Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Л / Богдан Лепкий / Студії / Трагедія Богдана Лепкого / Рід Богдана Лепкого

Трагедія Богдана Лепкого

Рід Богдана Лепкого

Роман Горак

Очевидно, цей потяг публіки відчули і біографи Б. Лепкого. Появилися дослідження, які прижилися у літературі, котрі показували, що Богдан Лепкий своїм корінням справді сягає у давню українську аристократію. Чи не першим вніс це твердження у вжиток Зенон Кузеля, який у книжці «Золота липа» твердив, що

«предки Богданового батька були в XV і XVI століттю львівськими патриціями, золотарями. Деякі помандрували, мабуть, до Німеччини і доробилися великих маєтків. Другі збідніли – як нераз у родинах буває. Але дідо Сильвестра Лепкого, а прадід Богдана, мав ще гарний маєток».

Аби це твердження не виглядало голослівним, оперся 3. Кузеля на дослідження В. Щурата таким чином: «Гляди «Неділя», додаток до львівського «Діла», студія В. Щурата». Справді, доволі «точне» посилання. Однак цю статтю В. Щурата вдалося розшукати. Називалася вона «Українські золотарі у Львові XIV–XVII ст.». Стаття справді була надрукована в «Неділі» – додаткові до «Діла», № 21–22 за 1912 рік, але в ній йшла мова про те, що в 1574 році якийсь золотар Яків Лепкий був свідком на одному із судових процесів. Більше ніяких даних про нього. Знайшов цей запис В. Щурат в «Актах гродських»…

Велику плутанину для вияснення свого походження вніс і сам Богдан Лепкий. Питання про те, чи він справді з роду львівських патриціїв, чи ні, його не цікавило, а дослідження показують, що він, м’яко кажучи, і сам погано знав свій родовід. У листі до К. Студинського від 10 березня 1903 року він писав, що його батько, Сильвестр Лепкий, відомий у літературі як письменник Марко Мурава, народився «1846 року в Золотниках, де його батько Федір був народним учителем» (ЦДІА УРСР у м. Львові, фонд 362, опис 1, справа 335, арк. 10).

Поскільки К. Студинський був видавцем посмертної і єдиної поетичної збірки М. Мурави, то це твердження незабаром потрапило у всі енциклопедичні та довідкові видання того часу. Ще більше заплутав справу 3. Кузеля, який доводився Б. Лепкому двоюрідним братом. У вищезгаданій книжці він узагалі твердив, що діда Б. Лепкого звали Богданом і навіть на його пам’ятнику в Золотниках написано, що там спочиває раб божий Богдан Лепкий…

Перевірити ці суперечливі твердження було неможливо, бо метричні книги села Крогулець, де народився Б. Лепкий, втрачені, а тому й не дивно, що часто в довідковій літературі дата народження його подається різна.

До документів, які притягнені до висунення цього питання і вияснення родоводу Богдана Лепкого, узагалі вперше торкнулась рука дослідника… Твердження Б. Лепкого, що його батько народився в Золотниках, можна легко перевірити, поскільки метричні книги села Золотники збереглись і тепер зберігаються у ЦДІА УРСР у м. Львові (фонд 201, опис 4 а, справа 2248), однак метричного запису про народження у цьому році в селі Сильвестра Лепкого немає. Немає цього запису і за інші роки.

Справа здавалась би безнадійною, коли б не той факт, що Сильвестр Лепкий був священиком і навчався на теологічному факультеті Львівського університету, архів якого, хоч і не повністю, зберігся і є у Львівському обласному архіві. В одній із книг успішності студентів за 1867/68 навчальний рік (фонд 26, опис 15, справа 1056, арк. 168) зазначено, що студент теології Сильвестр Лепкий є 1845 року народження, його батько Теодор – учитель школи, а народився він, Сильвестр Лепкий, у містечку Куликові недалеко від Львова…

Метричні книги Куликова збереглись. Згідно з ними Сильвестр Лепкий народився 31 грудня 1845 року в будинку з конскрипційним номером 187, і в той самий день був хрещений (тут і далі ЦДІА УРСР у м. Львові, фонд 201, опис 4 а, справа 2824, арк. 30). Про батька Сильвестра вказано, що він Теодор, є магістром тривіальної школи в Куликові, син Миколи і Анни Лепких із Літині Самбірського повіту. Мати – Євлампія – є дочкою Семена та Марії з Букатовичів Метелла. Батько Євлампії – урядник магістрату м. Яворова на Львівщині.

