3

Степан Руданський

Тихо листом край печери

Два дубки шептали.

Милі розмовляли.

«Поклянись, – їдно сказало, –

Правду говорити!

Поклянися, що мя любиш

І будеш любити!»

«Присягаю, – каже друге, –

І хрестом клянуся

Лиш тебе їдну любити:

В другу не влюблюся!..

Хоть би-м видів тисяч кращих,

На жадну не гляну,

Бо не хочу, щоби-м зрадив

Дівчину кохану».

«Присягаю й я, Якиме,

Лиш тебе любити,

І з тобою умирати,

І для тебе жити!..

Свідок бог присяги мої!..» –

Люба прошептала,

І обручку з себе зняла,

І Якиму дала…

Аж тут раптом за плечима

Корчі затріщали,

І коханки полякались,

Раптом повставали.

І живенько від печери

Стали утікати:

Той – долиной понад річку,

Та – вгору, до хати.