Моя Буковина

Сидір Воробкевич

Чому ти серцю така миленька,

Рідна землице, моя Буковино?

Скажи сю тайну мому серденьку,

Гарна, весела, люба дружино!

Чи інше сонце на тебе світить

І твої ниви та гори гріє?

Чи інший місяць вечором тихим

На твоїм небі так гарно мріє?…

Чув я дитинов за ранені птахи,

Що раз у раю співали, літали

І ненадійно – чому, не знаю –

Десь полетіли, з раю пропали.

Сі злотопери долі шукали,

Сім раз летіли за Чорне море,

Ледве за морем найшли сю долю

І прилетіли в Карпатські гори.

Може ті птахи, краю мій рідний,

Розвеселяють твої дуброви,

Що зелен явір, липа, смерека

Аж омлівають з щастя, любови?

Може у твої ріки, потоки

Вода спливає з самого раю,

Бо так миленько шепчуть, співають,

Як ті пташата в зеленім гаю?

«Мої потоки тобі співали

Ще у колисці, ще за дитини;

По моїх квітах і сіножатях

Гуляв ти, синку, потім щоднини.

У моїх синіх високих горах

Пізнав ти красну свою подругу,

А в моїх темних лісах предвічних

Забував жаль свій і свою тугу.

Тому я, сину, тобі так мила –

Й нас не розлучить навіть могила»…

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 11 – 12.