Дія третя – Лиха рада
Михайло Старицький
На авансцені вода й бережок; на йому кладки. Далі тин, за котрим під гору йде двір Шураїв. Межи вербами видно нову хату.
Вихід І
Дарина, Галина й дівчата (перуть шмаття).
Хор
(співа).
Ой коли б я, молодая, та крилечка мала,
То б я свою Україну кругом облітала;
То б я свою Україну кругом облітала,
То б я свого миленького по шапці пізнала.
Хоч по шапці, та й не по шапці, як по голосочку, –
Як і в мене, так і в його брови на шнурочку!
Галина
А холодна ще вода: от руки посиніли!
1-а дівчина
А ти більше три, а то тільки полощеш!
2-а дівчина
Та праником гати, то вони й почервонішають!
Галина
Добре, а ногам все-таки холодно!
2-а дівчина
А ти хотіла як прати, у сап’янцях, чи що?
1-а дівчина
Або у панських пальчатках?
Сміх.
Галина
Смійтесь, смійтесь! Добре, що ви звикли…
1-а дівчина
Дивись, яка стала ніжна за наймичками!
Дарина
А що ж тут такого, коли достатки єсть?
2-а дівчина
Достатки достатками, а робити треба й самій, а то так тільки бавиться.
Галина
От напались! Хіба я робити не вмію? Ще і вас за пояса заткну, й на жнивах, й на грабовиці, й на шитті, й на пряжі… От тільки холодної води боюсь!
1-а дівчина
От що перешиє нас, то певне: усе вишива сорочки, та ще хлоп’ячі…
2-а дівчина
Певно, батькові?
1-а дівчина
З лівої щоки.
Дарина
Чого ви соромите дівчину? Яке кому діло, кому б вона не вишивала!
1-а дівчина
А надто, коли близькому родичеві!
Дарина
Плещіть!
2-а дівчина
Та то жарти!
Мовчать. Усі перуть і вибивають в такт праниками.
Дарина
(задумавшись, співа).
Ох, і повій, повій,
Та буйненький вітре,
Та з глибокого яру;
Ох, і прибудь, прибудь,
Мій миленький,
Та з далекого краю!
1-а дівчина
(після паузи).
А що, справді, Потапа й досі нема?
2-а дівчина
Нема. Після який час ще був, а то, кажуть, утік.
Галина
Чого ж би він утікав?
2-а дівчина
Бо спочатку були подумали арештувати за Грицька; а далі хтось показав, що бачив Потапа, як біг, коли обікрадено Вустю, так той постеріг, що не викрутиться, та й утік.
Галина
Себто, значить, Потап і обікрав?
2-а дівчина
Еге ж!
Дарина
Неправда, неправда! Потап на таке злочинство не здатен… То, може, друга яка сатана те вчинила, а тепер на Потапа всяк верне!
2-а дівчина
А чого ж би йому тікати?
Дарина
Тікати? Ти бачила, ти знаєш? Ти знаєш напевно, що він тікав? Може, по ділу в яке село пішов чи поїхав… А далі як почув, що на його всякі падлюки таке плешуть… то її перелякався: з людською злобою не справишся, як напосядуть! А людям що? їм давай хоч безневинного, аби було на кому помститись!
Галина
Та й з якої б речі крав він? Був закоханий…
Дарина
Все злоба та заздрість! Чуже горе за виграшку! Що він кому зробив? Тихий та смирний… утопили, запакували…
(Плаче і одходить набік).
Галина
І нащо було Потапа чіпати?
1-а дівчина
Я й забула…
Всі замовчали і почали бити праниками.
Вихід ІІ
Ті ж і Вустя.
Вустя
(спускається з гори з відрами).
Здорові були, дівчатка, з суботою!
Дівчата
Спасибі! Будьте здорові й самі!
Дарина
Що це ви, паніматко, самі по воду ходите? Дайте я поможу.
(Набира в відра води).
Вустя
А кому ж його при нашім теперішнім убожестві робити? Худоба пропала, обікрали… А Маруся ще й досі не оправилась, не хочу її трудити, то й мушу сама поратись!
