Рецензія на збірку нарисів «На порозі» Клима Поліщука

Буда С.

У цьому маленькому збірничку п’ять невеличких нарисів, написаних побіжно та примітивно, хоча й доволі літературно. Перший нарис («На порозі») розказує про «бульварщину 1906 р.»: як десь у селі старий ідеаліст-учитель поставив саморобного пам’ятника Шевченкові, але начальство того пам’ятника розвалило, а вчителя перевело в друге село.

Інші чотири нариси торкаються ближчих до нас часів. У «Ганебній справі» розказується про те, як молодий учитель утік з красунею-єврейкою, що в нього закохалася, як його за те побили єврейські хлопці, а селяни за такий «ганебний вчинок» посадили в холодну, але як йому пощастило-таки втекти зі своєю коханою, вскочивши в потяг, в якому їхали солдати.

Нарис «Подіялось щось» малює селянина, який напівзбожеволів після карної експедиції, – очевидячки, за часів Гетьманщини.

У «Визволився» оповідається, як повстанець-хлопець «визволяється» від якихсь посіпак, що захопили його серед степу з возом зброї, застрелившись із пістоля й знищивши тим пострілом якогось компрометуючого листа, що був при ньому. (Незрозуміло тільки, як це, стріливши собі в груди, де сховано було листа, міг він тим пострілом знищити його.)

Нарешті, «Червоні рядна» нагадують уже про щось зовсім близьке до нас, коли єврей просить заховати його дочку під час погрому.

Головна вартість нарисів п. Поліщука полягає в їх близькому до життя змісті. Написано їх безпретензійно і, разом з тим, блідо й невиразно. Не змальовано ні постатей героїв, що виступають у подіях, ні психології їх. Немає ні образів, ні постатей, – самі бліді контури, розпливчасті риси. У газетному фейлетоні, що живе один день, нариси ці були б цілком до речі, але видані окремо, вони не являють собою справжнього літературного придбання через свій примітивізм і поверховість.

Примітки

Вперше надруковано: Книгарь. – Київ, грудень 1919 р. – Ч. 28. – С. 1926 – 1927. Подається за передруком: Поліщук К. Вибрані твори. – К.: Смолоскип, 2008 р., с. 684.