Дім 187, в якому народився Сильвестр Лепкий, – це тривіальна, тобто народна, школа в Куликові. Хрестив Сильвестра Лепкого Йосип Метелла, брат матері, який на той час працював парохом у Куликові.

В тому, що Богдан Лепкий твердив, ніби його батько народився у 1846 році, великого гріха нема. До 1846 року бракувало всього одного дня. Поскільки дитина народилася у саму новорічну ніч, її й назвали Сильвестром, бо в греко-католицькому календарі найближчі іменини були Сильвестра, які припадали на третє січня.

У Куликові народився і брат Сильвестра – Микола, пізніше відомий гімназіальний вчитель у Коломиї, учнями якого були Василь Стефаник, Лесь Мартович, а разом з ними й ота блискуча плеяда культурних та суспільно-політичних діячів, яких дало Покуття наприкінці минулого століття. Микола Лепкий народився 13 січня 1842 року (ЦДІА УРСР у м. Львові, фонд 201, опис 4 а, справа 2824, арк. 7).

Молодший за Миколу брат Іван народився 10 червня 1844 року, але через тиждень помер (там же, арк. 22). У Куликові також народилась сестра Іванна –21 березня 1849 року (там же, арк. 49). З березня 1875 року вона вийшла заміж за Кузелю з Підзвіринця. Їх син, Зенон, став відомим дослідником і біографом Богдана Лепкого.

Вияснити справу з датою народження Теодора Лепкого, діда Богдана Лепкого, виявилось нелегко. Нелегко, бо в Літині, куди відсилала шукати предків куликівська метрика, на той час більша половина села мала прізвище Лепких, а такі імена, як Теодор, Микола, Федь, Іван були найбільш вживані.

Рід Лепких справді великий і складається враження, що представники цього роду часто-густо забували про ступінь споріднення між собою, а тому нерідко зустрічаються шлюби між двоюрідними та троюрідними братами та сестрами, в одній і тій же хаті живе по три-чотири сім’ї, якими керує найстарший у роді, кожного року народжується по три-чотири дитини в одній і тій же хаті, і всіх хлопців називають Миколами, Теодорами чи Гаврилами (це ім’я у селі й роді Лепких було найбільш шановане, а дівчат – то неодмінно Аннами, Маріями, або за календарем.

Священик не дуже журився над тим, як записати дитину в метричну книгу, а тому писав, що такого й такого числа та року божого в такому-то будинку народилися Анна чи Микола, донька Миколи та Анни Лепких. І тих Анн десятки, і Микол також. Звідки було знати тому священикові, що саме цей рід українській культурі дасть найбільше письменників, учених, дослідників, культурних діячів.

Село Літиня, в якому вкорінився рід Лепких, неподалік Дрогобича, і адміністративно входило у Самбірський повіт. Згідно з переказом село отримало назву від того, що тут на літо виганяли пастухи худобу з навколишніх сіл (Вроблевич, Грушева, Тинова). Найстаріший документ, що стосується села і в якому є списки мешканців, належить до 1592 року (ЦДІА УРСР у м. Львові, фонд 14, опис І, справа 258–259, арк. 185– 186). Це книга Перемишльського земського суду. В селі на той час проживало 54 сім’ї. Мешканця з прізвищем Лепкий у цьому списку немає.