Дарина
Та для вас же їх тарабанити на гору тяжко!
Вустя
Так тяжко, що й спини не розігну. Цілий вік робили та по нитці складали, поки загорювали ту гірку копійчину – знають тільки оці руки мозольні та ноги попухлі! Все убили для дочки своєї, щоб її од нужди, якої ми зазнали, визволити, а от через падіж та лихого чоловіка пішло все життя наше на вітер, і прийшлось нам, немощним, знов трудить старі кістки. Ох, коли б ти знала, дитино, як мені тяжко!
(Плаче).
Дарина
Як то, тіточко, не знати, коли й у самої того горя, що не знаю вже, як і ношу його!
Вустя
Та ще й те, Дарино, як зубожіли ми, – всі од нас одцуралися: то було й двері не зачиняються, а тепер і на вулиці обминають… Один тільки Хома, спасенна душа, дай йому господи й на сім і на тім світі, не тільки не одцурався нас, а ще всім допоміг… Без його й пропали б! А то на що уже рід, та й той одкинувся: все бояться, щоб у них не позичали грошей, та бідкаються… Якось оце пішла я до сестри Горпини мірчину-другу на посів гречки попросити – не дала: божиться, що вийшла, а я добре знаю, що півзасіки ще є! Заплакала я та й сказала: «Бог з тобою, сестро!» Та й пішла!
Дарина
Чого ж ви, тіточко, до моєї матері не зайшли? Вона б дала, певно.
Вустя
Коли вже рідна сестра побоялась позичити, то як би я зважилась стукати у чужу хату! Та й твоя мати, не тим вже духом вона дише… А брат твій як зобидив Марусю! Вона більше од того й злягла.
Дарина
За батька й матір не знаю, може, вони й ганяються за добром… а що на брата, то й не думайте! йому справді якимсь лиходієм набрехано на Потапа й Марусю…
Вустя
Кому Маруся чим завинила? Кому поперек горла щастя її стало? Після тієї страшної ночі звелася Маруся й тане, як віск… Ти б, Дарино, хоч би навідалась до неї… Вона ж тебе так любить!
Дарина
А хіба я її не любила, як рідну сестру… тільки вона… та бог її зна… може, і їй було гірко… Я тим боюсь і заходити, що сама розплачусь, то ще більш жалю нароблю!
Вустя
Не сердься на Марусю – вона така нещасна! А що заплачеш, то нічого; якби й Маруся заплакала, то, мені здається, їй би полегшало; а то мовчить усе та куди-небудь устромить очі і не зморгне… Разів зо три часом гукаєш до неї: «Марусю, Марусю! Об чім ти задумалась?» А вона й не чує… тільки здригне потім та й одмовить: «Не знаю, мамо!» Що з нею подіялось, і думок не приложу, а тільки гризе її якесь горе. Ти б, може, зайшла та розпиталась: дівчина дівчині швидче скаже, ніж матері.
Дарина
Так я зайду. Дайте ж і ці відра вам однесу!
(До дівчат).
Дівчатка, коли поперете, то візьміть і моє шмаття котра; його небагато.
1-а дівчина
Добре, я занесу!
Вустя з Дариною пішли. Поки вони говорили, дівчата прали й прислухувались, найбільше Галина.
Вихід ІІІ
Галина, 1-а й 2-а дівчина
1-а дівчина
(складає Даринине шмаття).
Уже правда, що тітці Вусті таке горе, що не дай боже й ворогові пожадати!
2-а дівчина
Та й Марусі так жалко!
Галина
Маруся й сама трохи винна…
2-а дівчина
Чия б казала, а чия б мовчала! А ти сама гаразд робиш, що одбиваеш од неї парубка?!
Галина
Вона сама його одбила.
2-а дівчина
Говори! Наплели щось з Хомою!
Галина
А мені що Хома? Я з ним нічого не плела… То він тут так і днює й ночує. Недаром, певно, входжа?
