Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Новий рік 1854

Бажання Русі

Спущено трупа, згашено походні,

Росте могила над дверми безодні,

А на могилі помершого брата

Новий рік тайні відчиняє врата.

Судьба засіла на поранній зари

Роздавати дари.

Блиснуло світло в піднебесні зводи.

К лицю востока тиснуться народи,

Щастя благают Адама сини:

Мати Галича! чи щастя і ти?

«О ні, царице! то меч двоюсічний,

Блеск його – язва для серця і ока,

А над ним хмара темнієсь широка

І грім укори, нехибний, відвічний.

Горе країні, де цьому божищу

Приносять жертву, зажигають свіщу:

За її столами сидить порожнь щасна,

Її жизнь – лелітка, кінчина – ужасна.

О, істукан сей не єсть нам в потребі,

Ми служим Богу одному на небі.

Судьба засіла на поранній зари

Роздавати дари.

Блиснуло світло в піднебесні зводи.

К лицю востока тиснуться народи,

Радощей просять Адама сини –

Мати Галича! радощей і ти?

«І радощей ніт! Всі, ах всі тії,

Що в моє серце колись заблудили,

О як же скоро вони ся розилили,

І не лишили лиш кольці острії

І грудь порожну і рани на груди

І пам’ять більну за безилатні труди.

Ясно сверкають лучі сонця літа,

Но враз за ними сунесь молнія скрита

І рве всі вінці нечайним ударом.

О, не дари нас, судьбо, таким даром!

Ми зросли в жалю, ми утіх не знали,

Прото і звука на радість не мали».

Судьба засіла на поранній зари

Роздавати дари.

Блиснуло світло в піднебесні зводи.

К лицю востока тиснуться народи,

Другів благают Адама сини -

Мати Галича! чи другів і ти?

«Другів? і тих ні, судьбо мовчалива!

Многі, ах многі в моїм серці били,

Що ся другами колись-то творили;

Но горе, горе! всі тії огнива

Ковала користь, зрада їх зривала,

А нова користь наново зливала,

Доки не висхли животнії струї.

Лиши сей дар твій, нехай льстятся другі,

Мені дость болю, що-м льщена до нині,

Отець дружину заступить дитині».

Минає хвиля, минає благая,

О що ж ти просиш, невісто блідая?

«Царице світа! небо засвітало,

А попід небо вражда вихрі гонить,

Рідний брат брату піснь гробову звонить,

Яр ниви гріє, а плугів так мало,

Жмінка при скибі, і тих двоят спори,

Храм мій в заснові, висихают нори.

Дай любов братню, дай мир для дітей,

Притни, царице, вражді число дней!

Дай огнь охоти, дай до трудів сили,

Даруй дитя мні з орлиними крили,

І гусль Бояна зложи при єй боку

О се, небесна, прошу тя в тім року!»


Примітки

Надруковано в альманасі «Отечественный сборник» (Відень), 1854 р., т. 2.

лелітка – шумиха, позолітка, пуста марниця.

били (были) – були.

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 38 – 40.