III

Володимир Самійленко

Вже годі плакати! Нехай із уст смутних

Не йде в нас слово безнадії,

Нехай душа болить і мліє з мук страшних,

Сльоза ж не скотиться на вії!

Святиня та сльоза… її не будем лить

На очах тих, що нас катують,

Вони б ще збільшили той біль, що в нас болить,

А з наших сліз вони глузують.

Не будемо давать ми виразу чуттям,

Що так з душі на волю рвуться,

Нехай, задавлені, вони зміцняться там

І в праву ненависть складуться.

Огида до неправд, насильства, кривди й зла

Огнем у грудях заіскриться.

І мова, що в катів під вертлягом була,

Міцною зробиться, як криця.

Не очі, повні сліз, тоді покажем ми,

Не пісню зложимо журливу.

Ні!.. Гордо станем ми перед всіма людьми

З грозою праведного гніву.

Кохання істини на шлях нас наведе,

Натхнення дасть і сили слову.

І наш гарячий ямб грімницею впаде

На кривди гидкую будову.

29 квітня 1889 р.

Примітки

Вперше надруковано (під заголовком «Вже годі плакати!..») у збірці «Україні». – 1906. – С. 46 – 47. Під віршем дата написання.

Подається за цим виданням.

Вертляг – очевидно, мало бути: вершляг (заст.), тобто важкий молот, що ним кують залізо, розбивають каміння.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 68.