1-а дівчина
Авжеж! Побудував би він на свій кошт Шураям хату? Помагав би, коли б не мав користі? До Марусі моститься…
Галина
Щоб Маруся пішла за такого? Мене хоч би зарізали…
1-а дівчина
Нашого брата приневолюють.
Галина
Не знаю, у мене батьки не такі.
1-а дівчина
Ет, хвалилася верша болотом!.. Ходім, Домахо, додому; вже он і полільниці вертаються! Горпино, Горпино, гов!
Голос
(здалеку).
А чого там?
2-а дівчина
Потривай нас!
Голос
Так швидче ж!
1-а і 2-а дівчина
Зараз, зараз!
(Одходять).
Галина
Всі на мене за того Гриця… Та хіба він запроданий, хіба мені одній заказано його любити? За віщо ж повинна я од свого щастя одступитись? Якби я справді одбивала од дівчини, то так; а він сам пригорнувся до мене, а ту кинув… Кожному хочеться жити!
Вихід IV
Галина і Дмитро.
Дмитро
(йде вулицею і приспівує, останні два рядки кожного куплета співають двічі).
Ой де ти була,
Моя, не чужая?
За валом брала льон,
Собака старая!
Ой де ти була,
Забарилася?
На дірявім мосту
Провалилася!
Ой біс тебе ніс
На дірявий міст.
Було б тобі хапатися
Хоч собаці за хвіст!
(Побачивши Галину).
А, моя качечко сизопера! Ти тут полощешся, а я по цілому селу ганяю та шукаю…
Галина
А чого тобі?
Дмитро
Та так, не тобі кажучи, за тобою скучив, що аж волосся попухло і нігті схудли…
Галина
Іди к бісу!
Дмитро
Поцілуй мене, то піду!
Галина
От я тебе оцим жмутом по губах поцілую! Одчепися, бо так і шелесну!
Дмитро
Не шелеснеш!
Галина
Побачиш, аж оближешся!
Дмитро
(бовтається в воді).
Не шелеснеш!
Галина
Ей, не дратуй, бо ще й праником потягну!
Дмитро
А я кажу: не шелеснеш…
Галина
Так на ж тобі!
(Біжить, хоче вдарити).
Дмитро
(схоплюється і трима в руці жабу).
На, на! Лови!
Галина
Ай-ай!
(Біжить).
Кинь її к бісу, каторжний!
Дмитро
А не шелеснеш? А то за спину вкину!
Галина
Покинь! Кинь її к бісу, голубчику! Ай, не чіпатиму! Їй-богу, не чіпатиму… ай!
Дмитро кинув.
У, проклятий, таку погань в руки бере!
Дмитро
А чим же од тебе оборонятись? Он я до тебе по ділу прийшов, а ти бити хотіла!
Галина
По якому там ділу?
Дмитро
Хома прислав по цікавій справі.
Галина
Ну?
Дмитро
Так сказати?
Галина
Та кажи ж, кажи!
Дмитро
Бач, яке діло: оце я йшов по вулиці та стрічаю Хому. От він до мене так і кивнув. Я думаю собі: чого б то? А він знову… отак… А чи ти вмієш губами бринькати?.. Бринь!.. Бринь!..
Галина
Геть к бісу! Я думала справді що, а він, капосний…
Дмитро
Ні, ні, справді! То я пошуткував. А ось що Хома… переказував, що Грицько вернувся…
Галина
Брешеш!
Дмитро
Їй-богу, правда, сам бачив!
Галина
Голубчику! Серденько, зайчику! Не дуриш?
Дмитро
Тричі їй-богу, що ні!
Галина
Ох, яка ж я рада!
Дмитро
Хома переказував, щоб ти мерщій йшла додому, а він постарається привести до вас Грицька, щоб ти перша з ним побачилась…
Галина
Я зараз, зараз! Поможи мені тільки, голубчику, донести оце шмаття.
Дмитро
Давай! За голубчика я і тебе саму однесу!
Галина склада йому на голову шмаття.
