Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Л / Богдан Лепкий / Студії / Трагедія Богдана Лепкого / Спогади

Трагедія Богдана Лепкого

Спогади

Роман Горак

Те, що приносила щоденна преса після вступу німецьких військ на територію Західної України, остаточно підірвало і без того слабке здоров’я Богдана Лепкого. Він ще поривався їхати до Львова, Бережан, Жукова, де було багато рідні, від котрої не мав вістки. Він не мав сили дивитися на фотографії з газет, на котрих були зафіксовані гори замордованих по львівських тюрмах людей перед приходом німців. Не міг читати репортажів про розкопані могили понищених людей, серед котрих було багато дітей. Усюди розпач…

Ні, він абсолютно не вірить у міф визвольної місії німецького фашизму. Занадто добре знав його. Жив у Німеччині саме тоді, коли фашизм зароджувався. Розуміє, що його батьківщина і в даному разі стала розмінною монетою у грі хижаків. Гітлера і Сталіна. 21 липня 1941 року Богдана Лепкого не стало. Інфаркт…

Якось підсвідомо відчував, що його дні полічені. Розумів, що разом з ним у небуття відходить ціла епоха, яку репрезентував у літературі. Хотів бодай маленькими уривчастими спогадами затримати її у собі, а водночас і оповісти про неї тим, хто прийде після нього. Брат Лев наполягає, щоб Богдан Лепкий написав свої спогади про час, у якому жив, та людей, яких знав. Переконує його, що саме такі спогади вкрай необхідні читачеві.

«Звичайно я замовляв, – напише опісля Лев Лепкий, – такі спомини до котрогось із святочних чи принагідних чисел «Кр. Вістей», – замовляв і часами й намічував момент, який підходив би найкраще під хвилю. При цій нагоді ми у двійку починали згадувати. Спомини розсновувалися далеко, в минуле – у часи великої війни, перед війною і ще дальше… Саме з цих розснованих споминів вибиралося якийсь один фрагмент – під хвилю, на фейлетон, якого треба було вже назавтра, на рано»… Ці спогади дуже нерегулярно почали друкуватися на сторінках газети, починаючи від її 31-го номера за 1940 рік спочатку під загальним заголовком «Бережани», а відтак «У минуле».

Останнім спогадом, який ще Богдан Лепкий побачив надрукованим, був спогад під назвою «Моя зустріч з Липинським» у 125-му номері. Опісля газета довгий час друкувала матеріали про смерть Богдана Лепкого, похорон, промови над могилою та спогади друзів про нього. Після цих матеріалів публікація спогадів була продовжена аж до 183-го номера газети.

Було якось дивно і незвично читати їх на тлі воєнних повідомлень. Від них повіяло чимсь минулим, що вже ніколи не повернеться… їх любили читати і з нетерпінням чекали появи нового уривка. Вони приносили подих рідної землі, кидали позолоту тихого спокою і вселяли надію, що промине лихоліття, над рідною землею запанує спокій і злагода. Все буде добре – у це треба тільки вірити…

Опісля, уже по смерті брата, Лев Лепкий випустив ці спогади окремою книжкою під назвою «Бережани» в «Українському видавництві», завершуючи цим цикл спогадів Богдана Лепкого, відомих під спільним заголовком «Казка мого життя». Перша книжка цього циклу «Крогулець» вийшла у Львові накладом видавництва «Дружина» ще в 1936 році, а друга – «До Зарваниці», як 22-а книжка бібліотеки «Діла», – у 1938.

Одразу ж після смерті вийшла і його монографія «Наше письменство. Короткий огляд української літератури від найдавніших до теперішніх часів» також накладом «Українського видавництва» у Кракові. Ця книжка завершила величезну пошукову роботу в царині українського літературознавства. Читач так і не дочекався продовження «Мазепи»…


Примітки

Подається за виданням: Дзвін, 1990 р., № 10, с. 72 – 73.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 27

Модифіковано : 14.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.