Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Провидіння. 2

З уст народа, притча втора

1

В холоднім садочку,

Близ святого тина,

Лежав на горбочку

Під грушев хлопчина.

Обнажен на-поли

Нароком з одіння,

В солодкій неволі

Простерся як диня.

Запер обі ноги

В пень груші високо,

Склав руки в розлоги,

Розняв рот широко.

І заладив зуби,

В надії щохвиля,

Що сама до губи

Спаде грушка з гілля.

Край саду скрутняво

По буйній долинці,

І вліво і вираво

Тяглись два гостинці.

Ішли старці божі

До Єрусалима

І на роздоріжжі

Гляділи очима,

Куди би путь брати,

Чи сюда чи туда,

Щоб скоріше стати

У цілі їх труда.

А йшов Христос з ними

До святого тину,

І слови благими

Звідує хлопчину:

«Дитинко любима!

Скажи нам ласкаво:

До Єрусалима

Куди би нам право?»

Хлопець ані слова,

Лиш слухає стиха,

Лежить мов корова

І сопить як з міха.

«Дитинко любима!

Старці ся питають,

До Єрусалима

Дороги не знають.

Ти відав не чуєш;

Бог дасть тобі долю,

Єсли пошануєш

Божих старців волю».

Опять Христос просить

Святими устами,

І вже мольби взносить

До отця над нами.

Хлопець в неохоті

Продер трохи очі,

І як лин в болоті

Позират з убочі.

«Дитинко любима!

Молю тя про Бога:

До Єрусалима

Куди ту дорога?

Біжить день порхливий

Скорими стопами:

Встань! не будь лінивий,

Зділай милість з нами.

Господь в нагороду

Дасть ти старість чесну,

І життя погоду,

І росу небесну».

Хлопець рушив в’язи.

Звернув головою:

«От тамтуда» – каже,

Та й шуркнув ногою.

2

Пішли старці далі

Путем біля плота,

І к селу ся взяли,

Край села в ворота.

Край воріт хатинка

Стояла тісная.

При хаті дівчинка

Трудилась малая.

Надшли старці спішно,

Дівча здаля взріло,

Скоренько, утішно

До воріт приспіло.

Плотар розчиняє,

Камінці правцює,

Путників вітає,

В коліна цілує.

І просить в хатині

Від труда спочити

І миром родині

Поблагословити.

А Христос миленько:

«Дівчино любима!

Чи ми йдем правенько

До Єрусалима?»

«Ой ні, старці божі!

Не так би ся здало,

Там на роздоріжжі

Зблудили-сьте мало.

Назад би вертати,

Но жаль труда того,

Стежков по-за хати

Путь ближча о много.

Ізвольте за мною;

Но там близ керниці

Ви струджені в зною,

Може хоть водиці».

І як ластів’ятко

Вбігла до хатини,

Хіпла конов’ятко,

Добула шклянчини.

І вже між старцями,

Веде їх в заходи

Звісними стежками

Помежи городи.

І вже перед ними

Біжить до керниці,

Руками скорими

Чирає водиці.

Пугарчик обмила,

Водиці набрала,

Чемно ся склонила

Та й почестовала.

І опять утішно

Провадить во Бозі

Аж за село спішно

Ко правій дорозі.

Там в руки, в коліна

Цілує по-свому,

І знов як пташина

Взлітає до дому.

3

Побігла межею

Дитинка любима,

Святії за нею

Всі вергли очима.

А святий Петр радо:

«Учителю віри!

Як же сіє чадо

Трудолюбне, щире!

Зволи божу волю

Для цього дівчатка,

Умоли їй долю

В небесах у татка».

А Христос благенько:

«Єй доля в садочку

Лежит спокійненько

От-там на горбочку».

«Як то, Спасе світа!

Сей лень під грушею

З божого совіта

Звінчається з нею?

Вона з ним знидіє,

З ним життя проборе,

В печалях істліє!

Й се їй доля? горе!»

– «Симоне бар Йона!

Тайно понад світи

Скриває ослона

Небесні совіти.

І крайні преділи

Мудрою рукою

К достиженню ціли

В’яже Бог з собою.

Як же би во віки

Скотини подоба

Пропитався в світі,

Лінивий нероба?

Оний близ прогона

Простертий хлопчина

Єсть то розпещена

Богацька дитина.

Не мине три літа,

Отець му і мати

Підуть з цього світа

До вічной кімнати.

Він стане на диво

Каліков на ногу,

Що нею ліниво

Всказував дорогу.

Статок ся розійде,

Дім лишить дружина,

А на нього прийде

Розпуки година.

Дівиця з хатини

Заступить му друга,

І з волі родини

Буде му супруга.

Собере трудами

Добитків остатки,

Приспорить літами

Богацтва і статки.

Придержить сохранно

Каліку до гробу,

І взбудить старанно

В нім божу подобу.

І серед діл власних,

З божой благодати,

Буде дітей щасних

Щасливая мати».

Замовк Петр в покорі,

Умовкла дружина,

І спішила вскорі

До святого тина.


Примітки

Надруковано в альманасі «Отечественный сборник» (Відень), 1853 р., т. 1.

тин – твердогород, замок.

святий тин – Єрусалим.

плетар – ліска, плетені ворота.

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 74 – 80.