1

Степан Руданський

Був ранок. Сонечко зійшло,

Збудилось соннеє село.

На коминах димочок в’ється,

Дівчина з відрами несеться,

Іде поволі до води.

І коло свої череди

Вертяться хлопці, і сміються,

І за сухий сніданок б’ються…

Серед села тече ріка.

Над берегом, коло горбка,

Стоїть з цебринами керниця;

В керниці чистая водиця.

Над нею дівчина стоїть;

Її чогось не милий світ:

Головоньку сумну схилила

І праву руку притулила

До свого серденька. Вона

На личеньку чогось блідна.

І дума тяжкая на лобі,

І в серці сумно, як у гробі.

І зняла відра із плеча,

І на коромисло дівча

Оперлася, думу гадає

І все за греблю поглядає.