Листи Ст. В. Руданського до В. В. Ковальова
А. Кримський, М. Левченко
[Од ред.] В додатку до повищого життєписного очерка, що був первісно призначений для збірника «Нива», але не міг війти в нього задля звісних «препятствий», одержали ми [«Ми» – себто Іван Франко, або редакція «Зорі» 1886 р. – А. Кр.] й три листи Руданського в оригіналі, і їх тут поміщаємо. З них два – датовані, а один (середній, як видно із змісту) – без дати. Листи писані на звичайнім листовім папері; нр. 1 – звич. 8-vo, а нумери II і III – звич. 4-to. Листи писано українською мовою окрім post-scriptum в нрі 1., що написано мовою великоруською, перемішаною українськими формами.
«В листі до приятеля» – пише [нам] автор біографічного очерка [тобто Одесит-Комар – А. Кр.] – «це діло і у кожного звичайне, а Руданський хоч і гарно знав рідну мову, частіш у щоденному обиході говорив по-великоруськи, мимоволі примішуючи українську вимову». Правопис Руданського в його листах задержуємо без зміни [Ні, зміни безперечно є, через лиху коректу. – А. Кр.], інтерпункцію декуди доводилося підправити для ясності. – І. Фр.
1
Щирій земляче и добродію Віктор Васильевич!
Перечитав я сегодня іще раз Ваше письмо – і ще раз бачу, що не можу Вас нічим потішити, бо «нема, нема ні вітру ні хвилі из нашоі України»…
Портрети могили покійного Тараса получив и я од брата покійного – Варфоломея; всего получив 25 штук, продаю по два карбованці (Варфоломей назначив по карбованцеві, а я продаю по два), и коли усі роспродам, пошлю ему гроші. Варфоломей писав до мене, що гроші за портрети пійдуть тільки на те, щоб поправить хрест на Тарасову могилу, а може вони пійдуть и на що друге. Нехай ім Бог на все добре помагає.
Питаєтеся мене за мою Ільяду, так що ж: я тільки виправив и послав первую пісню – и що там Кіевляне зробили з нею, до сего часу нічого не знаю. Дальше первоі пісні я своего сирого переводу не виправляв и не можу виправлять, поки скільки-небудь не розберу стародавних преданій арійських и не арійських племен, из которих викувався грецькій народ и грецькая міфологія времен Омира. Діло не легке при плохеньких книжках, а все таки надіюсь що-небудь розібрати. А поки що піжду, що скажуть Кіевляне и що скажуть земляки про первую пісню, коли іі удасться ім напечатать.
Будьте здорові, та передайте поклін мій щирим одесским землякам, которих я знаю и которих не знаю. Святкуйте счасливо и не забувайте щиро прихильного до вас
Ст. Руданского.
Петро Федорович (Падалка) шле Вам низенькій поклін. Бухштаб – також.
А у нас під Медведь-горою (Аю-дагом) в имении Раевского в Портшите найдено еврейское кладбище (гробів до 40) при рытье плантажа для виноградника. Пять плит найдено с рисунками и еврейскими надписями. Я поснимал с них снимки, и когда Бухштаб после праздников поедет в Одессу, я через него перешлю их Вам, и надеюсь, что Вы зробите з ними усе що слідує.
Ваш Руданский.
15. Апреля 1869 року.
2
Добродію мій добрій та терплячій Віктор Васильевич!
Поздоровляю Вас с празником – з весною и новою силою, – много літ нам сей празник стрічати и силами оживати!
Простіть, що довго не писав и до сего часу одвіту не дав на Ваші два листи; комашня ріжного діла і не-діла не раз складається так, що и до рідньои матері опізнишься; не раз Вы мене прощали, простіть и на сей раз.
Про дачу Карто не писав, бо нічого й писати. Землі одна десятина на дорозі в Аутку, під виноградником 2000 саж. (общая доходность [по счоту земскоі управи] 60 руб.), – и сяя, прости Господи, дача – до Вашого іще письма продана за 5000 рубл.! Коло Ялти усе по чортовских, а не по наших грошах. так Вы и простить мене, що я Вам о ділі сім и не писав.
Ні Б-ос ні Б-кій нічого до мене не писали; мабуть, тоже й вони свого муса на шиі носять.
Спасибі землякам (хоч я того ні тіломь ні душею не винен), що вони добрим словом помьянули мене на масницю и що Вони охоту зьясували напечатать увесь мій себто труд (а воно велика всячина). – На се скажу я, що –
1. Пісні подольські, що за них Руданскій узяв медаль, се не моі, а мабуть моєго двоюродного брата Александра Андріевича (из Теліжинець, такая деревня), т. е., сина єдиного, молодшого брата моєго батька, Андрія. Моі пісні – в мене; та нікому нот перевірить. Надію маю на одну паню – хорошую, та хворую тяжко, – що хоч вона іх через-силом переправить; тогді скільки-небудь виправляні я можу й післати через Вас землякам.
2. Співомовки моі до сего часу у Києві, и про них ніякоі звістки до сего часу не маю, – а писав, бак, давно уже, щоб мені іх вислали на переогляд. Так и тут не моя причина, и хай мені вибачать П.п. товариші.
