Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Л / Богдан Лепкий / Студії / Трагедія Богдана Лепкого / Художні засоби у «Крутіжі»

Трагедія Богдана Лепкого

Художні засоби у «Крутіжі»

Роман Горак

Все це є історичним тлом повісті «Крутіж». Критика назвала її найкращою з усіх історичних повістей Богдана Лепкого, оскільки в ній повністю дотримана основна вимога, яка ставиться до творів даної тематики: не переказувати історичних подій, а замість них створити атмосферу того часу, донести до читача дух епохи.

В повісті не йде мова про самого Івана Виговського, його постать не вплетена ні в одну безпосередню дію. Навпаки – уся дія повісті проходить дуже далеко від нього. Автор ні разу не дає оцінки його діяльності та вчинків, а що найголовніше – не вчить історію, якою вона повинна була б бути. З історичної перспективи, коли вже відомо, до чого привела опіка московського царя, автор міг би стати на позиції Івана Виговського, але не робить цього. З цієї ж історичної перспективи він міг би бути й проти політики короля, але ж знову не зраджує своїх поглядів і залишається нейтральним.

Автор стоїть ніби збоку. Оцінку діяльності гетьмана та всіх подій роблять самі герої, які представляють найрізноманітніші верстви тогочасної України. Ці оцінки часом абсолютно протилежні, часом близькі між собою. Автор наче охоплює ними всі верстви, дає кожному можливість виповістись, створюючи цим самим ілюзію об’єктивності, а водночас демонструючи прекрасне знання самої історії та першоджерел, які базувались на дослідженнях М. Грушевського і його історичної школи.

Характерний і прийом, до якого вдається автор, аби дати можливість у повісті висловитися усім. Його герої мандрують. Йдуть із глухої провінції мало не через усю Україну аж у Чигирин. А по дорозі сутички, розмови, зустрічі… Повість насичена диспутами та діалогами.

В ній не дзвенять шаблі протендентів на гетьманство. Дія відбувається далеко від основних магістралей історії, її герої – звичайні люди. Але й на тих дрібних, побічних стежках історії вони глибоко переживають історичні катаклізми цілим своїм єством. Трагізм ситуації посилюється ще й тим, що автор ставить у центрі повісті реальну історичну постать, яка колись була на самому верху влади і їй поклонялись, її боготворили, а в даний час опинилися унизу. Її скинули з п’єдесталу величності, жбурнули між звичайних людей, щоб жити їх життям і турботами, примусили бути безпомічною істотою, позбавленою будь-якого захисту й сили. Тепер вона не керує подіями, не розпоряджається їх перебігом, а сама потрапляє у їх вир і пливе за течією. Тією історичною постаттю у повісті є дочка Богдана Хмельницького, дружина полковника Нечая.

Сама розповідь про долю Олени, її поневіряння, полон, руїну батьківського спадку і всієї батьківщини, наруга над нею були б надзвичайно трагічними і пригнічуючими, якби не було в повісті цьому образові суто мистецької противаги. Тією противагою Богдан Лепкий робить Валентина Босаковського, точніше Валентия Босого-Босаковського.

Саме прізвище повністю відтворює суспільну маєтність його носія, хоч сам Валентий шляхтич. У цьому нічого дивного немає. Шляхтичами була половина полковників Б. Хмельницького, шляхтичем був Іван Виговський, багато козацької старшини і навіть низового козацтва. Одні приходили аби наживатись, інші втікали від правосуддя та кари, але були й такі, як Валентий.

Це тип ідеаліста, який став під прапори козацтва, аби боротися за правду і справедливість, навіть якщо й доведеться воювати проти своєї нації. Він смішний, часом жалюгідний, часом хвалькуватий, але його пориви, його відданість, його благородні чуття гідні подиву навіть у безвихідних ситуаціях. Критика зауважила, що постать Валентия у повісті є новим явищем в українській літературі або скоріше всього запізнілим образом українського Дон Кіхота.

Образ Валентия далеко не новий у творчості Богдана Лепкого. Героїня повісті «Під тихий вечір», спольщена аристократка, пориває зі своїм середовищем і в ім’я справедливості навертається до України. Правда, цю повість, яка вийшла друком в «Українській накладні» (Київ – Лейпціг) у 1923 році, сам Лепкий назвав повістю-казкою.

Появу цього образу критика пов’язала з однією, хоч нереальною, проте оригінальною ідеєю навертання спольщеної шляхти (а в ширшому розумінні всіх тих, хто під впливом зовнішніх обставин зрікся свого народу) до рідної нації. Ця ідея навернення належала відомому історику В’ячеславу Липинському, з яким Богдан Лепкий познайомився у Кракові ще в 1907 році.

Сам Липинський був втіленням того, що проповідував. Його діяльність, особисте життя, творчість, історичні дослідження немов були реакцією на відомий Шевченків заклик: «Схаменіться, будьте люди!» Це «схаменіться» Липинський насамперед скеровував до тодішньої польської шляхти не тільки у своїх працях, серед яких найбільш відомі «Наше становище на Русі-Україні» (1909 р.), «Шляхта на Україні» (1909 р.), «З минулого України» (1912 р.), в якій вперше у польській історіографії дав позитивну оцінку діяльності Богдана Хмельницького, а й з упертістю Дон Кіхота сам втілював цю ідею у життя.

Він активно включився у визвольний рух України в 1918 році, пристрасно закликав шляхту спам’ятатися, бо вороже ставлення до українців приведе до знищення України і Польщі, порвав стосунки із шляхтою, яка не слухалася його, від нього втекла дружина, яка не захотіла українізуватись, а він самотньо жив у своєму маєтку, покинутий всіма.

Проте наскільки нереальною видалась ідея Липинського і не витримала випробувань у житті, а з часом пішла і в забуття, настільки тривкою залишилась вона у творчості Богдана Лепкого, якому судилося дати їй довге мистецьке життя. Цей ідеал Липинського він втілював у свої твори часто для того, аби подивитися на ту чи іншу ситуацію з погляду чистого ідеалізму або ж на вчинки своїх героїв з боку інших людей.

З того погляду образ Босаковського у повісті цілком виправданий. Більше того, сам Б. Лепкий розгортає ідею Липинського глибше і ширше: від заклику йти до джерел своєї нації, що характерно для повісті «Під тихий вечір», до утвердження віри в добрі начала людини в «Крутіжі». Не роздор, ненависть, війна має бути основою людського спілкування, а добро, взаєморозуміння, любов. Ми всі діти Всевишнього й матері-годувальниці Землі. Це своє тверде переконання у фінальній сцені він вкладає у могутню молитву в уста ідеаліста Босаковського.

В цьому заклику до добра й любові найбільше, найгуманістичніше значення повісті, написаної у найтяжчі хвилини життя українського народу, коли над ним зависло питання бути чи не бути. Ця ідея робить повість актуальною і сьогодні, а одночасно ставить її у ряд найкращих здобутків української літератури.


Примітки

Подається за виданням: Дзвін, 1990 р., № 10, с. 74 – 75.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 25

Модифіковано : 14.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.