Ой за шию тече!
Галина
Нічого, нічого! Так гаразд!
Дмитро підхоплює Галину і йде, притупуючи, вона йому приспівує.
Разом
(співають, весь куплет два рази).
Ой ходила дівчина бережком,
Заганяла селезня батіжком.
Іди, іди, селезню, додому,
Продам тебе жидові рудому.
(Виходять).
Вихід V
Маруся і Дарина.
Маруся
(бліда, за руки з Дариною).
Куди ти мене, Дарино, хочеш вести?
Дарина
Та пройдемось хоч до нас.
Маруся
Постій, я трохи тут спочину.
Дарина
То сядь тут, передихни. Тобі б давно проходжуватись, то зараз би поздоровішала.
Маруся
Не знаю… та я так нічим і не хвора… А мені просто нудьга чогось… Та така нудьга, що й на світ би не дивилася! Тут би при нашім бездоллі матері підсобити, захистити її знуджені руки, а я сама од вітру валюся… От тут у мене під серцем мов ссе щось… і день, і ніч не втиха…
Дарина
Ти б до знахарки пішла, може, тобі наврочено?
Маруся
Не знаю… А то знов так у мене защемить обида за ту зневагу, така закипить злоба, що, здається, і на дитину б кинулась!
Дарина
А ти не потурай, ще, може, вийде на добре… Кажу тобі, що тут поговори одні… Брат, знаєш, чоловік запальний, заздрий. Згарячу й не стямивсь, що ляпнув!
Маруся
(з запалом).
Ох, що ж ляпнув!?. Покидькою мене назвав! Та він би краще ударив мене рукою, ніж цим словом! Така зневага! Знаєш, сестро, що ти одним згадом про те мов струп з мого серця зірвала, і воно скипілося кров’ю…
Дарина
Заспокойся… я не хотіла… Тільки чого ж і ти тоді його весь вечір дратувала?
Маруся
(сіда).
Коли він і зразу тоді не захотів і слова мого вислухати… і підняв зараз на глум… А потім, як став обнімати Галину, так у мене й свічки в очах стали… я не тямила й де я… Одного тільки хотілося: не показати перед миром своєї муки, а йому дозолити чим-небудь…
Дарина
Ну, так йому ж так само: коли б він тебе не любив, так чого ж би йому було сатаніти?
Маруся
Даймо, що тоді так склалося, ну а потім, потім? Коли над нами стряслась кара божа, коли я лежала без пам’яті, у нього не одійшло серце, він навіть не прийшов провідати.
Дарина
Чудна ти! Та його ж на допроси взяли… Він же міг думати, що це з вашої причини й напасть… Як же б він зваживсь і переступити той поріг? А далі він, оправдавшись, поїхав знов із хурою.
Маруся
Може… може… І досі нема Грицька?
Дарина
І досі.
Маруся
Слухай, Дарино, чи правда тому, що він свата… Шеньову?
Дарина
Про його ще не знаю й не думаю… А що батько й мати того хотять і силують, то то правда.
Маруся
Ми бідні тепер… їм треба невістки багатої… тільки як же воно буде?
(Встає).
Ні, не можна… не можна цього! Слухай, Дарино, попроси свого брата… виблагай у його для мене одну ласку: коли він зважиться на таке діло, то нехай прийде до мене і порсне мене ножем в серце, щоб я на тім ножі затріпотіла і попрощалася з ним навіки!…
Дарина
Що ти, що ти?
Маруся
(стиска Дарині руку).
Слухай, Дарино, не перенесу я цього… та й йому краще здихатись мене навіки, спокійніще! Несила ж мені справитись з серцем!.. Люблю ж я його, так люблю, що, здається, і душа у мене стеряється!
Дарина
От бачиш, Марусе, як то тяжко одривати од серця того, хто миліще йому за весь світ! А ти мого серця не пошанувала! Навіщо тобі було чіпати Потапа? Тобі за жарт це було? А цей жарт розраяв мене з милим і самій тобі надломив щастя!
