2. Турки здобувають Константинополь
Микола Лазорський
Баязет І Ілдирим (1389 – 1403 рр.) розпочав своє султанство жахливою різаниною балканських народів та й укінчив його дивовижним мордом. В анналах історії Турецької імперії його панування відзначено пишними словами: «правовірний мусульманин й гроза гяурів». Не краще було й при його наступниках: Магометі І (1403 – 1421 рр.) та Мураді II. Якщо ці султани й менше точили крові християнських народів, то все ж вперто готувались до завоювання Візантії, найближчої їхньої сусідки, яка стояла на дорозі до великих завоювань в центральній Європі. Вже за Мурада II Туреччину врочисто іменовано було «Блискучою Портою».
Його син Магомет II Великий (1430 – 1481 рр.) з перших же днів свого панування (1451 р.) почав запопадливо готуватись до війни з візантійським імператором Костянтином XIII Палеологом (народився 1394 р., на престолі був 1448 – 1453 рр.). Султан почав з того, що розбудував сильну фортецю «Румелія Гіссар» (1452 р.) на європейському узбережжі, дуже близько від Константинополя. Імператор послав гострий протест, але султан не вважав ні на що і все робив своє: він збирався воювати і завойовувати столицю Візантії за всяку ціну. Тоді імператор вдарив на сполох: він став просити допомоги у всесильного тоді папи римського Миколи V. Але треба сказати, що в ті часи греки й римляни дуже ворогували: греки вважали римлян великими грішниками, «єретиками», такими, що вже порушили апостольські канони, святотатцями і ренегатами Христової віри, тому сенатори і військові старшини не хотіли ніякої допомоги з Риму. Та й папа не дуже квапився давати будь-яку допомогу. Принц Лука Нотар, головний адмірал Візантійської імперії, роздратовано казав:
– Волію бачити на вулицях столиці краще тюрбан турецького султана, аніж папську тіару (мітру) чи кардинальську шапку.
В таких великих турботах непомітно прийшов чорний для Візантії день.
Імператор міг виставити щонайбільше сім тисяч добірного війська та ще дві тисячі італійців під командою відомого тоді генуезького капітана Джоана Юстиніана. Було то дуже мало, щоб дати добру відсіч небезпечному ворогу, держава якого вже мала кордони від Дунаю до Євфрату.
Штаб Константинопольський все ж покладав ще великі надії на міцні мури, якими було обмуровано все місто ще тисячу років тому імператором Теодосієм II. На швидку руку було навіть залатано деякі розколини і поставлено варту; біля мурів завжди стояла в казанах гаряча смола й цеберки на ланцюгах проти все того ж настирливого ворога.
Облогу турки розпочали у квітні 1453 року. Султан кинув велику силу свого війська за рахубою істориків того часу (Фразес) та істориків сучасних (професор Тойнбі) понад 250 тисяч добре муштрованих комонників, артилеристів та ще в додаток жахливих руїнників-яничарів щонайменше 50 тисяч. Облога була катастрофічно важка, така, мабуть, якої ще не бачив тоді світ. Вона стала ще гіршою для малої залоги всередині міста, коли і гарнізон, і населення перейшли на голодний раціон, а впертість турків подесятерилась. Облога стала вже розпачливою ще й тому, що сусідні держави майже байдуже спостерігали загибель колись потужної цивілізованої держави. Правда, було зроблено слабеньку спробу зарадити лиху: від острова Хіос прибуло чотири грецькі невеликі кораблі, які зараз же розпочали бій з турецьким флотом. Але турки в десять хвилин потопили ті кораблики, взявши їх на абордаж.
Впертість турецького війська набула шаленого розгону, здивувала вона навіть тих вояків, які все своє життя провели в боях: ті вояки з веж фортеці побачили незвичайне диво. Турки перекочували свої кораблі по-сухому від Босфору до Золотого Рогу, щоб підійти впрост до стін міста і взяти його навально з боку моря, де не було важких споруд. Перекочування галер (кораблів) зроблено було за одну ніч (шість кілометрів), і вже на ранок візантійці побачили ворожий флот на порозі своєї хати.
Зчинилася люто-запекла атака. Імператор та його помічник адмірал Юстініан постановили зробити контратаку, але все те було надаремно: горстка мужніх християн нічого не могла вдіяти проти густої стіни оскаженілого фанатичного ворога. Адже магометани тут вмирали з радістю за свого султана, який за ту їхню мужність і хоробрість обіцяв подяку і мусульманський рай з чудовими пері (райські шляхтянки). Вони лізли на приступ безоглядно. В столиці сталася паніка, ніхто вже не слухав наказів, кожен тікав наосліп, як описує очевидець – історик Фразес. Тоді імператор в храмі Святої
Софії перед вівтарем врочисто заприсягся віддати своє життя на останню оборону святого міста та причастився Святих Тайн. Тоді попросив прощення у всіх своїх достойників і взяв команду перед головною брамою Святого Романуса.
За мить сталася запекла боротьба двох різних світів не на життя, а на смерть, невблаганну смерть того, хто захитається і впаде перший. Адмірала Юстініана було поранено, але італійці скажено насіли на ворога, і коли наспів сам імператор, турків таки відіпхнули за вежу. Тим часом з іншого боку, з боку Золотого Рогу, турецькі моряки висадились на берег і пішли в наступ під укриттям своєї важкої артилерії. Місто вже було в руках ворога, і все ж людність гаряче молилася Ангелу-Хоронителю міста перед Святою Софією. Люди надіялись на чудо, але чуда не сталося… Ще мить… і ще мить, і турки вже різали християн на великому Софійському майдані. Султан-переможець дав волю своїм номадам з пустель дикої Азії. То була кривава вакханалія сп’янілого від перемоги ворога: комонники різали, грабували, ґвалтували без кінця й краю. Загинуло майже все населення, великі культурні цінності, уславлена на весь світ візантійська книгозбірня, великі скарби античної культури, витереблено всю аристократію, серед якої впав і переможений імператор Костянтин XIII Багрянородний. До 100 тисяч візантійців дикі орди погнали, як худобу, на продаж в далекі краї.
Тіло імператора було відшукано серед куп трупів. Султан казав відрубати голову монарху, настромити на списа й так показати всьому моторошному війську.
Візантії з її барвистою історією, високо розвиненою цивілізацією, дивоглядним мистецтвом та піднесеною до вершин глорифікації релігією не стало. Хрест на чудовій бані Святої Софії було по-кощунському зламано й владно поставлено натомість надщербленого місяця. Брудний наїзник вмостився навічно в імператорському палаці, а в чудовий гінекей кинув уярмлених одалісок.