Дія п’ята – Несподівана смерть
Михайло Старицький
Середина хати.
Вихід І
Маруся сама.
Маруся
(сидить біля столу, сперши голову на руки й устромивши погляд у одну точку).
Сьогодні, здається, у мене заручини… Грицько прийде… а я рушників не наготувала… Все слаба була. Гадюка моє серце ссала, а тепер притаїлась. Коли б же її не зворушити?.. Постійте, постійте! Галина, здається, рушники мої забрала? Тепер Гриць туди може піти… зрадити мене… а все через когось. Господи, от не пригадаю! Господи! Зрадить, зрадить!
(Співа, останній рядок кожного куплета співають двічі).
Ой зрада, зрада,
Карі очі, зрада!
Чому ж мій миленький
Не вся щира правда?
Ой чого ж ти, милий,
Думаєш, гадаєш?
Мабуть же, ти мене
Покинути маєш?
Ой не кидай, милий,
Я ж тебе кохала,
Ой чого ж, мій милий,
Та розрада стала?
Вихід ІІ
Маруся й Вустя.
Вустя
(виходе).
Чого ти, моя донечко, моя квіточко, усе цієї пісні співаєш?
Маруся
Мамо, коли я всі пісні забула, хтось із голови вкрав…
Вустя
Що ти говориш, дитино моя, опам’ятайся!
Маруся
Їй-богу! От ще друга пісня зосталась у голові, та десь далеко… не знайдеш!
Вустя
Та яка причина тобі сталася, зозулечко моя? Хоч пригадай, де ти вчора була?
Маруся
Вчора… вчора? Тривайте, щось страшне… Хтось вирвав у мене серце! Правда? Адже у мене нема тепер серця?
Вустя
(обніма й плаче).
Голубочко, утіхо моя єдина! Що ти зі мною, нещасною, робиш? Мало я того горя перетерпіла, а тепер ще таке безголов’я?! Порятуй мене, донечко, опам’ятайся!
Маруся
Мамо, не плачте! Я пригадаю… Тільки трудно мені… голова почина боліти…
Вустя
Ти цілу ніч десь блукала. Кажуть, ранком з лісу йшла. Чи не причинилося тобі чого в лісі?
Маруся
Ліс? А! Пригадую… Ворожбитка… доля моя химерна… не любить… та ненавидітиме ще більше…
Вустя
Про що ти говориш? Яка ворожбитка ненавидить?
Маруся
Пригадала! Пригадала! Сьогодні Гриць прийде!
Вустя
Чого ж він прийде?
Маруся
Прийде помиритись!.. Може, доля нас сьогодні… поєдна…
Вустя
Та чи ж правда, ви помирились і Грицько прийде? Щось непевне ти кажеш!
Маруся
Ні… прийде, прийде! Я його так жду…
(Трохи очумується).
Вустя
Та дай боже милосердний, щоб його серце до нас навернув, а то як були ми багаті, то Грицька того од хати й дрючком було не одіб’єш, а як через того харцизяку зубожіли, то Грицько і плюнув на нас.
Маруся
Так, так… Пригадала!.. Ми бідні, а Галина Шеньова багата… Ха-ха-ха-ха! От що! А я, дурна, й забула… Так це, мамо, пусте!.. І як мені перш не приходило в голову? Не журіться, мамо: я піду в ліс, там така ласкава бабуся… Вона й страшна – і ласкава… Чого попросиш, зараз дасть. Я вже такого просила дорогого та трудного – і то дала! А грошей дасть, мамо, дасть, скільки хочете…
Вустя
Господь з тобою, дитинко моя! Що ти верзеш? Хто ж би нам грошей дав? Тепер, серденько, такий світ настав, що швидче чоловік дасть з себе шкуру здерти, ніж тією копійкою поділиться!
Маруся
Ні… там у лісі… всього можна дістати… можна й кохання навіть…
Вустя
Ох, мені лишечко! Певно, тобі, дитиночко моя, наврочено! І голівка гаряча, і з лиця пашить, і погляд гострий… Може б, переполох вилити, або я засвітю страсну свічку?
Маруся
Ні! Воскової свічки тепер ще не слід, потім, потім… Я здорова – у мене тільки в голові гуде… а я все пригадала… Сьогодні прийде, мамо, Грицько, а я не прибрана!
Вустя
Чого там тобі прибиратись у будень…
Маруся
Як будень? Сьогодні у мене свято… таке свято, яке раз на віку бува… Дайте мені, голубочко, нову керсетку, намиста й дукачі, і квітки, і віночок…
Вустя
(підходить до скрині).
