8

Степан Руданський

Пасе дівча коровоньки

До темної ночі,

Виплакала за миленьким

Свої ясні очі.

Не видати миленького!

Що ж то за причина?

Чи вже ж йому не милая

Ганнуся-дівчина?

Йому мила Ганнусенька,

Та зілля лякає:

Через зілля свяченеє

Приступу немає.

І розплелася дівчина –

Ніби на весілля;

І розплелась: витрясає

Свяченеє зілля!

Появився зараз милий

В лужку зелененькім.

Він приїхав по милую

Конем вороненьким.

«Як ся маєш, моя мила?

Поїжджай зо мною.

Зле тобі на світі жити –

Возьму тя з собою.

В мене хата тепленькая,

Всього їсти, пити…

Їдь зо мною, Ганнусенько,

Будем разом жити…»

І сідає дівчинонька

В годину лихую…

Везе вмерлий неживого,

З неживим живую.

І приходить над могилу –

Могила розкрилась:

Там з Івасем Ганнусенька

На смерть положилась.