Маруся
Дарино, забудь це… я незнарошно… хіба я хотіла… тобі й собі…
Дарина
Знаю, знаю! Ти на других-то не дуже вважала… а от як мені забути це? Як же мені забути його? Як мені забути саму себе? У тебе ще єсть надія: ти можеш побачитись, погодитись… а я? Я ніколи свого милого не побачу, ніколи!.. Виплачу свої очі, виглядаючи… і зів’яну з печалі!..
(Плаче).
Маруся
(кидається до неї).
Прости! Прости мене, голубко!
Дарина
Якби він просто вмер, коли ми кохалися, то мені легше б було: я б носила його в серці, поки б мене господь на землі носив, розмовляла б з його душею… темними ніченьками, поливала б його могилу дрібними слізоньками, а тепер він поневіряється десь, може, помира десь на чужині за чужу злобу; але й помираючи не мене згадуватиме, а тебе… Як же мені це забути?..
Маруся
Прости! Прости!
(Знервовано тремтить).
Дарина
Бог з тобою, заспокойся!.. Тільки мені таке горе… така мука… ні просвітку, ні порятунку!..
(Рида й виходе).
Вихід VI
Маруся сама.
Маруся
Пішла… не простила… не може простити… І це я, своєю рукою, занапастила їй вік!.. За те ж і несу кару, таку кару! За віщо ж він зважився на такі образи?.. Коли я так любила його… Та й тепер яка нудьга за ним… яка нудьга… журба! Ох, вітри буйні, донесіть до нього мою печаль-журбу, скажіть йому, що я гину за ним, що мене туга пригнітила до сирої землі!
Вихід VII
Маруся і Хома.
Хома
(нишком підкрадається).
Чого ти, Марусе, завжди смутна та невесела? Аж змарніла, моя квіточко!
Маруся
Невесело, Хомо, так невесело, що краще б і не жити.
Хома
Це тебе сушить все ваше нещастячко! О, бодай тому клятому Потапові! Це він, лиходій анахтемський! Віриш, моя голубочко, як почув я про ваше лихо, то мене мов рубанком по серцю стругонуло, аж слізоньками вмився, їй-богу, правда!
Маруся
Спасибі тобі, Хомо, велике спасибі; ти один не одцурався нас, один нас обстоюєш.
Хома
Та я, Марусе Андріївно, нічого для вас не пожалую… От хату вже збудував, а тепер і за комори, і за повіточки [приймуся].
Маруся
Нащо ти, Хомо, на нас так утрачаєшся? Коли ми тобі вернемо ту позику? Мати старі, а я нездужаю…
Хома
Пождемо, пождемо… Може, господь милосердний дасть – і оддавати не прийдеться… Маруся. Як-то не оддавати?
Хома
Та об тім не турбуйся… якось-то буде; я тобі, моя ясочко, і перше казав, і тепер кажу, що для тебе рад би і птичого молока дістати…
Маруся
У тебе щира душа, Хомо, ти такий добрий, а я все сміялася з тебе… прости мене!.. З лиця ти смішний… ну, я й сміялася…
Хома
Так смішний, кажеш, – потвора?
Маруся
Смішний, голубчику!
Хома
(сумно).
Смішний…
Маруся
Я, знаєш, тебе перше так боялася, що уночі обминала б тебе третьою вулицею.
Хома
А тепер?
Маруся
Тепер… ні… Тепер не боюсь, бо знаю, що ти мені добра бажаєш…
Хома
Вір, вір мені, моя голубочко! Мені ніхто не вірить, усі мене цураються, всі мене ненавидять… Невже не знайдеться й одної душі на світі, яка б зглянулась наді мною, сиротою!
Маруся
Хомо, за твою щирість… я тобі сестрою стану!..
Хома
Сестрою?! Спасибі, спасибі й за те, і за те спасибі! Ти, голубочко, про ваше нещастячко не журись… Кажу тобі – поможемо. Заживете ще краще…
Маруся
Та мене, Хомо, не це гризе… Не знаєш, чи швидко Грицько вернеться?