Нащо він тобі, той віночок? Буде й стрічок самих…
Маруся
Ні, мамо, дайте й віночок, і все, бо сьогодні слід… нехай я уже так у тім віночку і зостанусь… Не скидайте його… це тоді, як були ми на ярмарку з Грицьком, мені його куплено.
Вустя
Та на, на, я не жалую!
Маруся
(похапцем прибирається, дивлячись у дзеркало).
Бачите, мамо, я сьогодні не така бліда на вид… Мамо, скажіть мені, я гарна чи ні?
Вустя
(з сльозами).
Гарна, моя доню, як зірочка ясна!
Маруся
Чого ж він… от знов забула… все ненавидітиме? А!.. В лісі бабуся дала пораду…
Вустя
Що ти знову, господи?!
Маруся
Ні, ні, я пригадала… зараз мій Гриць прийде… чим же ми його будем вітати?
Вустя
А чим же, доню?
Маруся
У вас там у хижі… єсть ще пляшка меду, що Хома привіз… дайте ключ!..
Вустя
Та навіщо йому мед? його для тебе тільки й держала…
Маруся
Ні, дайте, дайте! Дайте ключі сюди, я сама принесу… для свого Гриця… Помиримось, погодимось і зап’ємо медом.
(Іде).
Вихід ІІІ
Вустя сама.
Вустя
Ох, непритомна вона, непритомна! Мати божа! Зглянься, пречиста, над обездоленими, не осироти вкінець нещасної матері!
(Набіжно стає навколішки).
Вихід IV
Вустя і Хома.
Хома
(виходе крадькома).
Що ви, матусю, все журитесь та журитесь?
(Цілує руку).
Вустя
Як же мені, Хомо, не побиватись, коли з Марусею щось непевне скоїлось…
Хома
З Марусею? Що ж таке? Де вона?
Вустя
Та учора як з тобою пішла, а вернулась уже світом… та, либонь, недужа; її там чи налякано, чи їй наврочено?…
Хома
То, може, так… перший раз вийшла… Може, од слабості… Адже вона не лежить?
Вустя
Та лежати не лежить, а ще якось жвавіша; тільки голова чи болить їй, чи що…
Хома
Голова то пройде… не бійтесь… аби не лежала…
Вустя
Все Грицька дожидає. Чи тому ж то правда, що вони помирились і він прийде?
Хома
Правда, правда, матусю; він то прийде, тільки, на мою думку, чи не дума насмішки якої вчинити?..
Вустя
Ах він каторжний, каторжний! Бодай йому добра не було ні на цім, ні на тім світі; бодай його щодня корчило; бодай йому робаки живому поточили всі печінки; бодай йому сталась така смерть, як тій скаженій собаці – без хреста й без могили!
Хома
А коли схаменеться й зробить її щасливою, то хай йому господь милосердний усе простить і допомага на всякім ділі! І ви, матусю, не суперечте їм, нехай прийде, побалакають, погодяться…
Вустя
Нехай, нехай! Тільки коли насміється, то я йому сама очі видеру з лоба!
Хома
А от, коли з Грицьком у них вийде розрада… то… після там… як Маруся заспокоїться трохи… чи не замовили б ви їй словечка за мене?..
(Цілує руку).
Вустя
За тебе?! Хіба ти, синку… думаєш?..
Хома
Матусенько! Та коли бог пошле мені таке щастя… то мені на тім світі й раю не треба! А як же б я шанував та жалував! Та ви б у мене жили як у Христа за пазухою!..
Вустя
Ох, синку мій, я така б була з того рада, що й господи! Більше й Марусі ніхто не любитиме… Тільки як Маруся справиться з своїм серцем!
Хома
Ох, що й казать! Коли другий посвата, милий, любий та вродливий, то нехай раює… Я тільки ж про Марусине щастя й дбаю… тільки про її щастя!..
Вихід V
Ті ж і Маруся.
Маруся
(ввійшла з пляшкою й різною посудою).
Насилу знайшла: ось і мед, і сир, і сметана…
Вустя
Для чого ти принесла, доню, той мед?
Маруся
Як же, мамо, треба гаразд молодого прийняти…
Хома
(до Марусі).
Здрастуй, Марусечко! Кого це так вітаєш?
Маруся
Грицька… адже він буде?
Хома
Буде, буде. Він у мене ночував, та оце виряджав сватів до Галини, то казав, що сюди зайде.
Вустя
Чого ж йому, коли так, сюди й заходити?
Маруся
До Галини?! А, чула щось… як до Галини? Він сюди обіцяв прийти… Він до Галини не піде!.. Хоч у мене й покрадено рушники… а не піде… не піде!
Хома
Заспокойся, голубочко, певно не піде!
Маруся
(встає).
Ха-ха-ха! Не піде!