Узагалі прізвища на той час тільки приживались, а тому в документі найчастіше стоять імена із вказівкою, чий син та де в селі «сидить», тобто мешкає. Якщо б у селі на той час мешкав хтось із збіднілих львівських золотарів Лепких, то в метриці мешканців це було б зафіксовано. Можливо, ці збанкрутілі нащадки поселилися пізніше 1592 року, як можливе і те, що Лепкі з Літині не мали ніякого зв’язку з ними. Можливо, що були корінними мешканцями, але ще не мали прізвища. Подальші документи зі списком мешканців села вже стосуються часів австрійської адміністрації.

З Йосифінської метрики, яка була підписана 17 травня 1788 року (ЦДІА УРСР у м. Львові, фонд 19, опис XIV, справа 206) та трохи пізнішої Францисканської метрики, підписаної 21 серпня 1820 року (фонд 20, опис XIV, справа 146) можна дізнатися, що осілістю роду була та частина села, яка називалась Мельниками, бо тут стояли колись громадські млини. Родина Лепких була в селі авторитетною і всіма шанованою. Вона поставляла війтів, громадських поручителів при різних суперечках громади з домінією, тобто державною бухгалтерією, а також селянських оборонців при захисті своїх справ за ліси та пасовища.

Ще за польських часів село було королівським, а в часи Австрії перейшло до державної скарбниці. Мешканці села, як свідчать тодішні фасії – документи, в яких зазначались кріпосні повинності селян, – були людьми вільними і зобов’язані були пильнувати справності доріг та ровів біля них, оскільки через село проходила важлива магістраль між Дрогобичем, де виробляли сіль, та Городком, де були соляні склади. Літинці також були зобов’язані перевозити своїм транспортом цю сіль. Повинності були строго регламентовані. Управляв селом економ, ставленик домінії.

Метричні книги села збереглися від 1784 року. 1821 року в селі побудували нову дерев’яну церкву.

Дід Богдана Лепкого Теодор народився 21 лютого 1805 року в будинку з конскрипційним номером 214 (тут і далі фонд 201, опис 4 а ЦДІА УРСР у м. Львові, справа 3032, арк. 73). Був він сином Миколи Ленкого та Анни Стецишин, які одружилися 13. 11. 1787 року. Миколі було тоді 19 років, тобто був він 1768 року народження, а Анні було 24 роки, тобто була вона 1763 року народження (справа 3032, арк. 16).

Дітей у Миколи та Анни було багато, однак батьківську хату успадкував старший брат Миколи Гаврило, в якого було одинадцять синів та дочок. Від нього і весь рід, а точніше родовід Богдана Лепкого в селі звали Гавривковими (рукописний відділ Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР, підготовчі матеріали до бібліографії І. Левицького, справа Данила Лепкого).

Микола Лепкий, який помер 27. 09. 1830 року (справа 3032, арк. 67) був сином Миколи Лепкого, який народився у 1730 році й помер 1. 10. 1790 року (справа 3032, арк 23) та Єви Лепкої, яка народилася у 1726 році і померла 18. 04. 1788 року (справа 3032, арк. 20). Чи був прадід Богдана Лепкого багатим? Далеко ні. Йому належав усього один морг поля, а його батькові – шість. Про ніякий хутір, як твердив Зенон Кузеля, мови не може бути.

Правда, дід Микола і прадід Микола були в селі солтисами, а їх маєткові достатки зафіксовані не тільки в Йосифінській (арк.188, 199) та Францисканській (арк. 276, 277) метриках, а й у журналі обліку та опису нерухомого майна с. Літині, які вела Крайова земельно-податкова комісія (ЦДІА УРСР у м. Львові, фонд 186, опис 2, справа 485, арк. 79–82).

Прапрадідом Богдана Лепкого був Іван Лепкий, про якого відомо, що він був 1701 року народження, а помер 23. 03. 1787 року на 86-му році життя (справа 3032, арк. 20). Його синами були Ілько (1736–1816), Яць (1729–1810) та прадід Богдана Лепкого Микола. Іван Лепкий був людиною маєтною, але мусив розділити землю між синами та доньками. Миколі Лепкому дісталося усього шість моргів.

