На сіножаті

Сидір Воробкевич

Сіли, сіли косароньки

Під вербою спочивати,

Бо гей дуже у полуднє

Стало сонце припікати.

Головоньку на мураву

Склонив косар і дрімає,

А дівчина красавиця

В сні йому ся привиджає.

Снить він, що геть десь далеко

Заблудив в якійсь пустині;

Жаль му серце розпинає,

Що без роду марне згине.

Вже язик му в роті висох,

Очі кров’ю ся залляли,

А від терня остренького

Ноги му понапухали.

Разом якби з ясной хмари

Його мила приступила

І спалену його душу

Зимнов водов покріпила.

Бідний косар пробудився,

Хрестик робить і зітхає, –

Коло нього сидить дівча,

До водиці запрашає…

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 18 – 19.