Вустя
Чого ти, Марусе, смієшся?
Маруся
Так.., мені повеселішало… згадала смішне… Слухайте, мамо, Хомо, лишіть мене саму тут. Гриць прийде, ми на самоті розмовлятимемо… тихо та любо…
Хома
(до Вусті).
Справді, нехай вони собі перебалакають… Зайдіть, мамо, до мене: ми за їхню згоду, за їхнє щастя хоч по чарці вип’ємо.
Вустя
То й ходім, ходім! Порядкуй уже сама тут, доню… щасти тобі боже!
(Іде).
Маруся
Мамо, потривайте… я ще щось хотіла вам сказати…
(Коло дверей).
Обніміть мене! Простіть мене! Не сердьтесь!
Вустя
(обніма).
Що прощати, дитино моя, кохана моя? Чи я ж тебе не носила під серцем; чи я ж тобі не співала темними ніченьками; чи я ж тебе не вмивала дрібними слізоньками? Щоб я ще на тебе сердилась?! Та ти ж наша єдина втіха! Без тебе краще лягти в холодній, німій домовині!
(Виходить).
Маруся
(поривається за нею).
Мамо, мамо!
(Біжить).
Вихід VI
Хома сам.
Хома
Грицько незабаром прийде… я його підстроїв оце добре: до згоди не дійдеться, а Маруся піднесе йому меду, це певно. Ха-ха-ха! Отрута подіє не зразу – й кінці в воду! Настане мені жадана година!
(Потира руки).
Скільки-то я надривав і катував себе, щоб перебороти ворогів; зостався тільки остатній щабель!.. Поможіть же мені, всі чорти, у цій справі! За коротку годину щастя з нею я радий на віки вічні на саме дно в ваше пекло дістатись!
(Іде).
Вихід VII
Маруся сама.
Маруся
(після паузи виходе).
Матері шкода… тільки нема чим і жаліти… моє серце перетліло!.. Тепер мені з’явилось усе… мов крізь туман, а все бачу… Грицько мене не любить… одружиться з Галиною. Дивитись на їх щастя, терпіти зраду і ковтати все сльози?.. Ні, не треба цього!.. Годі! Краще в домовину!.. Ляжеш в домовину, і я з тобою поруч ляжу… Нас вороги роз’єдинили, а ми все-таки з’єдинемось навіки! Так краще: ні мук, ні злоби… а спокій та тиха, німа згода. Насиплять високу могилу, поставлять хрест з двома хустками; вітрець буде хустками маяти і розмовляти тихо з могилою…
(Схаменувшись).
Ох, я й забула! Де це мій рятунок, мій спокій?
(Шука божевільно).
Де ж це він? Господи! Невже й його у мене украдено?! Де ж він?! А, ось!
(Вийма з-за пазухи пляшечку).
Треба ж улити в пляшку! Швидче улити!
(Влива й бовта).
Тепер усе готово!.. Тільки щоб прийшов! Чи прийде ж він?.. Прийде, прийде!..
Вихід VIII
Маруся і Гриць.
Грицько
(ввійшов).
Здрастуй, Марусечко!
Маруся
Здрастуй, Грицю! Спасибі, що прийшов, не одурив…
Грицько
Коли б ти мене так одурила, як я тебе!
Маруся
Борони боже! Сідай же, сідай, серденько! Дивно ми з тобою рядком не сиділи… Посидьмо ж хоч наостанку!
Грицько
Якби не ти, Марусе, то ми б не розраялись ніколи! А тепер уже не поправиш!
Маруся
Хіба я цього хотіла? Ні, не хотіла… А, видно, доля уже така… кажуть, якась химерна… Що ж проти долі вдієш? Усе спробувала… Але чим далі… більше ще ненавидітиме…
Грицько
Хто тобі сказав?!
Маруся
Це вже так судилося. Я безсильна тепер, як билиночка… Куди мені проти необоримої сили!.. Хоч би ти на мене не сердився! Я тобі нічого не вчинила… А то мені така нудьга!.. Отут, бачиш, у мене гадюка під серцем… Вона тепер притаїлась, а я боюсь, щоб у голову не залізла!
Грицько
Що ти говориш, Марусе?
(Набік).
Вона ніби не при собі: заговорюється! Невже звістка про Потапа так її вразила?
(До Марусі).
А тобі Потапа жаль?
Маруся
Жаль?.. Мені трохи жаль матері, а то нікого… та й чим жаліти, коли тут камінь…
Грицько
Господь з тобою, Марусю!
Маруся
От-от, не буде вже ніякого ворога між нами… Було б тобі… на вечорниці не ходить…
Грицько
Та я після того й разу не був… засіли вони мені в печінках… Ще тягали через них… Певно, більш не піду до смерті!
