Гей, гей, милий боже!

Микола Устиянович

Гей, ген, милий боже!

Де ся наші літа діли, літа молоденькі:

Як-мо разом долинами

Над дністровими водами,

Як соколоньки літали сивенькі!

Гей, літа молоденькі!..

Гей, гей, милий боже!

Де ся наші гадки діли, гадки-красолиці:

Коли-смо з місяцем в гаю

При дрімаючім ручаю

Буяли в небо крилами вірлиці!

Гей, гадки-красолиці!..

Гей, гей, милий боже!

Де слобідка наша, слобідка тихенька:

Коли-м з тобов, голубонько,

Із квітоньки на квітоньку

Літав друг вірний вірного серденька!

Гей, слобідко тихенька!..

Гей, гей, милий боже!

Де ся наші пісні діли, пісні жалібненькі:

Що-смо нічкою посполи

О козаках і о долі,

І о дівчині співали вірненькій!

Гей, пісні жалібненькі!..

Гей, гей, милий боже!

Де ся наше щастє діло, щастє злотоцвіте:

Що як сонінько весноньці,

Дрібний дощик муравоньці

Сіяло красу – рум’яненькі квіти!

Гей, щастє злотоцвіте!..

Все загибло, Меланю, як межи горами

Голос гике в сумнім гробі!

А коли ж пам’ять о тобі

Загине в серці – загине віками?

Гей, як голос меж горами!..

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки», 1847 р., ч. 2, с. 128 – 129.

Автограф зберігається в ЛНБ, архів М. Шашкевича, п. 1, од. зб. 32. Зберігся також автограф першої редакції твору, без заголовку. Вірш починається таким рядком: «Де ся наші літа діли, літа молоденькі». Внизу під текстом запис Я. Головацького: «Автограф Н. Устияновича 1836 г. по первому списку – по второй редакции, которой автограф хранится у меня, напечатано в «Вінку», 1847, II, 128».

З незначними змінами твір увійшов до зб.: Поэзии Николая Устияновича, 1860 г., с. 18 – 20. Тут в останній строфі додано перший рядок: «Гей, гей, милий боже», якого не було ні в автографі, ні в першодруку.

Подається за першодруком.

Все загибло, Меланю… – Поет звертається до своєї дружини Меланії, доньки священика в с. Мокротині Петра Плешкевича.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 417 – 418.