Коли ви, шановний читачу, читаєте в тому ж «Комуністі», що, скажімо, колгоспи Маріюпільщини «виконали плян збирання пшениці на 102 відсотки», – ви, коли ви не звірюка-куркуль, що зараз метушиться по степах зі своїм одрізом і тероризує бідняцько-середняцькі маси нового колективізованого села, коли ви не підкуркульник, ви і тоді не можете не відчути, яким добрим відгуком відгукнулася ця маленька замітка в мільйонах творців нового життя.

Чому ж так приємно зворушують вас ці маленькі, набрані петитом замітки? Тому, що ви бачите крізь них обрії самоварно-канаркового добробуту свого егоїстичного закутка?

– Нічого подібного! Тому, що ви – не обивательська свиня, яка думає тільки про своє черево, тому, що ви – не глитайська наволоч, яка, почуваючи загибель всіх своїх хамських надій малокультурного, озвірілого визискувача, пручається й не хоче негайно зійти з історичної арени, тому, що ви – не закордонно-петлюрівський онанітик і не внутрішній емігрант із просвітянсько-контрреволюційного «СВУ», що йому, «СВУ», ніяк не вдастся обійти далекозоре робітничо-селянське око – органи ДПУ, не тому й не тому, а тому, що ви – людина, тому, що ви – революціонер, тому, що ви крізь ці набрані петитом маленькі замітки вже бачите ті невимовно-прекрасні обрії, що до них довго, але й уперто йде людськість, тому, що ви бачите (крізь ті ж таки замітки), як поступово перед вами розтупається темрява старого, доживаючого свій вік (і тому ще злішого) проклятого людством капіталізму, тому, що ви чуєте, як стихають крики болю закордонних робітників і селян і бачите, як ці робітники і селяни, підбадьорені успіхами соціялістичної країни, поспішають до лав великої пролетарської армії, авангарди котрої то тут, то там (перед рішучим генеральним боєм) вступають в сутички з капіталістичним військом.

Успіхи на заводах, на копальнях, в колективах не можуть не радувати вас, бо ви маєте честь називатись громадянином Союзу Радянських Соціялістичних Республік. Яко громадянин такого Союзу ви позбавлені права навіть на мить послаблювати свою революційну активність. Отже і ви, і я, і всі ми, свідомі громадяни Союзу Радянських Соціялістичних Республік, – всі ми кожного дня переживаємо радість творчости, бо кожного дня ми читаємо про сотні саме своїх успіхів. Але чи замислювались, ви шановний читачу, що радість творчости і робить наше життя повним, соковитим і, я сказав би, безсмертним? Замислювались? Ну, так тоді ви, безперечно, прийшли й до тієї думки, що цю радість творчости допомагає вам пережити, і саме сьогодні, ніхто інший, як насичена свіжими інформаціями пролетарська газета. Сьогодні тільки вона встигає розповідати повно й соковито про наш надзвичайний, героїчний час.

Це я говорю до того, шановний читачу, що при всьому своєму великому бажанні догодити і вам, і редакції своїм прологом, – цікавого пролога я не напишу. Принаймні, не зумію написати такого, щоб він вас так хоч на половину так задовольнив, як вас задовольняє, скажімо, вчорашній номер «Правди».

Про що я буду писати? Про те, як пролетаріят Радянського Союзу, згинаючись під вагою величезних труднощів, відважно викинув гасло реконструкції всього свого народнього господарства, йде, як самовідданий провідник і саме по тому важкому шляху, що виводить людськість із темряви капіталістичного тупику і проводить її до соняшних просторів соціялізму? Чи, може, про те, як розривалась завіса темряви над новими, колективізованими хуторами й селами? Чи, може, про те, як світовий пролетаріят вітав в день 50-річчя свого ватажка, залізного солдата революції – Сталіна?

Про це багато краще й соковитіш вже розповіли вам наші пролетарські газети.

Чи, може, я візьму якусь «Нову Генерацію» й почну копирсатися в її хутуро-вибрикальній, просвітянсько-порнографічній «смєсі»? Ну, вибачте, я не загубив (і ніколи не загублю) своєї гідности, і до того ж на такі дрібнички зовсім не маю дорогого мені часу.

От хіба тільки дві слові про свою об’єктивність. Коли я, скажімо, керівників якогось футуро-хуторизму, вважаю за творчих імпотентів, за зразкових халтурників і за «теоретиків», виссаних з дрібно-буржуазного пальця малограмотних вибрикально-хуторянських «теорійок», то про поета Скубу, скажім, я можу говорити тільки як про поета здібного. І взагалі треба сказати, що даремно і «Молодняки», і ВУСПП закидають і мені, як і всій тій організації, що до неї я маю честь належати (ПРОЛІТФРОНТу), що ми – зарозумілий народ і що ми не хочемо бачити гарних письменників поза своїм угрупованням. Ну як я, скажімо, буду заперечувати, що Шеремет цікавий поет? Як я буду заперечувати, що серед молодняківців чимало письменників, що з часом відограють, можливо, не останню ролю в нашій пролетарській літературі?

А втім, досить! Дозвольте не гаяти часу і дозвольте від імени редакції, від імени тих письменників, що співробітничали в «Літературному ярмарку», дозвольте сказати вам:

– До побачення!

До побачення в інших журналах і зокрема, шановний читачу, до побачення в новому журналі – «Пролітфронт», що його перший номер появиться цими днями (за редакцією: М. Куліша, І. Сенченка, Ів. Момота, Т. Масенка, Ю. Яноського, Арк. Любченка й П. Панча). Зігравши свою чималу ролю (звичайно не без помилок),«Л.я.» відходить в область історії. Ніколи ви, шановний читачу, не побачите вже ні цієї каруселі, що завжди розпочинала номери «Л. я.», ні цих малюнків на його берегах, ні інтермедійні петрицьких сорочок, ні, н і… і т. д. – і це все відходить в область історії. Шкода? Я не сказав би. Так завжди було: народжується, живе і вмирає. Шкодувати треба було б тільки в тому разі, коли б «Л.я.» продовжував жити, покинутий основною групою своїх співробітників: його життя виродилося б у таке ж нікчемне сопливе існування, яким жевріють (хай пробачить мені редакція за порівняння) різні «авангарди» з «а» і без оного. Словом, журиться нічого і особливо в наш бурхливий, прекрасний час.

До побачення, шановний читачу!

З доручення редакції

М. Хвильовий

P. S. Епілогу до цього, останнього, номера «Л.я.» я свідомо не пишу: я не певний, що за якийсь час «Л.я.», будучи новим, цілком оригінальним типом альманаха, не воскресне і не продовжить свого існування за редакцією письменників наймолодшої Генерації.

Нарешті, вважаю за свій обов’язок ще раз рекомендувати шановному читачеві літературно-громадський місячник – «Пролітфронт». Умови передплати такі: на 1 рік – 8 карб., на 6 міс. – 4-50, на три місяці – 2-50, в продажу окремий номер – 75 коп. Державне Видавництво України, Харків, вул. Лібкнехта, 31.


Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 445 – 448.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 212

Модифіковано : 10.04.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.