Маруся
Не підеш, не підеш… я знаю… я хочу того. Інак, Грицю, не можна! Нас розраяли, а ми помиримось… Тільки сьогодні нам і можна помиритись… а то вже зроду: все ненавидітимеш більше та гірше… а другу покохаєш…
Грицько
Я тебе ненавидітиму?
Маруся
Здається, ти…
Грицько
За віщо ж? Хіба за Потапа?
Маруся
Може… але ти в тому не вільний: так уже треба…
Грицько
І ти мене ненавидиш?
Маруся
Ні, я хотіла… та не можу!.. Не можу… перебороти… От з тієї любові й гадюка заплодилася…
Грицько
(зворушений).
Марусю! Моє серденько! Заспокойся! У тебе мов пропасниця…
Маруся
Заспокоюсь, заспокоюсь… Заспівай ще мені… я давно не чула…
Грицько
Я б заспівав… так мене обняла чогось така журба, така нудьга, мовби серце здавило кліщами.
Маруся
Заспівай-бо, заспівай!
Грицько
(співа).
Та не жур мене, моя мати,
Бо я й сам журюся, –
Ой як вийду за ворота,
Од вітру валюся!
Ой осідлаю та кониченька,
Коня вороного,
Нехай несе в чисте поле
Мене, молодого.
В чистім полі тирса шумить,
Катран зеленіє;
В чистім полі своя воля,
Аж серце німіє!
Ой вийду я на могилу,
Кругом подивлюся,
Як згадаю про ту волю,
Сльозами заллюся!
Маруся
(увесь час, спершись руками об стіл, пильно дивиться на Гриця).
Годі, годі!
(Тремтить).
Випий же, любий мій, за нашу згоду меду! Щоб ми довіку більше не сварилися!
(Вилива усе у кухоль).
Грицько
Давай! Будь здорова!
(П’є нахильцем).
Маруся
(шалено).
Стій! Не все, не все! Лиши мені половину!
Грицько
(кида кухоль на землю).
Що се ти мені дала?
Маруся
(плазує по підлозі, щоб зібрати те, що розлилось).
А мені? Нема? Що ж це, я одна остануся?!
Грицько
(хапаючись за груди).
Хто в бога вірує, рятуйте! Пече мене!
Маруся
(говорить божевільно).
Ха-ха-ха-ха! Напоїла милого любощами… тепер… до Галини… не підеш!.. Ха-ха-ха-ха! Мене обніме!.. Вкупі ляжемо!..
Грицько
Отрута?! Ой смерть моя!.. Горить у мене все!.. Дух забиває!
Маруся
Мені, мені дай половину!.. Пробі… Я не хочу зоставатись без його… не хочу!
Грицько
Ой погибель моя! Рятуйте, рятуйте мене! Вогнем палить!
Маруся
(скажено бігає).
Рятуйте! Ха-ха-ха! Дайте ножа мені! Ха-ха-ха!
Грицько
(схопившись).
Не можу! Марусю! Що ти наробила? Я любив тебе… ми б щасливі були… а тепер… смерть… смерть!..
(Падає).
Маруся
(скажено рве на собі все, а потім з розпущеними косами кидається до мертвого).
Ай! Устань! Устань! Не можна без мене!.. Як же рушники? Коли ж? Чого ж ти мовчиш?.. Бач… було б не ходить на вечорниці…
(Божевільно дивиться на мертвого і співа).
Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки чарівниці.
Котра дівчина та чорнобривая,
То ж чарівниця справедливая!
У неділю рано зілля копала,
А в понеділок переполоскала,
Прийшов вівторок – зілля зварила,
А у середу Гриця отруїла…
Вихід IX
Ті ж і Хома.
Хома
(біжить).
Що? Так зразу?! Знахарка передала! Марусю! Марусю! Ходім звідсіль!..
(Хоче одвести од мертвого).
Маруся
(держить тремтячими руками мертвого і не дає).
Не дам! Не дам! Він мій тепер! Мій!
(Тихо сміється).
Хома
Збожеволіла? Диявольське кодло! Сили пекельні! Ви украли у мене мою здобич… Ха-ха-ха! Це чортячий жарт! Марусе! Ходім, ходім!
Маруся
Не дам! Не дам! Він мій, навіки мій!
(Несамовито пригорта й голубить).
Хома
Пропало все, все! Ну, так!..
(Вихоплює ножа, зарізується і пада).
Маруся
(немов колисаючи Гриця, співа).
У неділю рано матуся тужила:
«Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?»
«Ой мамо, мамо, жаль ваги не має, –
Нехай Гриць разом двох не кохає».
Завіса тихо спада
Примітки
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 498 – 507.