Рід Миколи Івановича Лепкого дав українській культурі Теодора, одного з перших народних учителів, Сильвестра Лепкого і його брата Миколу, а також синів Богдана та Лева. Від родоводу Яця (Якова) Лепкого вийшли не менш відомі люди…

Яць Лепкий, 1729 року народження, був одружений з Марією Пилипів, дочкою місцевого селянина Андрія Пилипіва. Марія була 1723 року народження. Помер Яків Лепкий 7. 04. 1810 року (справа 3032, арк. 134), а Марія 21. 02. 1817 року (справа 3032, арк. 143). Батьківський маєток та хату успадкував син Федір, 1788 року народження. 16. 11. 1806 року (справа 3032, арк. 111) він одружився з Євдокією Боднаровою, 1790 року народження, дочкою тамтешнього селянина Ілька Боднара. Померла вона 28. 01. 1822 року (справа 3033, арк. 52).

Старшим сином у сім’ї був Теодор, який народився 13. 02. 1809 року (справа 3032, арк. 81). Він 6. 10. 1831 року одружився з Параскою, дочкою Якова Куцого (справа 3033, арк. 94). Третьою дитиною у сім’ї був син Онуфрій, який народився 16. 06. 1838 року (справа 3034, арк. 37). Онуфрій Лепкий опісля став відомим мовознавцем, письменником, дослідником, академіком Польської академії наук, професором української академічної гімназії у Львові.

Другою дитиною у Федора та Євдокії (Боднар) Лепких був син Тома, який народився 15. 10. 1811 року (справа 3032, арк. 86). Від його другого шлюбу із служницею Пісків (фільварку коло Мединич) Варварою Сливич 28 грудня 1858 року (рукописний відділ Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР, автобіографія Данила Лепкого у підготовчих матеріалах до бібліографії І. Левицького) народився син Данило, відомий український письменник, дослідник матеріальної культури бойків, етнограф, фольклорист, письменник. Так сталося, що його ім’я як фольклориста більше відоме в Німеччині та Франції, ніж у нас на Україні.

Метричні книги села Літині (справи 3032 – 3037) дають не тільки можливість встановити родовід Богдана Лепкого, який досі був повитий якимось серпанком загадковості, ступінь споріднення з іншими Лепкими, діячами української культури, а також правильно дефінувати дати та роки їх народження, чого досі фактично не було, а дають підтвердження ще одній істині про те, що в Галичині все було між собою тісно пов’язано, споріднено.

Напевно ні Богдан Лепкий, ні Іван Франко і в думці не допускали, що вони також вплетені в ці родовідні лінії. Ї вплетені не тільки тим, що жінки роду Франка були дружинами роду Лепких, а навіть тим, чому дід Франка переїхав з Озьмини до Нагуєвич. Там, у Нагуєвичах, із сестрою бабусі Франка був одружений Гнат Добровлянський, який виводить свій рід із Лепких. Він був бездітний і весь спадок по ньому дістався дідові Франка. Рід Лепкого посвоячений по жіночій лінії із П. Чернігевичем, учителем Франка у Дрогобицькій нормальній школі отців василіан. Рід Лепких зв’язаний із дрогобицьким ковалем М. Морозом, у кузні якого навчався ковальського ремесла Яків Франко.

Про «гаразди» літинських Лепких, особливо родоводу, з якого вийшов Данило Лепкий, можна судити вже з того, що його батько Тома годував сім’ю перегіродажею на базарах у Щирці, Дрогобичі та навколишніх містечках цибулі та гусей…

Тією бідністю можна пояснити і шлюби у третьому, а то й у другому коліні роду. Треба було берегти поле і не роздрібнювати його. Миколі Лепкому, прапрадіду Богдана Лепкого, з його шістьма моргами вже не було що ділити. Один морг дістався його синові Миколі.

Тут уже зовсім біда. Його синові Теодору вже не було що дати, тому й вирішили на сімейній раді, що краще буде, коли він піде вчитись «у школи», а через школи отримає свій хліб. Теодор Лепкий закінчив чотирикласну Дрогобицьку нормальну школу отців Василіан, яку, до речі, закінчили і Онуфрій, і Данило Лепкий, випробував на своїй спині всю тодішню «педагогіку» і, як тоді казали, з відмінним успіхом цю школу закінчив. Це дало йому можливість учитися далі.

