Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Поезії

Панас Мирний

Перші літературні вправи Панас Мирний, як свідчить він сам, почав робити ще в школярські роки (до 1862 р.). Це були вірші російською, а згодом українською мовою, про художній рівень яких можна судити хоча б з поезій «Писал в суде я, все писал…», «Ода на любовь верного сына Фемиды» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, відділ рукописів, ф. 5, № 1402 [Далі, посилаючись на автографи Панаса Мирного з цього архіву, зазначатимемо в дужках лише номери фонду та одиниці збереження.]). На українській же поезії П. Мирного великою мірою позначився вплив фольклору і творчості Т. Г. Шевченка.

Як відомо, талант Панаса Мирного виявився на повну силу в галузі прози. Поезія ж була для нього лише свого роду школою, завдяки якій він навчився «писати гладенькою, дзвінкою прозою».

Дебютувавши 1872 р. у журналі «Правда» віршем «Україні», видатний прозаїк і пізніше час від часу виступав із віршованими творами в журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», в газеті «Руслан», в альманахах «З потоку життя», «Акорди», «На вічну пам’ять Котляревському», «З неволі», «Біла квітка» тощо. В переважній же більшості поетичний доробок П. Мирного складають недруковані, значною мірою недовершені і мало вивчені дослідниками віршовані твори (усього понад 700), які зберігаються нині в рукописах в архіві письменника.

До цього видання [Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 9 – 71 (тексти), 595 – 601 (коментарі). З нього зроблене дане е-перевидання] увійшли всі друковані досі і окремі відібрані нами з рукописів поезії Панаса Мирного, цікаві для визначення його еволюції як видатного прозаїка-реаліста, для характеристики його громадянського обличчя.

Деякі поезії Панаса Мирного включено до складу інших його творів і листів: «А. М. Шейдеман», «То було повесні…» (цикл із 6 поезій), «У сні тебе я цілував…» (цикл із 3 поезій), «В моїй душі, як у безодній ямі…» (всі – 1888 р.), «На 32 роковини Т. Г. Шевченка» (1893 р.), «Цілителю недужих душ…», «П’ять літ минуло…» (обидві – 1894 р.).