Омирова Ільяда повзе черепахою – уривками дотягнув тільки 2-ю пісню, и то тільки до половини. Так що ж робить! – Співа [«Співою» в своїм перекладі Руданський назвав Музу. – І. Ф.] зі словом – то кістка з краскою [пензель з фарбою. – І. Ф.] – скільки вони слуг своіх не міняють, а все ім видаться, що слуги іх непевні. Пишеш раз – горазд; переглянеш – усе не достає чогось, – тай так и морочиться з одного листка до другого. Дав би землякам хоч мою первую пісню, – так вона, в двох поправках – у Києві, а у мене є, да без поправок; а з тих копій мені не вислали. Дав би я землякам другую пісню, так вона не кінчана; а все таки мус мій показать землякам мою роботу, хоч чим-небудь, хоч зразком, щоб ім відомо було, из-за чого вони турбуються и чи слід ім чого-небудь од мене ждати.
Мавши під рукою перевод Ватрахоміомахіі («Жабомишодраківки») Е. Думитрашка (СПб. 1859 г.), я при помочі ero готових слів з грецького переклав іще в Февралі на нашу мову «Війну жаб з мишами», – якую я теперь Вам и посилаю. Прошу Вас тільки одного. Перш ніж передаватимете іі накладчикам, знайдіть у Одессі Пріятеля мого Петропільского – сірому п. Ніщенского: – він на гречеськім слові, як кажуть, самого Грека ззів, – хай він передивиться переклад мій, и в тих містах, де синью поведено, перекладе дословно слова Омирові. Назви храбреців хай передивиться також – чи добре я іх переклав? Тогді прошу Вас з его замітками показать накладчикам, щоби вони вже дали своє слово, чи приймають вони по сему зразку роботу мою, чи ні; як приймають, хай перепишуть моє зъ замітками Ніщеньського, а я після того пішлю ім поправки. На всякій раз прошу Вас, як би накладчики не прийняли «Війну жаб з мишами», – прошу Вас іще раз, вишліть мені назад сюю мою рукопись з виправом Петра Нїщеньского; – Ему и Вам дякуватиму що-денно.
Скажу Вам іще про одно діло. Один мій знакомий, Милеант, вислав мені в январі список деревень, которі в старину належали до Судацького генуэзского округа, писаний рукою професора Бруна, с тим, чи не можу я приурочить іх до теперешних міст. Скільки я міг, на стільки и приурочив, – жду тільки, щоб мені карту зробили. – Будьте здорові!
Щиро шануючій Вас Ст. Руданскій.
Кланяється Вам Петро Федорович.
3
Щирій добродію Виктор Васильевич!
Отсе перед вами стоіть братуха мій старшій Григорій Васильевичь; живе він у Каменці Подольскім, служить у Д. Як. Колбасина, та у его через добрих людей ласки не має. Зразу був у его Виницьким бухгалтером, а тепер зійшов на простого писаря при канцелярій Колбасина, и тепер у его и служба дарма пропадає, та й грошій біг-ма. Приізжав він до мене за порадою у сім ділі, но я лучшоі поради не міг ему дати, як тільки поіхати до Вас в Одессу и попитаться, чи нема хоч у Вас у Тимченка в Одессі якого-небудь штатного місця для его. Чоловік – мій брат – не академик, но счоти и порядки акцизніі знає, до діла не лінивий, пить не любив и не любить и пише не без толку: одна его біда, що він на словах не говіркий и тим не в шанобі у товариства и у начальства. Коли найдеться потрібним взять его спершу на пробу, то він пійде служить до Вас и на пробу; а коли теперь у Вас штатного місця немае, то будьте ласкаві не забудьте его, коли такее місце у Вас буде не подалек Одесси.
Кланяйтеся од мене и попросить од себе и од мене об сім ділі добродія Тимченка.
Неділі дві тому назад був у нас наш дід Николай Ивановичь Костомарів з жінкою Василя Михайловича Білозерського, но тільки Лазаревський та я счасливі були его бачить. Він простував на Одессу, питав про одеських земляків, и я говорив ему про Вас, про Б-го и про других; не знаю тільки, як Одесса его стрітила и приймила; я Б-го звістив телеграммою на его телеграмму, и думаю, що Ваша Одесса далеко лучше его прийняла, як наша убоголюдная Ялта.
Читав я ему частину Ільяди – похвалив, спасибі, и казав діла не покидати. А що ж там у Вас порабляе «Війна жаб з мишами»? Пора би уже Ніщинському свою війну кінчати, бо, кажуть, начинаеться уже другая такая ж страшная війна між Французами та Німцями. – Кланяйтесь ему сими словами. А буввани жидівські? чи іх прочитав хто, чи ні ще й досі?
Кланяюсь Вам, щиро любячій Вас Ст. Руданьскій.
Петро Федорович здоров и кланяється Вам; він що-почти гризеться з Симферопольским своим начальником и – отгризаеться.
Ялта 24 Іюля 1870 р.
Примітки
Подається за виданням: Кримський А., Левченко М. Знадоби для життєпису Степана Руданського. – К.: 1926 р., с. 30 – 34.