«Люблю по дорозі уранці…»

Герась Соколенко

Люблю по дорозі уранці,

Коли прокидається гул,

Пройти у пальто і в кубанці,

Лишивши сліди на снігу.

Пройти між берез білогрудих,

Згадати далеку весну,

І пісню принести між люди

Таку як і сам навісну.

Принести відточене слово,

Споріднене слово з мечем,

І бризнути сміхом шовковим

І холодом ніжних очей.

І бризнути ключем тривоги

В мету, що здається близька.

Згадати порив Хвильового

І смерть грозового Влизька.

Згадати осінні заграви

І схилені в тузі хрести.

І те, що раніше прославив,

Жорстоко навік проклясти.

1942