Хома
(збентежено).
Ти й досі його не забула?
Маруся
Не забула…
Хома
І не забудеш?
Маруся
Ні!
Хома
Коли він до другої горнеться? З другою дума одружитись?
Маруся
Ще гірше, братику, ще гірш.
Хома
За віщо ж йому таке щастя?!
Маруся
Хомо, братику, друже мій любий! Поможи мені, приверни до мене Гриця! Одбий його од Галини!
Хома
Мене просиш? Ха-ха-ха!
(Постеріга, що Маруся остовпіла).
Вибач, вибач, моя голубочко! То я так… я все для тебе зроблю…
Маруся
Я не знаю, як тебе любитиму, коли ти мене вирятуєш, коли вернеш мені моє щастя…
Хома
Я все для тебе зроблю… Я його приговорю, улещу… Шеньову засміємо; у мене є спосіб певніший..
Маруся
О, невже? Поможи, Хомо! Якою я буду щасливою! Одна твоя надія здоров’я мені стільки укинула, що, здається, зараз би й у танець пішла!..
Голос Вусті
(чути з хати).
Марусе! Чи то ти там? Іди вечеряти!
Маруся
Зараз, мамо, зараз! Спасибі ж тобі, братику, за твоє щире слово! Спасибі!
(Йде).
Вихід VIII
Хома сам.
Хома
Так так? Усі мої зусилля, усі мої невсипущі ночі пішли тільки на те, щоб мене братиком назвали, щоб мене попросили привернути другого, милого, вродливого? Велика ласка! Ха-ха-ха!.. А я, Марусе? Хоч би розрубав оці груди і жбурнув тобі своє серце під ноги, чи поняла б ти тоді віри, чи хоч плечем здвигнула б? Спасибі тобі, моя нене! Дала ти синові й оченята, й бровенята, і стан, і вроду!.. Мабуть, не раз з чортами радилась, чим наділити своє порождения?! Наділила! Потворою пустила в світ на глум та на знущання вселюдне! Чом же ти голови моєї об пень, об причілок не розбила? Чого ж ти, серце, кипиш і жадаєш кохання? За віщо ж такі муки і вдень і вночі? Так щоб оце з півдороги звернути й оддати тебе, Марусе, моя кралечко, моя отруто, своїми руками Грицькові?! Я сам би реготав з себе, поки не виреготав би остатню іскру життя з свого мерзенного падла!.. Грицька треба здихатись! Краще і певніще, коли Грицько налагодиться у божу дорогу. О, я пораджу тебе, Марусе, пораджу!..
(Іде).
Вихід IX
Грицько сам.
Грицько
(співа здалеку).
Ой у полі криниченька, з неї вода протікає,
Ой там чумак сірі воли пасе ще й з криниці напуває.
Воли ревуть, води не п’ють, бо в Крим доріженьку чують,
Ой бог знає та бог відає, де чумаки ночують!
Ой умер же та чумаченько в неділеньку вранці,
Ой поховали та чумаченька в зеленому байраці!
Поховали… Трохи й я не поліг так, та господь вернув з дороги… на яку-то радість? Щось гірко мені, мов знову ждеш якогось горя… Старі за мене сватають Галину, – і дівчина гарна, тільки мене все сюди тягне. От куди не підеш, а тут, коло цього дерева, й опинишся! Скільки ж щастя було… і все розвіялось хуртовиною, розмаялось зрадою. Ex, Марусе, Марусе… Боляче тебе з серця вирвати! Та боляче ж тебе і в серці носити!
Вихід X
Грицько, Маруся, а далі Хома.
Маруся
(всередині пісні вийшла з хати і, хитаючись, підійшла до Грицька).
Грицьку! Ти прийшов, вернувся…
Грицько
(схопився, бере її за руку, піддержує, щоб не впала).
Марусе! Що з тобою? Ти слаба? Ледве на ногах стоїш?
Маруся
Слаба! Я зраділа так, коли почула твій голос… вибігла…
Грицько
Правду кажеш? Вибігла, зраділа?
