«Горить ватра на дарабі…»

Сидір Воробкевич

Горить ватра на дарабі, вітрець повіває,

Полониною флояра плаче і ридає.

Зайшло сонце нічку спати за високі гори,

Темна мряка закриває села, скали, бори.

Пливуть сплави Черемошем, як стріла, так швидко:

Тут їх бачиш, як минають, і вже їх не видко.

Попрощали гори, скали, любу верховину

І смереку зеленую, явора й калину.

Коло Кутів і Вижниці сплави поставали,

Гуцулики кучеряві їсти посідали.

Тільки сіли, вже між ними жид ся увихає,

Коби хитро ошукати гуцула, гадає…

Не давайся, гуцулику, у жидівські руки,

Бо течи із тебе буде піт кривавий з муки.

Пробудися з сну твердого, перестань дрімати,

Бо на душі гріх пекельний, смуток будеш мати.

Як ти будеш все служити проклятій горівці,

В безвідь підуть воли, коні, корови і вівці.

Твоє серце, хоч свобідне, буде бити тихо,

А по горах стане сумно, гірко, нудно, лихо…

А тим лихом будуть гори, скали гомоніти,

Лиш за лихо будуть грати флояри, трембіти.

Лиш за лихо буде Черемш шептати зарінком,

І садок не замаїться зеленим барвінком.

Лиш закряче верховинов чорная ворона,

З мозолистих рук поллється людська кров червона.

З високої полонини ухо лиш зачує,

Як флояра вівчарева плаче і сумує.

А з нев жалко заридають луги і калина,

Скали, гори і зелена ціла верховина.

Старий гуцул на могилі, дівча над рікою

Заливати будуть личко гіркою сльозою.

Пробудіться, гуцулики, не пийте горівки,

Бо будете нарікати тяженько на віки.

Примітки

зарінок – побережжя, на котрім ріка осаджує рінь і намул, а котрий відтак поростає травою.

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 28 – 29.