І

Володимир Самійленко

Як часто в час сумний, коли душа зболіла

В давнину думкою літа,

Вбачається мені стражденна постать мила –

То постать любая Христа.

Ось, бачу, висить той, хто душу оддав за брата,

Хто в серці мав одну любов,

Осміяний всіма, замучений від ката,

І з ран біжить святая кров.

А ті, що він навчав, і котрі ним спасались,

Ті вірні всі ученики

У найлютіший час від страху поховались

Або стоять віддалеки.

І з реготом народ перед хрестом гукає

(Ще мало муки ворогам!):

«Так ось він – той пророк, що всіх було спасає

Ану тепер спасися сам!..»

І знов я згадую тебе, Вкраїно-мати,

Твою біду, твій вид сумний;

Округ хреста твого, мій краю розіп’ятий,

Я чую регіт навісний…

1888 р.

Примітки

Вперше, під рубрикою «З пісень про Україну», надруковано в журн. «Правда». – 1889. – Т. III. – Вип. 7. – Квіт. – С. 57. Підпис: Сивенький. Внизу сторінки примітка: «Вірші сі були читані на останніх роковинах Шевченка».

Вірш входив (під заголовком «У сумний час…») у збірку «Україні».

Подається за виданням 1906 р.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 66 – 67.