Вчителів для народних шкіл у краю явно бракувало. Після семінару в Перемишлі при тамтешній консисторії він здав екзамен на вчителя та ступінь магістра, а також скерування на роботу вчителя. Це сталося у 1828 році, як можна довідатися із учительських шематизмів того часу. Довший час працював у Куликові, де одружився і де народилися Сильвестр та Микола і їх сестра Іванна. а відтак перебрався у село Золотники, де народилося ще дві дочки.

Про Теодора Лепкого залишив спогад Богдан Лепкий, а також про його діяльність як учителя можна дізнатися із преси. Був він людиною, як кажуть, бувалою, у молодості багато мандрував по краю, був на Шльонську, в Чехах, Моравії. Його ім’я Теодор у родині переклали по-українськи: Богдан. Від нього в родину перейшло багато переказів про вірування, звичаї, оповіді про привидів, духів, упирів, дуже багато практичних і життєвих порад: «Як казав дід Богдан»…

Знав багато ремесел, не цурався важкої роботи, усе, що здобув у житті, а найперше повагу людей та сякий-такий достаток, завдячував тільки своїм рукам та голові. Дуже цікаву згадку про нього подало «Русское слово», москвофільська «иллюстрированная политическая газета для народа» під редакцією Ф. Луцика в № 20 за 1892 рік.

Автор спогадів, що заховався під псевдонімом Іван Правдолюб, оповів, що Теодор Лепкий був справжнім батьком села Золотники, навчив усіх селян грамоти, церковного співу, боровся з пияцтвом, лінивством та курінням. Дбав за духовність народу, не допустив у село ні однієї корчми і не дозволив у лісі продати єврейським підприємцям ні одного старого дуба.

Село за нього славилось не тільки високою духовною культурою, а й матеріальною. Ніде в окрузі не було таких гарних та дбайливо доглянутих лісів, молодші шанобливо ставилися до старших. Усе змінилося по його смерті, на що й скаржиться Іван Правдолюб. Дуби вирубані, у селі аж шість корчем, про грамотність між молодими селянами й нема що говорити.

Сини його, Микола та Сильвестр, початкові школи закінчили в Бучачі, а відтак пішли вчитись у Бережанську гімназію, яка в ті часи, як і в часи Маркіяна Шашкевича, славилась особливо зневажливим ставленням до української, «хлопської», мови. Сильвестр Лепкий став її учнем у 1858 році. Письменницький хист виявив доволі рано уже будучи учнем восьмого, останнього класу, випустив «Вспоминку смерті Григорія барона Яхимовича».

Ця перша поетична проба пера С. Лепкого не дійшла до наших днів і про неї не було б відомо, якби про це не оповів Б. Лепкий у вищезгаданому листі до К. Студинського, та не зафіксувала бібліографія І. Левицького. Григорій Якимович (Яхимович, як ще писали тоді, барон – тільки почесний, «гоноровий» титул) був ректором семінарії та головою Руської Ради, яка утворилась у Львові 1848 року й заманіфестувала вперше в історії України про єдність українців Галичини з Україною (Великою як тоді було прийнято говорити). Не дивно, що його постать була оповита маєстатичністю поваги і не дивно, що молодий поет присвятив їй свій перший вірш. Було це в 1866 році.

Після Бережанської гімназії у 1866 році Сильвестр Лепкий вступив на теологічний факультет Львівського університету, а одночасно став «питомцем» (вихованцем) Львівської генеральної духовної семінарії, яку успішно закінчив із висвяченням у священичий сан у 1871 році. Тут, у Львові, він потрапив у гурт свідомої української молоді, яка групувалася навколо газети «Правда». У цій газеті і дебютував С. Лепкий повним патріотизму віршем «До Словен». Підписав цей вірш своїм псевдонімом – Марко Мурава. Цей псевдонім пристав до нього, хоч і послуговувався іншими: «М-о», «Борис Борислав», «Василишин» (так, зокрема, він підписувався у кореспонденціях до чернівецької «Буковини») та «Борис Лепкий».

