4

Степан Руданський

«То що, дівчино? Бог з тобою!» –

Охриплий голос закричав.

Фартух з очей дівчини спав,

І край Тетяни вже стояла

Їдна бабусенька старая…

«Чого ти топишся, дівча?

Скажи: яка тобі печаль?

Яка вчинилася причина?»

І розридалася дівчина:

«Бабуню, серденько моє!

Нащо мені життя моє?

Гордій любити мя не хоче,

Сміється з мене і регоче». –

«Пустеє, донько! не журись!..

Полюбить він тебе колись,

Та не минеш ти і весілля,

Лиш дай йому їдного зілля!..

Ти знаєш, як цвіте розмай?

Возьми розмаю накопай

І дай із’їсти або спити, –

І він зачне тебе любити!..» –

Сказала так – та і пішла

Дорогою поздовж села.

А дівчина пішла шукати,

Де б того зілля накопати.

І накопала у ліску,

Під білим каменем в піску,

І стала вечорниць чекати,

Щоб Гордія нагодувати.