Маруся
Правду.
Грицько
Чого ж ти за тим… так побиваєшся, що аж занедужала?
Маруся
За ким?
Грицько
Та мені не хочеться ймення його пом’янути…
Маруся
Грицю, слухай… я тобі всю правду скажу…
Хома
(що ховався за кущами, одразу виходе).
От, бач, несподівано як! Я з Марусею частенько балакав про тебе… сестриченька питалася… ми, знаєш, побраталися… так я запевняв, що ти швидко повернешся… Тут його, мовляв, Галинонька жде… аж на вигін біга усе виглядати…
Грицько
Та то… мало чого…
Хома
Слухай, Грицьку, от я тобі правду скажу, хоч і при Марусі: не до пари тобі буде Галина… Даймо, що вона тебе й без душі любить, що й багата, й красива…
Грицько
Та годі про се!
Хома
Ні, стривай! Даймо й те, що й вона тобі до вподоби… аж гинеш! Але тобі ще рано женитись: у тебе ще серце на всі боки – сьогодні одну полюбиш, завтра другу…
Грицько
Про те мені знати, яке в мене серце, Хомо… Я тебе не прохав до цього чіпатись!
Хома
Вибач мені, голубчику! Я так тільки, по щирості… вір мені. От що думаю, те й кажу! Не сердься! Я оце зараз добру новину прочув: Потап вертається!
Маруся і Грицько
Потап?
Хома
Еге ж. І його діло на добре вийшло: виявилось, що він безневинний!
Маруся
Як?
Хома
Бачиш, голубочко… Сядь краще, серденько! Ач, як пополотніла й тремтиш! Так виходить, що Рябокониха винна Потапові гроші, а він правив… значить, по злобі показала й на Потапа тільки напасть звела…
Маруся
Слава богу, що через нас не пострадав він даремно! Я така рада!
Хома
Так ти, сестричко, рада? Я знав, що я цією новиною обрадую тебе!
Маруся
Чого ж мені не радіти? Хіба Потап мені що зле вчинив?.Він завжди був до мене таким добрим, прихильним… Ні одного кривого слова я від його не чула; за що ж би я мала на нього злобу?
Хома
Не маєш, не маєш… знаю… хе-хе-хе!
Грицько
(сумно).
Прощавайте.
Маруся
Куди ж ти?
Грицько
Додому.
Маруся
Зостанься хоч на часинку… побалакаєм…
Грицько
Ніколи.
Хома
Певно, до Шенів? Ох, ох, ох, ох!
Грицько
То вже моє діло!
(Пішов).
Вихід XI
Маруся і Хома.
Маруся
Знов не захотів словом перекинутись зі мною… Розсердився, чи що?
Хома
Туди тягне; але ти не бійся! Порятую, тільки слухайся!
Маруся
Слухатимуся, слухатимуся!
Хома
Піди у ліс до знахарки; вона знається на всьому і дасть тобі певного привороту; та ось позавтрьому й приходь до млина, там і баба…
Маруся
Страшнувато… та й ще нездужаю…
Хома
Для цього случаю треба наважитись: баба зна такий приворот, що й лютого ворога заставить цуциком бігати… слід цілувати…
Маруся
О, то я буду, буду! І мертвою встану та піду!
Хома
Так не турбуйся ж і не журися: буде по-нашому, вір мені!
Маруся
Друже мій, брате мій! Ти мене на світ підвів.
(Кидається й цілує).
Хома
А! Поцілувала! Маруся поцілувала! Поцілунок цей… За його увесь мир, усе життя!.. Поможу… Себе страчу, а пораджу!..
(Іде).
Вихід XII
Маруся сама.
Маруся
Господи, він поможе мені вернути до мене моє сонечко ясне, мій спокій, мій рай! О, я на край світа піду, я поб’ю свої ніженьки довгими шляхами, я порву своє волосся густими тернами, я змию своє личенько дрібними дощами, – а дістану зілля і буду щасливою!
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 470 – 484.