Був залучений до укладання підручників для потреб народної школи, а також допомагав К. Сушкевичеві, першому голові Наукового товариства ім. Шевченка, в укладанні «Кобзаря», до котрого написав вступ.

Перед висвяченням у 1871 році одружився з Домною Глібовецькою, донькою шанованого на Тернопільщині просвітянського діяча, тодішнього пароха у Крегульці, а опісля декана і пароха Бережанського деканату. Після висвячення був скерований на роботу в глухе, далеко закинуте в сколівські гори село Ялинкуваге, добре відоме в українській літературі.

Саме тут напередодні скасування панщини в Галичині у 1848 році відбулись події, які лягли в основу відомої поеми Івана Франка «». Село неодноразово виринало у творчості Миколи Устияновича, а священиками в селі завжди працювали люди, близькі до літератури, починаючи від товаришів Маркіяна Шашкевича по семінарії аж до останнього греко-католицького пароха села Івана Яблонського, відомого народного лікаря та батька письменниці фії Яблонської, на жаль, більше відомої в українській діаспорі, ніж на Україні.

Тут, в Ялинкуватому, на Львівщині, неподалік від Сколе, і повинен був народитись Богдан Лепкий, проте молода попадя побоялась народжувати свого первістка серед чужих людей у горах, а тому поспішила до батька. Дорога була довга і важка. Так і не встигла доїхати до батьківської хати. 9 листопада 1872 року вона народила сина по дорозі додому на хуторі біля Крогульця.

Хутір називався Кривеньким, а хата, в якій народився син, належала учасникові польського повстання проти царизму 1863 року. Він був засуджений і відбував покарання у Сибірі, але звідти втік і поселився на хуторі. Оскільки хутір належав до крогулецької парафії, то й метричний запис про народження сина був зроблений у крогулецькій церкві. Назвали новонародженого подвійним іменем: Теодор-Нестор. Перше – на честь діда в Золотниках, а друге мало означати, що син є старшим у роді.

Хрестив новонародженого дід Михайло Глібовецький. Ім’я Теодор відповідно було перекладено на Богдан. І свої імена, і походження Богдан Лепкий використав у своїх псевдонімах, яких на сьогодні нараховується 31. Серед них «Крогулецький», «Федір крогулецький», «Лендин Нестор», «Ф. Літинський», «Нестор»… У тому селі і пройшло дитинство Богдана Лепкого. Свої настрої, дитячі переживання, побачене і почуте письменник пізніше відтворить у книжці «крогулець», першій із серії «Казка мого дитинства». Діда Михайла незабаром перевели в Бережани, а на його місце в 1875 році приїхав зять, Сильвестр Лепкий. «Тут був зовсім темний кут, – скаже опісля Б. Лепкий.– Кілька літ тра було стратити без товариства і без людей по борбі зі всілякими злиднями». Останнє – про батька.

Однієї ночі на дифтерію померли дві молодші сестрички та братик. Відтоді сина-одинака стали перечулено берегти. За його науку взявся батько і за одну зиму навчив читати, писати і рахувати. Як не берегли батьки сина, але таки не вберегли, і він сильно застудився, що привело до ревматизму та фебри. Лікарі радили перевезти сина в тепліше і сухіше місце. Вибору великого не було, і Богдана перевезли до діда в Бережани.

Дід був, окрім усього, оригіналом. Захоплювався Наполеоном і творами Шекспіра, які читав у німецькому та польському перекладах. Був педантом, і хотів бачити таким онука, дотримувався писаного і неписаного міського та провінційного етикету, пильно дбав, аби внук дотримувався «панських» манер, мав гарний «попис» між гостями, яких часами бувала повна хата.


Примітки

Подається за виданням: Дзвін, 1990 р., № 10, с. 76 – 80.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 30

Модифіковано : 14.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.