Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Л / Богдан Лепкий / Студії / Трагедія Богдана Лепкого / Поезія Б. Лепкого

Трагедія Богдана Лепкого

Поезія Б. Лепкого

Роман Горак

В оцій одвічній борні між ліризмом та ідейністю у поезії перемагає лірика. Вона своєрідна, і відразу виділила Б. Лепкого серед інших, також першорядних тогочасних поетів. Виділила передовсім безідейністю, під якою розуміли клич Франка бути каменярами поступу. В Лепкого «каменярського» нічого не було. Основні мотиви поезії не багаті різноманітністю. Природа, найчастіше осінь, кохання, кохання і природа, або природа як тло кохання чи паралельна лінія до нього.

Улюблений образ, якщо судити з того, що найчастіше повторюється, – осінь з листям, що опадає. Осінь для Б. Лепкого – це смерть, а не як одна з пір року, після якої через зиму приходить весна, улюблений символ оновлення для багатьох поетів. Філософія проста – усе минає на цій грішній землі і наступає смерть. Що залишається для людини в ту пору? Тільки смуток, – відповідає поезія Б. Лепкого. Та ще спогади. Врешті, усе це створює якесь містичне враження. Воно вражаюче.

Однак цей містицизм, оцю похмурість філософії Б. Лепкого рятує краса і витонченість поетичних образів (сучасні критики назвали б її свіжістю), простота і доступність для розуміння. Образи локалізовані, не нагромаджуються один на одного. Їх дивовижно мало в одному вірші, проте вони творять те диво, на яке здатна тільки поезія. Три простих, вже стільки разів «заїжджених» образів є у поезії «Журавлі» («Видиш, брате мій»). Кілька рядків вірша, до неможливості прості рими – і океан чуття, яке викликає ця поезія. Це вже справа генія.

Любовна лірика не вирує пристрастю. «Мені навіть якось незручно читати її уголос», – признається у листі до К. Студинського. «Се річ субтельна і дуже особиста», – доповнює пізніше. У Лепкого ця любов якась тиха, спокійна, позбавлена пристрастей і конфліктів. Це цілковита протилежність «Зів’ялому листю» Франка, де пристрасть піднята на котурни. Якась неминучість, якийсь фаталізм і покора перед неминучістю.

Неминучістю чого? Осені, смерті, розлуки – також спокійно відповідає філософія лірики Б. Лепкого. М. Євшана це роздратувало. Б. Лепкого він із властивим йому темпераментом назвав просто: «поет безсилля». Так, ми всі безсилі, – відповідала поезія Б. Лепкого. Безсилі проти старості, смерті, розлуки. «Декадентство, занепадництво», – заявляла войовнича критика, проте поезія Б. Лепкого від цього не змінилася. І її продовжували любити.

У цей ряд поетичних образів Лепкого вписуються і його спогади. Їм у поезії відведено чи не найбільше місця. Спогади про кохання, весну, дитинство. Дитинство ідеальне, але скороминуче. Жодна сила не затримає його, хіба що спогади. Мало хто з українських поетів умів збуджувати такий жаль за втраченим раєм дитинства, як Б. Лепкий. Тому його називали поетом спогадів. Спогад – це одночасно й туга. Тугу можна довірити пісні. Не дивно, що в поезії Б. Лепкого стільки образів, які використовує українська пісня, не дивно, що його поезія подібна на пісню і його вірші покладені на музику. Багато тих пісень забулося. Дві, як народні, залишились назавжди: «Чуєш, брате мій» та «І снилося зночі дівчині».

Поетичний світ Б. Лепкого, крихкий і делікатний, потребував захисту. Не стільки від критики, скільки від реалій життя. Узяв на озброєння іронію. Але й вона виявилась заслабкою зброєю перед тим, що чекало його попереду. Смерть батька і війна. Перше спричинилось до поглиблення поетики. Від вражень зовнішнього світу вона переходить до психологічного заглиблення. З’являється зв’язок між живим і померлим, реальним та потойбічним світом.

Зовні, здавалося, у житті Б. Лепкого було все гаразд. Життя вирівнювалось. Успішно здав екзамен на викладача гімназії. Став доцентом учительських курсів, професором III польської гімназії у Кракові. Його твори перекладають польською, російською, німецькою, чеською, сербською, угорською мовами найращі тогочасні поети. Своєю чергою він знайомить польського читача з кращими здобутками української прози та поезії…


Примітки

Подається за виданням: Дзвін, 1990 р., № 10, с. 83 – 84.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 55

Модифіковано : 14.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.